Постанова № 30328576, 27.03.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2013 р. Справа № 5019/1835/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Дужич С.П. ,

судді Саврій В.А.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Карпук В. В.

відповідача - Гнатів Т. М.

від органу прокуратури Криворучко А. О.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" на рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.12 р. у справі № 5019/1835/12

за позовом Прокурора Луцького району Волинської області в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від імені якого діє філія - Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк"

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина"

про стягнення в сумі 53 858 грн. 87 коп.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.12.2012р. у справі №5019/1835/12 (суддя Романюк Р.В.) задоволено позовні вимоги Прокурора Луцького району Волинської області в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від імені якого діє філія - Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" про стягнення в сумі 53 858 грн. 87 коп.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, оцінивши усі докази, які містилися в матеріалах справи, дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обгрунтованими, у зв'язку з чим задоволив позовні вимоги.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне сільськогосподарське підприємство "Долина", звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області залишивши позов без розгляду, або постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що в порушення норм законодавства позов в інтересах ПАТ «Державний ощадний банк України» подано прокурором.

Вказане не відповідає вимогам закону оскільки, відповідно до вимог ст..361 Закону України «Про прокуратуру», на яку в обґрунтування своїх законних повноважень посилається прокурор, підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, однак прокурором не зазначено які саме інтереси держави порушені та якими доказами це підтверджується.

Згідно ч.2 ст.334 ГК України, банки - фінансові установи функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

Водночас, банки є суб'єктами підприємницької діяльності.

Стаття 42 ГК України встановлює, що підприємство - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

ПАТ «Державний ощадний банк України» є господарюючим суб'єктом, отримує доходи від своєї діяльності, здійснює свою діяльність у відповідності до діючого господарського законодавства, а отже здійснює свою діяльність на власний ризик .

Таким чином, прокуратура не має законних підстав для подачі позову в інтересах ПАТ «Державний ощадний банк України», що є підставою для повернення позовної заяви.

Крім того, апелянт вважає, що позивач належним чином не обґрунтував, а суд в рішенні не вказав, якими доказами підтверджується вимоги щодо стягнення 53 858 грн. 87 коп., в .ч. 26 867 грн. 05 коп. несплачених відсотків та 26 991 грн. 82 коп. пені.

Суд в рішенні зазначає, що відповідач погасив кредит 12.10.2011р. і що під час розгляду справи це також встановлено, однак жодних доказів на це не надав (в позові про це нічого не сказано і в додатках відсутні відповідні докази).

Обгрунтовуючи своє рішення, суд зазначає, що враховуючи наявність непогашеної заборгованості за кредитом, позивачем нараховано відповідачу проценти за користування кредитними коштами в період з 18.05.2011р. по 12.10.2011р., розмір яких складає 26 867 грн. 05 коп., однак ні в позовній заяві ні в додатках до неї не має жодних доказів відповідного нарахування (розрахунку).

Не має суми з якої позивачем проводилося нарахування відсотків, не зазначено розмір відсоткової ставки, не вказано обґрунтування періоду нарахування цих відсотків.

До позовної заяви додано лише розрахунок нарахування пені (при цьому без доказів вихідних даних).

Відповідно до розрахунку, який позивач додав до позовної заяви, сума простроченого основного боргу, з якого нібито починається розрахунок (тобто з 18.05.2011) становить 347 068 грн. 03 коп., а з 25.06.2011 - 367 068 грн. 03 коп. Ці розрахунки - по-перше, вказують на невірність в наданих даних позивачем, а по-друге, свідчать про формальність розгляду справи судом без оцінки доказів, які позивач повинен подати в обґрунтування своїх вимог, а не відповідач зобов'язаний доказувати будь-які бездоказові вимоги позивача.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2013р. р. у даній справі апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

12.02.2013р. представник Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від імені якого діє філія - Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" надіслав Рівненському апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.2012р. по справі №5019/1835/12 без змін, апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" без задоволення.

Представник Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" 27.03.2013р. надав Рівненському апеляційному господарському суду додаткові пояснення до апеляційної скарги на рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.2012р., у яких зазначив, що прокурори звертаються до господарських судів з позовами в інтересах підприємств, організацій і громадян-підприємців в особі органу, який здійснює функції держави у випадках, коли встановлено, що порушення законних прав цих суб'єктів поєднано із посяганням на державні інтереси. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Вказане передбачене ч.3 ст.2 ГПК України.

Однак прокурором в позовній заяві не вказано орган, який здійснює функції держави у спірних відносинах, які законні права порушено відповідного органу поєднаних із посяганням на

державні інтереси.

Крім того, в позовній заяві не вказано які саме інтереси держави порушено відповідачем та не обґрунтовано необхідність їх захисту.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 р. прокурори та їх заступники подають позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій. При цьому прокурор самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересів держави.

Відповідно до сг.5 Бюджетного кодексу України бюджетна система складається з державного та місцевих бюджетів.

Згідно додатку №1 до Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» доходи, чи якісь відрахування від діяльності Ощадбанку не передбачені, а отже його діяльність не є складовою економіки держави, а отже не є сферою державних інтересів.

Крім того, в порушення умов Договору банк не провів досудове врегулювання спору. Банк визначив порядок повернення кредитних коштів на умов п.2.11 Договору, тобто за результатами виконавчого документа (а не Договору). Таким чином, відповідно до умов Договору банк не має законних підстав для нарахування відсотків та пені, які були заявлені позивачем (при цьому без надання належних доказів їх розрахунку).

