Постанова № 30333181, 06.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 березня 2013 року 14:25 № 2а-17566/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кандагар-тур»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Суддя Смолій І.В.

Секретар с/з Колесник І. Ю.

Представники:

Від позивача: Балян Е.С.

Від відповідача: Дрозд І.С.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 06.03.2013р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою суду від 17.01.13р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

В судових засіданнях оголошувалось перерви для витребування та приєднання додаткових доказів.

В судове засідання 06.03.13р. з'явились сторони.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю змін та доповнень до позову не подав. В обґрунтування позовних вимог зіслався на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Кандагар-тур» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування га сплати податку на додану вартість при здійснені фінансово-господарських операції з ТОВ «Капітель-плюс» за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р. За наслідками зазначеної перевірки складено акт № 912/22-01/35625585 від 27.07.2012р. (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушення пп.7.4.1. п.7.4.5 п.7.4, п.7.5, пп.7.7.1, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями, що призвело до завищення податкового кредиту по податку на додану вартість на суму 51383 грн., у тому числі: червень 2009р. - 5000 грн.; липень 2009р. - 5833 грн.; серпень 2009р. -3843 грн.; вересень 2009р. - 340 грн.; червень 2010р. - 258 грн.; липень 2010р. - 12052 грн.; серпень 2010р. - 24057 грн.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем зазначеного вище порушення Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 15.08.2012р. №0006272201, яким ТОВ «Кандагар-тур» донараховано грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 57979 грн. в тому числі за основним платежем 46383 грн. та штрафні санкції у сумі 11596 гри.

Позивач не погоджується із прийнятим податковим органом податковим повідомленням-рішенням вважає його протиправним та надуманим, а тому звернувся до суду з позовом щодо його скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Згідно з висновками, відображеними у зазначеному акті, правочини, здійснені між ТОВ «Кандагар-тур» та Фірмою «Капітель-плюс» є нікчемними та як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення в силу вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Саме висновки щодо нікчемності правочинів укладених позивачем із зазначеними контрагентами послужили підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість.

Судом встановлено, що У 2008р. та 2009р. між ТОВ «Кандагар-тур» (замовник) та ТОВ «Капітель-плюс» (виконавець) були укладені договори №194 та №209, за якими виконавець зобов'язався виділяти замовнику місця в кемпінгу «Лазурний» (АР Крим, м. Феодосія) в номерах за цінами, в кількості та за графіком, вказаними у додатку №1 до договору, забезпечувати прийом, розміщення та якісне обслуговування туристів, направлених замовником, а замовник - направляти туристів за погодженими сторонами графіками та сплачувати вартість отриманих послуг.

Зазначені операції оформлені первинною документацією позивача, яка була надана під час перевірки, зокрема, акти здачі-прийому робіт, складені про надання послуг виконавцем - Фірмою «Капітель-плюс» за проживання в кемпінгу «Лазурний», платіжні доручення, а також податкові накладні з номенклатурою робіт, послуг - проживання в кемпінгу «Лазурний».

Як вбачається із змісту акту перевірки податковим органом зроблено висновки щодо відсутності у контрагента позивача Фірми «Капітель-плюс» матеріального та іншого забезпечення та необхідного для виконання своїх договірних зобов'язань в силу того що податковим органом не вдалося провести зустрічні звірки а ні Фірми «Капітель-плюс» а ні його контрагентів.

Обставини на які посилається відповідач в обґрунтування спірного податкового повідомлення-рішення не можу свідчити про нікчемність правочинів укладених позивачем з Фірми «Капітель-плюс», оскільки такі не ґрунтуються на приписах ст.234 Цивільного кодексу України, так як згідно з цією статтею фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

З огляду на положення ст.228 Цивільного кодексу України, відповідач не надав суду доказів наявності мети, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, встановлення особи чи осіб, що мали таку мету, а також не доведено в чому саме має місце порушення публічного порядку.

Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Беручи до уваги вищевикладене, суд не приймає посилання представника відповідача на Акт перевірки, оскільки в ньому викладено виключно обставини щодо неможливості проведення зустрічних звірок контрагента позивача та контрагентів такого, крім того не надано жодного підтвердження наявності обвинувального вироку винесеного відносно директорів таких контрагентів щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, доводи на які посилаєть податковий орган підлягають доведенню в судовому засіданні по відповідній кримінальній справі з дотриманням вимог ч.2 ст.2 Кримінального кодексу України і, до набрання законної сили вироком, не мають юридичної сили.

Більш того відповідачем як в акті перевірки так і в письмових запереченнях на позов не наведено жодних доказів про порушення кримінальної стосовно посадових осіб Фірми «Капітель-плюс», чи навіть її численних контрагентів.

При цьому, суд звертає увагу, що наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок передбачені в статті 216 Цивільного кодексу України. Разом з тим, оскільки укладені позивачем з Фірми «Капітель-плюс» правочини є господарськими договорами, то при визнанні їх недійсними наслідки, що підлягають застосуванню передбачені у ст. 208 Господарського кодексу України. Зазначені в цій статті наслідки визнаного недійсним господарського зобов'язання є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються до суб'єкта господарювання за вчинення господарських правопорушень. З огляду на це, при встановлені у визначеному законом порядку факту недійсності господарського договору до суб'єкта/суб'єктів господарювання, що його вчинили, має бути застосована адміністративно-господарська санкція, передбачена ст. 208 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, встановивши під час проведення перевірки, що вчинені позивачем правочини з Фірми «Капітель-плюс» мають ознаки фіктивного та/або нікчемного правочину, не вжив передбачених чинним законодавством заходів - не звернувся до суду про визнання таких правочинів недійсними (у разі його фіктивності) та не звернувся до суду про застосування наслідків нікчемного правочину.

З огляду на вище викладене, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які були покладені ним в основу висновків про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 8 цього Закону бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з ч.7 ст.8 зазначеного Закону головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Таким чином, суб'єкт господарювання зобов'язаний обліковувати всі здійснені ним господарські операції відповідно первинних документів.

Згідно з п. 2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Відповідно до п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про суперечність первинних документів - податкових накладних, отриманих позивачем від Фірми «Капітель-плюс» нормативно-правовим актам.

З огляду на це, у позивача не було жодних правових підстав порушувати порядок ведення бухгалтерського обліку та не приймати до виконання податкові накладні від Фірми «Капітель-плюс».

Згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював нараховування податкового кредиту з дати отримання ним податкової накладної, що цілком узгоджується з зазначеними вище вимогами Закону України «Про податок а додану вартість».

З огляду на це, відсутні підстави для донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування відповідних штрафних фінансових санкцій.

Враховуючи наведені обставини суд приходить до переконання щодо підставності позовних вимог у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення винесене Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС від 15.08.2012р. №0006272201 підлягає скасуванню.

Відповідно статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС від 15.08.2012р. №0006272201040.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Смолій І.В.