Постанова № 30316542, 01.04.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2013 р. Справа № 5019/1901/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Демидюк О.О. ,

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства агрофірма "Зоря імені Плютинського" на рішення господарського суду Рівненської області від 05.02.2013 року. у справі №5019/1901/12

за позовом приватного підприємства "Айслаг"

до приватного акціонерного товариства агрофірма "Зоря ім. Плютинського"

про стягнення в сумі 557763 грн. 70 коп.

за участю представників сторін:

позивача - Філатова О.В.,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Айслаг" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до приватного акціонерного товариства агрофірма "Зоря імені Плютинського" про стягнення боргу в сумі 557763,70 грн., з яких 531720,25 грн. основного боргу 8681,15 грн. - пені та 17362,30 грн. річних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.02.2012 року (суддя Заголдна Я.В. ) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь приватного підприємства "Айслаг" 526720,25 грн. основного боргу; 8681,15 грн. - пені та 17362,30 грн. - 30 % річних та судовий збір в сумі 11 055,28 грн. Провадження в частині стягнення 5 000 грн. основного боргу - припинене.

Своє рішення суд першої інстанції нормативно обґрунтував положеннями ст. ст.11,509,610,599,546,549, 625, 712 ЦК України, ст.ст. 218,230, 232 ГК України та вказав, що відповідач в період з 17 липня 2012 року по 18 листопада 2012 року отримав за накладними товарів на суму 975215,25 грн., за який розрахувався частково, сплативши - лише 443495,00 грн., внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 531720,25 грн.. Під час розгляду справи в суді відповідач також сплатив 5000 грн. основного боргу, тому в цій частині суд припинив провадження. Врахувавши положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 232 ГК України, суд також дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на підставі п. 8.1. договору поставки № 365 від 17.08.2012 року пені в розмірі 0,2 % за кожен день прострочення від неоплаченої суми, що становить 8681,15 грн.. Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України, п. 8.2. вказаного договору, суд стягнув з відповідача 30% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення. Апелянт зокрема вказує на неотримання відповідачем вимоги щодо сплати боргу, як це передбачено п. 5.3. договору поставки, на неправильність розрахунку боргу, на розбіжності у даних, що містяться в довіреностях на отримання товарно-матеріальних цінностей та видаткових накладних. Вказує також на відсутність у матеріалах справи доказів заборгованості по товарному кредиту.

Представник апелянта подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення даного клопотання та приймає до уваги те, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Господарське процесуальне законодавство України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь - яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи. Крім того, у підтвердження зазначених у поданому представником апелянта клопотанні не було надано жодного доказу щодо його участі в іншому судовому засіданні.

Позивач своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався, його представник в судовому засіданні просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області в даній справі слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що 17.08.2012 року між приватним підприємством "Айслаг", як постачальником, та приватним акціонерним товариством агрофірмою "Зоря імені Плютинського", як покупцем, було укладено договір поставки № 365, за яким постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати або передати зі свого складу покупцю (відповідач) у власність нафтопродукти, в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору. Накладна на відвантаження товару є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід'ємною частиною договору (п.1.1, п. 1.2.).

Сторонами договору узгоджено, що товар постачається покупцю по-частково (товарними партіями) на умовах FCA (відповідно до правил ІНКОТЕРМС) завантажено в автомобільний транспорт покупця з резервуарів постачальника. Завантаження товару в тару покупця здійснюється за рахунок постачальника. Всі інші витрати по отриманню, вивантаженню товару з тари, покупець здійснює за власний рахунок. За згодою сторін товар може постачатись транспортом постачальника. В такому випадку товар постачається на умовах СРТ-перевезення оплачене за реквізитами вказаними покупцем (відповідно до правил ІНКОТЕРМС). При цьому покупець зобов'язаний відшкодувати постачальнику витрати пов'язані з перевезенням товару (транспортні витрати) в порядку передбаченому розділом 5 (п'ять) даного договору згідно акта виконаних робіт, підписаного сторонами. акт виконаних робіт підписується покупцем одночасно з накладною на відвантаження товару. (п.п. 4.1.-4.2. Договору).

