Рішення № 30331710, 19.03.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 1522/9434/12

Провадження номер 2/522/1555/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого судді - Шенцевої О.П.

при секретарі - Соболевій О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особи Філії «Одеське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання частково недійсними іпотечних договорів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить визнати недійсними п.п. 11.1, 11.2, 11.3, 11.3.1 та 11.3.2 Іпотечного договору від 04 квітня 2008 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особи Філії «Одеське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та позивачкою та визнати відсутність права ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особи Філії «Одеське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на продаж предмета іпотеки, а саме кв. АДРЕСА_1, загальною площею 489,6 кв.м., житловою площею 288,7 кв.м.; визнати недійсними п.п. 11.1, 11.2, 11.3, 11.3.1 та 11.3.2 Іпотечного договору від 26 лютого 2007 року, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особи Філії «Одеське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та позивачкою та визнати відсутність права ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особи Філії «Одеське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на продаж предмета іпотеки, а саме нежиле приміщення, що знаходиться у будинку 23 по вул. Грецькій в м. Одесі, загальною площею 216,6 кв.м.

Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, зазначивши, що позов ОСОБА_1 є таким, що не ґрунтується на законі та є нічим іншим як затягування процесу звернення відповідачем стягнення на іпотечне майно, з метою повернення непорядним чином отриманих кредитних коштів.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, 26 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та відповідачем був укладений Кредитний договір № М-45/07-КЛ (далі - Кредитний договір), з Додатковими угодами № 1 від 14.03.2007 р., № 2 від 25.07.2007 р. та № 3 від 28.09.2007 р.

Відповідно до п. 1.1.1. Кредитного договору надання кредитних ресурсів здійснюється окремими частинами (траншами) відповідно до Додаткових угод до Кредитного договору, укладеними між сторонами, та на умовах, які визначені Кредитним договором, в межах відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 6 565 000,00 гривень, з оплатою за користування кредитними ресурсами процентів відповідно до п. п. «а» п. 3.1. Кредитного договору (а за користування кредитними ресурсами з моменту, вказаного в п. п. «б», «в» п. 3.1. Кредитного договору, - з оплатою процентів у підвищеному розмірі).

Відповідно до Додаткової угоди № 2 від 25 липня 2007 року до Кредитного договору в пункт 1.1.1. Кредитного договору були внесені відповідні зміни, та викладено його у новій редакції, а саме: надання кредитних ресурсів буде здійснюватися окремими частинами (траншами) відповідно до заяв від позичальника про надання траншів та на умовах, які визначені Кредитним договором, в межах відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 1 400 000,00 доларів США, з оплатою за користування кредитними ресурсами процентів відповідно до п. п. «а» п. 3.1. Кредитного договору (а за користування кредитними ресурсами з моменту, вказаного в п. п. «б», «в» п. 3.1. Кредитного договору, - з оплатою процентів у підвищеному розмірі).

За період з 14.03.2007 року по 17.09.2007 року відповідачем було надано ОСОБА_2 кредитні ресурси у вигляді траншів на загальну суму 1 395 000,00 доларів США.

Згідно з п. 2.5. Кредитного договору ОСОБА_2 зобов'язався повернути всі отримані кредитні ресурси в валюті заборгованості по кожному траншу у строки, встановленими Додатковими угодами до Кредитного договору, укладеними між сторонами, з остаточним строком повернення до 20 лютого 2017 року, шляхом перерахування грошових коштів на відповідні позичкові рахунки.

Таким чином, незрозумілим та невідповідаючим дійсності є твердження позивачки щодо того, що укладений Кредитний договір не встановлював для сторін прав та обов'язків щодо регулювання кредитних відносин, що за таких обставин договори іпотеки не відповідають вимогам ч. 4 ст. З Закону України «Про іпотеку», яка передбачає, що іпотекою може бути забезпечено виконання дійсного зобов'язання, або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності та з тим, що в даному випадку не існує дійсного зобов'язання та не має договорів, що набрали чинності, на підставі яких може виникнути вимога, що кредитний договір передбачає лише намір однієї сторони надати грошові кошти.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Так, ст.1054 ЦКУ зазначає, що за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати, грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач свої зобов'язання за укладеним Кредитним договором виконав у повному обсязі, грошові кошти на умовах, передбачених Кредитним договором надав, грошові кошти отримані ОСОБА_2 та використані їм на власні потреби.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.06.2012 р. по справі № 2-757/11 було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість по Кредитному договору у загальному розмірі 1 932 027, 58 доларів США, що еквівалентно 15 436 900, 36 гривень (по курсу НБУ станом на 20.12.2011 р. 7, 99 гривень за один долар США). Тобто, судом визнані укладеними Кредитні договори та сума заборгованості за цими Кредитними договорами.

