Постанова № 30346940, 31.10.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2012 р.

справа № 9293/09/0470

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.

суддів: Ясенової Т.І. Шлай А.В.

при секретарі судового засідання: Сколишеві О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агентства «Малбі»

на постанову: Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 року у справі №2а-9293/09/0470

за позовом: Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: Приватного підприємства «Агентства «Малбі», м.Дніпропетровськ

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВ И В:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Агентства «Малбі»(далі по тексту –ПП «Агентство «Малбі», відповідач) адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів в сумі 102712,84грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на положення ст.ст.19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зазначаючи при цьому, що відповідач не працевлаштував інвалідів у 2008 році відповідно до встановленого нормативу. Позивач стверджував, що порушення норм Закону підтверджується звітом Форми 10-ПІ від 15.01.2009р., тому наполягав на стягненні з відповідача вищезазначених сум у судовому порядку у зв’язку з несплатою вищевказаних сум відповідачем добровільно.

Постановою від 08.06.2011 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд позов задовольнив з посиланням на те, що відповідач окрім звіту за формою 10-ПІ за 2008р. протягом 2008 року самостійно не вжив заходів по працевлаштуванню інвалідів, тобто не виконав належним чином покладені на нього Законом обов’язки щодо працевлаштування інвалідів.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач оскаржує дану постанову в апеляційному порядку, просить її скасувати та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначається, що при винесені постанови судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права та не в повному обсязі з’ясовані обставини справи, зокрема щомісячного звернення підприємства до служби зайнятості із звітами форми 3-ПН. Окрім того, апелянт зауважує, що у спірний період органами працевлаштування інваліди до відповідача для працевлаштування не направлялися, а сам факт невиконання нормативу працевлаштування інвалідів не є достатньою ознакою наявності порушення, за яке встановлена відповідальність.

Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.91 N 875-ХІІ (далі - Закон №875). Частинами 1 та 3 ст.18 Закону визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установи, організації чи до державної служби зайнятості.

При цьому, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст.19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

З матеріалів справи вбачається, що середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві відповідача у 2008 році становить 391 осіб. З урахуванням вимог ст.19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідач зобов’язаний працевлаштувати в 2008 році 16 осіб-інвалідів. За звітом відповідача форми №10-ПІ у 2008 році штатних працівників, яким встановлена інвалідність, працювало 5 осіб; середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 9013,14грн. Невиконання відповідачем нормативу в працевлаштуванні 11-ти осіб з обмеженими можливостями стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 99143,44грн. та пені –3569,40грн. (розрахунок суми позову, а.с.5).

Відповідно до ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі по тексту –Закон), підприємства, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, забезпечують інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.18 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерством соціального захисту населення України з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. При цьому слід зазначити, що механізм реалізації вищезазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

У пункті 2 ст.19 цього Закону визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендації МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

З огляду на викладене, обов’язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Слід зазначити, що з урахуванням норм ст.ст.238,239 Господарського кодексу України заявлена у позові до стягнення сума є адміністративно-господарською санкцією, тому при вирішенні питання про застосування санкцій слід виходити із загальних норм права щодо відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому елементами правопорушення є вина, тобто слід застосовувати принцип вини.

Так, за приписами ч.2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Механізм реалізації обов’язку по працевлаштуванню інвалідів полягає в тому, що підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, а також вжити передбачених законом заходів для створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу.

Матеріали справи підтверджують, що відповідач протягом спірного періоду здійснював передбачені законодавством заходи з метою виконання нормативу працевлаштування інвалідів, а саме: подавав звітність (форми №3-ПН) щомісяця протягом звітного року з наданням інформації щодо характеристики вакантного місця (а.с.27-38).

З урахуванням фактичних обставин у даній справі, суд першої інстанції помилково визначився щодо наявності вини відповідача у невиконанні встановленого Законом нормативу. Сам факт відсутності працевлаштованих інвалідів на підприємстві відповідно до нормативу не є безумовною ознакою правопорушення та підставою для відповідальності.

Колегія суддів вважає, що підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, а відтак і пені, відсутні.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, постанову скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агентства «Малбі»на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 року у справі №2а-9293/09/0470 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 року у справі №2а-9293/09/0470 скасувати.

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Суддя: Т.І. Ясенова

Суддя: А.В. Шлай