Постанова № 30343350, 25.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 березня 2013 року 10:30 № 826/4/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі Паньків В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Український пожежний концерн "Укрпожсервіс"до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкові повідомлення-рішення №0007632230, №0007642230 від 12.12.2012 р.за участю представників сторін:

від позивача: Гуща В.О.

від відповідача: Шуневич В.В.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25.03.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Приватного акціонерного товариства "Український пожежний концерн "Укрпожсервіс", звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 12 грудня 2012 року № 0007632230, № 0007642230, складених на підставі Акта перевірки від 22.11.2012р. № 522/1/22-30/14300088 протиправними; скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 12 грудня 2012 року № 0007632230, № 0007642230, складених на підставі Акта перевірки від 22.11.2012р. № 522/1/22-30/14300088.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що висновки в акті перевірки ґрунтуються на положеннях податкового законодавства, є законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим підстав для скасування спірних рішень немає.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного акціонерного товариства "Український пожежний концерн "Укрпожсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Єврофокс Україна» за березень, квітень 2012 р. За результатами якої складено акт перевірки від 22.11.2012р. №522/1/22-30/14300088.

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п.п. 198.3, п. 198.6 ст. 198. п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 291 766 грн., в тому числі за березень 2012 р. на суму 253 654 грн. та за квітень 2012 на суму 38 112 грн.; пп.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 306 355 грн., в т.ч. за: І кв. 2012 року в сумі 267 050 грн. та за ІІ кВ. 2012 року на суму 39 305 грн.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2012 року № 0007632230, № 0007642230.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «Єврофокс Україна» (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір №02/12 від 02.12.2011 р (надалі по тексту Договір №02/12).

В п. 1.1 Договору №02/12 зазначено наступне: «Поставщик обязуется поставить Покупателю, а Покупатель обязуется оплатить и принять оборудование протипожарного назначения, именуемое в дальнейшем Товар.».

Пунктом 1.3 вищезазначеного Договору передбачено наступне: «В стоимость Товара включается стоимость внутреннего монтажа и пуско-наладочных работ.».

В п. 3.1 Договору №02/12, передбачено наступне: «Поставка Товара осуществляеться Поставщиком на условиях DDP СКЛАД Покупателя г. Кременчуг, ул. Свиштовская, 3, цех №20. Условия поставки изложены в соответствии с Инкотермс -2000.».

Між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «ЄВРОФОКС УКРАЇНА» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договір постачання продукції №04/09-1 від 09.04.2012 р. (надалі по тексту Договір №04/09-1).

У відповідності до п. 1.1 Договору №04/09-1, Постачальник зобов'язується поставити товар згідно Додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець прийняти і сплатити його.

Згідно 2.1 Договору №04/09-1, Товар, що поставляється, по своїй якості повинен підтверджуватися сертифікатом відповідності, виданим органом, акредитованим в УкрСЕПРО і відповідати ТУ, ГОСТ зазначених в пункті №1.1.

Відповідно до п. 2.2 даного Договору, Постачальник гарантує належну якість товару, що поставляється протягом 36 місяців (для товару за пунктами специфікації №1-19), 12 місяців (для товару за пунктами специфікації №20,21,24,26,27,28,29,30,31,32,33,34,35,36), та 24 місяців (для товару за пунктами специфікації №22,23,25) з моменту постачання товару, за умови дотримання правил транспортування, зберігання товару.

Пунктом 4.3 вищезазначеного Договору передбачено, що Товар, що поставляється, повинен супроводжуватись наступними документами: а) витратна накладна - 3 екземпляри; б) податкова накладна; в) рахунок-фактура; г) сертифікати відповідності, виданий УкрСЕПРО і паспорт та товар.

Позивач в позовній заяві зазначає, що зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі та надано наступні документи: видаткові накладні, картку рахунків, податкові накладні (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Суд звертає увагу, що для з'ясування всіх обставин справи у Позивача витребовувалися докази транспортування продукції та вся наявна документація, проте Позивачем вимоги Суду не виконано.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Позивачем не надано суду документів, які б засвідчували факт отримання товару, доказів транспортування товару (отримання послуг), доказів використання отриманої продукції в своїй діяльності, відсутні сертифікати відповідності на отриманий товар (паспорти), докази зберігання та отримання товару на складі (довіреності).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Відповідач в запереченнях на позовну заяву зазначає наступне: «При проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації, також встановлено, що в періоді березень 201 1р. - червень 2012р. на ТОВ "Єврофокс Україна" відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання господарської діяльності.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва отримано службову записку від 22.08,2012 №3845/7/07-09 в якій зазначено, що факт здійснення ТОВ "ЄВРОФОКС УКРАЇНА" господарських операцій документально встановити неможливо.

Співробітниками ГВПМ ДПІ проведено обстеження податкової адреси підприємства та встановлено відсутність ТОВ "Єврофокс Україна" та його посадових осіб за вказаною адресою.

Діяльність ТОВ "Єврофокс Україна" в періоді березень 2011р. - червень 2012р. не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності виробничих, трудових ресурсів, які економічно необхідні для виконання такого обсягу постачання, слідує, що невстановлені особи для прикриття незаконної діяльності, створили умови для здійснення протиправної діяльності направленої на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів, операції, проведені ТОВ "Єврофокс Україна" в періоді березень 2011р. - червень 2012 р. з контрагентами не містять у суті своїй економічних або інших причин (ділової мети0 систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів.».

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, такої ж правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 12.11.2012 року по справі К-24446/10-С, Ухвалі 17.10.2012 р. по справі К-1095/10Ухвалі від 25.10.10 р. по справі К-45472/09, Ухвалі від 15.07.10 р. по справі К-24085/07, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення прийнято з урахуванням всіх обставин.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук