Постанова № 30343601, 27.03.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 р. Справа № 1818/2а-2188/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Попової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Тростянецького районного суду Сумської області від 24.10.2012р. по справі № 1818/2а-2188/12

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до відділу Державної виконавчої служби Тростянецького районного управління юстиції Сумської області третя особа Держава Україна в особі Управління Пенсійного фонду в Тростянецькому районі

про визнання бездіяльності незаконною та скасування постанови, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивачі звернулись до Тростянецького районного суду Сумської області з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Тростянецького районного управління юстиції Сумської області третя особа Управління Пенсійного фонду в Тростянецькому районі, в якому після уточнення позовних вимог просили:

Cкасувати постанови відділу Державної виконавчої служби Тростянецького районного управління юстиції Сумської області про закінчення виконавчого провадження від 30.08.2012р. ВП № 33840613 про закінчення виконавчого провадження - стягувач ОСОБА_2 та від 30.08.2012р. ВП №33840477 - стягувач ОСОБА_1. Стягнути з відповідача судові витрати. Визнати незаконною неповагу до суду, що полягає в нехтуванні виконавчими листами. Порушити кримінальну справу. Відшкодувати моральну шкоду по 300 грн. на кожного.

Постановою Тростянецького районного суду Сумської області від 24.10.2012р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зазначають, що оскаржувана постанова прийнята без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, в порушення норм матеріального права, є необґрунтованою та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилають на те, що відповідачем в порушення норм Закону України "Про виконавче провадження" протиправно винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень по примусовому виконанню судових рішень, якими зобов'язано управління Пенсійного фонду в Тростянецькому районі вчини на їх користь певні дії, пов'язані з виплатою доплати до пенсії.

Суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Встановлено, що у адміністративній справі №2-а-982/2010 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до УПФ України в Тростянецькому районі Сумської області було видано 19.03.2010р. два виконавчих листи про зобов'язання УПФ в Тростянецькому районі здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" та сплатити недоплачену суму підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01.01.2009 року. За вказаним виконавчими листами були відкриті виконавчі провадження ВП №33840613 та ВП №33840477 державними виконавцем Тростянецького РУЮ у Сумській області Мархель В.В. постановами від 14.08.2012 р.

Із матеріалів виконавчих проваджень ВП №33840613 та ВП №33840477 встановлено, що постанови про відкриття виконавчого провадження надсилались УПФ України в Тростянецькому районі Сумської області.

УПФ України в Тростянецькому районі Сумської області було надіслано листи до виконавчої служби, де зазначено, що рішення суду виконане частково, так як проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як дітям війни, і вказані виплати будуть проведедені за наявності достатнього фінансового ресурсу в бюджеті Пенсійного фонду України на зазначені цілі. Проведення нарахування доплати до пенсій позивачів підтверджені розпорядженнями УПФ (а.с.41-53).

Після отримання вказаної відповіді від Управління пенсійного фонду, начальник ВДВС Тростянецького РУЮ разом із державними виконавцями звернувся до прокурора Тростянецького району із поданням від 30.08.2012 року, де виклав клопотання про притягнення до кримінальної відповідальності начальника УПФ України в Тростянецькому районі ОСОБА_4 за невиконання судового рішення, постановленого, зокрема у інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2.

30.08.2012 року прокурором Тростянецького району була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом невиконання рішень суду відносно начальника УПФ України в Тростянецькому районі ОСОБА_4 на підставі ст. 6 п. 2 КПК України (в редакції закону чинного на час винесення) за відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ст. 382 КК України. Так, прокурором встановлено, що у начальника УПФ відсутній умисел на невиконання судового рішення.

Отримавши постанову прокурора 30.08.2012 року державним виконавцем Мархель В.В. були винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП №33840613 та ВП №33840477 по примусовому виконанню судових рішень за виконавчими листами виданими 19.03.2010 р. на тій підставі, що виконати рішення суду без участі боржника неможливо, державний виконавець при цьому посилався на вимоги п. 11 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець при винесенні постанов про закінчення виконавчого провадження в даному випадку вчинив всі дії по примусовому виконання рішення суду, передбачені Законом України "Виконавче провадження"

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення)..

Статтею 11 цього Закону передбачений обов'язок державного виконавця здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи постанови про закінчення виконавчого провадження винесені на підставі п. 11 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п. 11 ч.1 ст. 37 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у випадку повернення виконавчого документу до суду, який видав виконавчий документ, на підставах, передбачених ст. 76 ч. 3 цього ж Закону.

Відповідно до п. 11 ч.1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у випадку повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Відповідно до ч. 3 ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження", якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до нього штрафні санкції та інші заходи, передбачені ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження", після чого виконавчий документ постановою державного виконавця повертається до суду, що його видав.

Колегія суддів зазначає, що вимоги Закону України "Про виконавче провадження" містить вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, а саме: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

З матеріалів справи вбачається, що виконавчим органом не вжиті всі можливі заходи, передбачені Законом України "Про виконавче провадження ", спрямовані на виконання рішення суду, а саме не направлено відповідні запити про наявність грошових коштів на рахунках боржника, не вирішено питання про накладення на боржника штрафу відповідно до статті 89 цього Закону.

Посилання відповідача на неможливість виконання рішення суду у зв'язку з відсутністю коштів є необґрунтованим, оскільки жодним доказом не підтверджені.

До того ж, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року по справі "Жовнер проти України"державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини невиконання рішення суду у зв'язку з відсутністю коштів, є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною 17.07.1997 року, та яка є частиною національного законодавства, а також статті 1 Протоколу №1 до зазначеної Конвенції.

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження " у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

За наявності обставин, передбачених частиною шостою статті 79 цього Закону, виконавче провадження підлягає відновленню у триденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідної заяви стягувача.

Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), якому повернуто виконавчий документ, зобов'язаний у тримісячний строк з дня надходження відповідної постанови пред'явити його до виконання.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанови про закінчення виконавчого провадження винесені з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", а тому є незаконними, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Ст. 1167 ЦК України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі

неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Так, п.4,5 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди"від 31.03.95 № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, оскільки позивачами не було подано до суду жодних доказів на підтвердження тих, обставин на які вони посилаються, то вимоги щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 3 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Тростянецького районного суду Сумської області від 24.10.2012р. по справі № 1818/2а-2188/12 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити частково.

Скасувати постанови державного виконавця ВДВС Тростянецького РУЮ Сумської області від 30.08.2012 ВП №33840613 та ВП №33840477 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови Тростянецького районного суду Сумської області від 19.03.2010р. по справі № 2-а-982/2010.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 половину сплаченого ними при зверненні до адміністративного суду судового збору в розмірі 16 грн. 10 коп., солідарно.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О.Судді(підпис) (підпис) Бондар В.О. Донець Л.О.

Кононенко З.О.

Повний текст постанови виготовлений 01.04.2013 р.