На виконання умов договору позивач поставив та передав відповідачу, а останній за відповідними довіреностями прийняв нафтопродукти на загальну суму 975215,25 грн., що підтверджується накладними на відвантаження товару : №003343 від 17.08.2012 року на суму 122586,46 грн., №003581 від 04.09.2012 року на суму 91314 грн., № 003651 від 07.09.2012 року на суму 119453,26 грн., № 003687 від 10.09.2012 року на суму 131951,26 грн., №003774 від 14.09.2012 року на суму 108174,16 грн., №003795 від 18.09.2012 року на суму 96561,3 грн., №003886 від 24.09.2012 року на суму 40665,6 грн., №003978 від 28.09.2012 року на суму 72729,6 грн.,№003992 від 01.10.2012 року, №004266 від 18.10.2012 року на суму 67103,86 грн..

Відповідно до п.п. 5.1,5.2,5.3 договору поставки № 365 від 17.08.2012 року покупець має право здійснити повну або часткову оплату отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом трьох календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних. У випадку не оплати покупцем відвантаженої партії товару в строки вказані в п. 5.1. даного договору, постачальник має право рахувати, а покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар, рахувався на умовах товарного кредиту, терміном на 30 календарних днів. Починаючи з дня відвантаження товару з нарахуванням покупцю 2 % відсотка за кожен день використання товарного кредиту покупець зобов'язаний оплатити суму товарного кредиту на 31 день від дати відвантаження вказаної в накладній.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором по оплаті поставленого товару виконав частково, сплативши позивачу 443495 грн., внаслідок чого сума боргу за поставлений товар станом на день звернення до суду з позовом складає 531720,25 грн..

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції, відповідачем було сплачено частину вказаного боргу в сумі 5000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1102 від 29.11.2012 року (а.с. 64), на підставі чого у відповідності до вимог п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України провадження у справі у відповідній частині судом припинене правомірно.

Проаналізувавши вищевказані обставини справи, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

На підставі наведеного, з урахуванням положень ст. 712 ЦК України, перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 526720,25 грн..

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.

Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Так, погодженим сторонами у п. 8.1. договору видом відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором є пеня в розмірі 0,2 % за кожен день прострочення від неоплаченої суми.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язань встановлено статтею 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України.

Суд першої інстанції правомірно погодився із наданим позивачем розрахунком пені в сумі 8681,15 грн., проведеним з урахуванням наведених положень договору та вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 8.2. договору поставки в розмірі 30% річних від простроченої суми.

Враховуючи наведене, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд першої інстанції вірно стягнув з відповідача 17362,30 грн. - 30% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 692, ч. 2 ст. 712 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Положення ч. 2 ст. 530 ЦК України підлягають застосуванню за умови, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Порядок та строк оплати товару визначено сторонами в п.п. 5.1-5.3. договору.

Пункт 5.3. договору вимагає необхідності вручення покупцеві вимоги про сплату лише відсотків за користування товарним кредитом, стягнення яких передбачене ч. 5 ст. 694, ст. 536 ЦК України, які не є предметом даного позову. Правова природа позовної вимоги про стягнення процентів витікає із положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та не є тотожною правовій природі процентів, про які вказує апелянт, тому, положення п. 5.3. договору щодо необхідності вручення покупцеві вимоги про оплату, як умови виникнення зобов'язання до спірних правовідносин не застосовується.

Дослідивши надані позивачем довіреності на отримання дизпалива та накладні на його відвантаження, суд апеляційної інстанції не знаходить будь-яких розбіжностей за їх змістом щодо особи, через яку здійснювався відпуск палива, дат їх складення, найменування товарно - матеріальних цінностей та їх кількості, тому відповідні доводи апелянта також не заслуговують на увагу.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 05.02.2013 року. у справі №5019/1901/12 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства агрофірма "Зоря імені Плютинського" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

3. Справу№5019/1901/12 повернути до господарського суду Рівненської області

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Грязнов В.В.