Неможливо погодитися також з тим, що Кредитний договір не містить чіткого визначення основного зобов'язання, а також строку та порядку виконання цього зобов'язання, що таким чином договори іпотеки не відповідають вимогам п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку».

Як вбачається з Кредитного договору та додаткових угод до нього, надання кредитних ресурсів здійснювалося окремими частинами (траншами) відповідно до заяв від позичальника про надання траншів та на умовах, які визначені Кредитним договором, в межах відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 1 400 000,00 доларів США, з оплатою за користування кредитними ресурсами процентів відповідно до п. п. «а» п. 3.1. Кредитного договору (а за користування кредитними ресурсами з моменту, вказаного в п. п. «б», «в» п. 3.1. Кредитного договору, - з оплатою процентів у підвищеному розмірі), з остаточним строком повернення до 20 лютого 2017 року, шляхом перерахування грошових коштів на відповідні позичкові рахунки (п. п. 1.1.1., 2.5, 3.1. Кредитного договору з додатковими угодами). Таким чином основне зобов'язання в Кредитному договорі чітко визначено, порядок та строки його виконання також вказані. Пункт 2 Іпотечних договорів також передбачає в якості забезпечення саме якого зобов'язання передається в іпотеку Банку відповідне нерухоме майно з визначенням суми основного зобов'язання, строків та порядку його виконання. Усі умови та вимоги до форми та змісту іпотечного договору, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» при укладенні та посвідченні іпотечного договору були дотримані.

Крім того, в п. 5.1. Кредитного договору № М-45/07-КЛ від 26.02.2007 р. чітко вбачається яке майно надається в якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором.

В якості забезпечення повернення кредитних ресурсів 26 лютого 2007 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 1458 (далі - Іпотечний договір 1), згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку відповідачу нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення, що знаходиться в будинку під номером АДРЕСА_1, загальною площею 216,6 кв. м.

Крім того, в якості забезпечення повернення кредитних ресурсів 04 квітня 2008 року між відповідачем та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 2415 (далі - Іпотечний договір 2, а разом «Іпотечні договори»), згідно з яким позивачка передала в іпотеку відповідачу нерухоме майно, а саме: квартиру під номером 16, що знаходиться в будинку під номером АДРЕСА_1, загальною площею 489,6 кв. м., житловою площею 288,7 кв. м.

Не погоджується суд також з твердженням позивачки, що п. п. 11.1., 11.2., 11.3., 11.3.1 та 11.3.2. Іпотечних договорів, які передбачають право та можливість Іпотекодержателя на звернення стягнення на іпотечне майно з метою повернення наданих кредитних коштів та відшкодування спричинених збитків, суперечать нормам закону, зокрема права іпотекодержателя приймати одноособове рішення про набуття права власності на предмет іпотеки та реєструвати його за собою, як такий, що суперечить вимогам ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакці' від 22.12.2005 р., чинній на момент укладення договору).

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 22.12.2005 р., чинній на момент укладення іпотечних договорів) Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки може бути оскаржено Іпотекодавцем в суді. Це ж саме зазначено в п. 11.3.1. Іпотечних договорів, а саме: передбачено, що згідно із укладеним договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Тому суд не погоджується з твердженням позивачки, що одноособове прийняття Іпотекодержателем рішення про набуття права власності на предмет іпотеки та реєстрацію його за собою суперечить вимогам закону.

На відміну від ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 22.12.2005 р.) ст. 37 цього закону зі змінами, що були внесені в дану статтю 25.12.2008 р. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Як вбачається, п. 11.3.1. Іпотечний договір не містить таких застережень та передбачає, що задоволення вимог Іпотекодержателя, здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, який укладається між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем.

Також, суд не приймає до уваги твердженням позивачки стосовно того, що іпотечні договори є змішаними договорами та містять ознаки іпотеки та доручення, що в даному випадку оскільки п. 11.3.2. договору не містить вимоги про наявність окремої довіреності на отримання витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, він є недійсним. Викладене в позові твердження позивача є помилковим, не заснованим на нормах чинного законодавства України, тому не може бути прийнято до уваги. В ст. 1 Закону України «Про іпотеку» № 898-ІУ від 05.06.2003 р. (надалі Закон України «Про іпотеку») зазначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом.

В п. 4. ч. 4. ст. 18 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання. В даному випадку законом передбачений випадок, коли іпотечний договір є змішаним, та містить ознаки іпотеки та кредитного зобов'язання. Необхідність наявності довіреності у разі задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» не передбачена діючим законодавством України, не потребують згоди Іпотекодавця дії іпотекодержателя направлені на продаж предмету іпотеки, а усі необхідні для продажу документи та право на такий продаж Іпотекодержатель в даному випадку набуває на підставі рішення суду.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, на підставі вище наведеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 213-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя 19.03.2013