Оскільки повернення коштів здійснювалося у відповідності до п.2.11 Договору, тобто за результатами виконання виконавчого документа, умова п.9.1 Договору про збільшення строків позовної давності відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України на стягнення неустойки протягом трирічного терміну не розповсюджується, а діє норма про спеціальний строк позовної давності в один рік.

У судовому засіданні представник відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" Гнатів Т.М. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі і додаткових поясненнях до апеляційної скарги, та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.12 р. у справі №5019/1835/12 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати і винести нове рішення.

Представник позивача - ПАТ "Державний ощадний банк України", від імені якого діє філія - Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк", Карпук В.В. заперечила проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві №19-3/174/1319 від 12.02.2013 року на апеляційну скаргу та надала пояснення на обгрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.12 р. у справі №5019/1835/12 є законним та обгрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Прокурор Криворучко А.О. підтримав власну позицію, висловлену в попередніх судових засіданнях та проти апеляційної скарги заперечив. Повністю підтримує доводи, наведені у поясненнях представника ВАТ "Державного ощадного банку України" Карпук В.В.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 25 червня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України") (далі - Банк/Позивач) в особі начальника філії - Волинського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України" Смолярчука Віктора Михайловича та Приватним сільськогосподарським підприємством "Долина" (далі - Позичальник/Відповідач) укладено Договір кредитної лінії № 1107 (далі - Договір)

Банк зобов'язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором. (п. 2.1. договору)

Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 24 червня 2011 року. (п.2.2. договору).

За користування Кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим Договором. (п. 2.7. договору)

Проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим Договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається (п. 2.7.2 Договору).

Пунктом 7.1.1. Договору сторони визначили, що за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту, комісійних винагород та своєчасної сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожний день прострочення.

У відповідності до п. 9.1 Договору визначено, "сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України до 3 років для всіх грошових зобов'язань Позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафних санкцій, неустойки, пені та інших платежів), що передбачені умовами цього Договору.

Пунктом 10.5. Договору сторони встановили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.

У матеріалах справи міститься рішення господарського суду Рівненської області від 17.05.2011 р. у справі № 5019/569/11 за позовом Прокурора Луцького району Волинської області в інтересах держави в особі ВАТ "Державний ощадний банк України" від імені якого діє філія - Волинське обласне управління ВАТ "Ощадбанк" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" судом встановлено факт порушення відповідачем умов договору кредитної лінії № 1107 від 25.06.2010р., укладеного між сторонами та стягнуто з останнього заборгованість у сумі 394 281 грн. 70 коп., а саме неповернений кредит - 367068 грн. 03 коп., несплачені відсотки - 11343 грн. 91 коп. та 15 869 грн. 76 коп. пені.

Разом з тим, згідно матеріалів справи, заборгованість за кредитним договором, присуджена до стягнення згідно рішення господарського суду Рівненської області від 17.05.2011 р. у справі № 5019/569/11 погашена Приватним сільськогосподарським підприємством "Долина" лише 12.10.2011р.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено положеннями про кредитний договір і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).

У відповідності до абзацу 1 ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

За правилом п. 3 ст. 346 ГК України, кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 ГК України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як передбачено ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відтак колегія суддів зазначає, що враховуючи наявність непогашеної заборгованості за кредитом, позивачем нараховано відповідачу проценти за користування кредитними коштами в період з 18.05.2011 року по 12.10.2011 року, розмір яких складає 26 867 грн. 05 коп.

Доказів, які б спростовували вимоги позивача відповідачем суду не подано, а тому перевіривши подані розрахунки, суд першої інстанції правомірно визнав позовні вимоги в цій частині правомірними та обгрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що позивач нарахував відповідачу пеню за порушення строків повернення кредиту за період з 18.05.2011р. по 12.10.2011р. в сумі 21 557 грн. 87 коп. та пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в період з 18.05.2011 року по 07.11.2012 року розмір якої складає 5 433 грн. 95 коп.

Поданий розрахунок та період нарахування пені судом перевірено та визнано таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та положенням укладеного між сторонами Договору.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Рівненської області про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" 26 867 грн. 05 коп. несплачених процентів за користуванням кредитом та 26 991 грн. 82 коп. пені.

27.03.2013р. року представником скаржника через канцелярію Рівненського апеляційного господарського суду подано заяву про застосування строків позовної давності відповідно до якої, просить відмовити позивачеві у задоволені позовних вимог в частині стягнення 26 991 грн. 82 коп. неустойки (пені) у зв'язку з пропущенням позовної давності в один рік.

Статтею 256 ЦК України, визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України).

Разом з тим, як встановлено статтею 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Колегія суддів, відхилила клопотання апелянта - Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" про застосування строків давності у даній справі враховуючи, що сторонам при укладенні кредитного договору було досягнуто згоди щодо збільшення строків позовної давності.

Так, зокрема, п. 9.1 Договору визначено, "сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України до 3 років для всіх грошових зобов'язань Позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафних санкцій, неустойки, пені та інших платежів), що передбачені умовами цього Договору.

Слід також зазначити, що за приписами частини 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Указане правило розуміється апеляційним судом таким чином, що сторона у спорі може скористатися наданим їй правом на стадії розгляду справи судом першої інстанції.

З урахування вище викладеного, доводи апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" зазначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" на рішення господарського суду Рівненської області від 18.12.2012р. у справі №5019/1835/12 - залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Долина" до Державного бюджету України 55 грн. 50 коп. недоплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказу доручити господарському суду Рівненської області

Справу №5019/1835/12 повернути до господарського суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Саврій В.А.