Ухвала суду № 30325805, 26.03.2013, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22ц\791\904\ 2013р. Головуючий в суді 1 інстанції: Червоненко Д.В.

Категорія: 51 -52 Доповідач: Чиркова К.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року березня місяця 26 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого: Пузанової Л.В.

Суддів: Чиркової К.Г.

Ігнатенко П.Я.

при секретарі: Красношапка О.Ю.

з участю адвоката: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_5 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 січня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_6 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, третя особа - Херсонській міський центр зайнятості про визнання формулювання причин звільнення незаконним, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, третя особа - Херсонській міський центр зайнятості про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, визнання формулювання причин звільнення незаконним, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 29.09.2009 року по 24.11.2011 року.

Працювала на посаді продавця - консультанта непродовольчих товарів у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташований у АДРЕСА_1.

З 24.11.2011 року по 02.12.2011 року перебувала на амбулаторному лікуванні, по закінченню лікування вийшла на роботу, проте до роботи допущена не була, в усній формі повідомлена про звільнення, без пояснення причин та підстав. На неодноразові звернення у телефонному режимі до роботодавця, не отримала належної відповіді щодо причин звільнення, з наказом про звільнення ознайомлена не була, трудова книжка їй також не видавалася.

Укладений між нею та відповідачем фізичною особою - підприємцем трудовий договір був знятий з реєстрації в Херсонському міському центрі зайнятості 13.09.2012 року, у зв'язку з розірванням договору 24.11.2011 року за п.2 ст.41 КЗпП України, втрату довіри до матеріально - відповідальної особи.

З огляду на викладене позивач просила суд визнати звільнення проведене в період тимчасової непрацездатності незаконним, поновити на посаді продавця - консультанта, визнати формулювання причин звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України незаконним, оскільки у відповідача не було жодних зауважень щодо її роботи, а інвентаризацію і переоблік проведено у її відсутність, про результати, якої її ніхто не повідомляв та зобов'язати Херсонський міський центр зайнятості провести реєстрацію поновлення її на роботі.

А також стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.11.2011 року по 13.09.2012 року в сумі 9925,50 грн., заробітну плату за листопад 2011 року в сумі 1000 грн., а також в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн., яку пов'язує з розладом здоров'я, оскільки з часу повідомлення про звільнення дуже хвилювалася, що спричинило розлад здоров'я і до моменту отримання трудової книжки до 13.09.2012 року, не мала можливості працевлаштуватися, що призвело до зміни звичного способу її життя.

У ході судового розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги і просила суд визнати формулювання звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України незаконним, змінити статтю звільнення та формулювання причин звільнення на звільнення за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, стягнути на її користь заробітну плату в сумі 1000 грн., середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на час розгляду справи в сумі 12642,50 грн., моральну шкоду в сумі 2000 грн. та витрати за правову допомогу в сумі 2500 грн.

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 18.01.2013 року позов задоволено частково.

Визнано формулювання причин звільнення ОСОБА_6 з посади продавця - консультанта непродовольчих товарів фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 згідно п.2 ст.41 КЗпП України на підставі втрати довіри до матеріально - відповідальної особи неправильним та таким, що не відповідає чинному законодавству. Змінено формулювання причин звільнення та визнано, що ОСОБА_6 звільненою за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України.

Судом стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 нараховану, але не виплачену при звільненні заробітну плату в сумі 884,57 грн.; середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9386 грн., визначений без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів; в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.; витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн., а також на користь держави судовий збір в сумі 321,90 грн.

В решті частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному об'ємі, зазначаючи, що висновки суду в спірних правовідносинах не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права. Зокрема, суд не прийняв до уваги доводи надані відповідачем щодо належного повідомлення позивача про звільнення, покази свідків про отримання заробітної плати та заперечення щодо відсутності у роботодавця трудової книжки позивача, яка відповідно до вимог Інструкції про ведення трудових книжок працівників, зберігається безпосередньо у працівника, який працює на умовах трудового договору у фізичної особи - підприємця.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє від імені ОСОБА_6 її доводів не визнала, рішення суду просить залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції керувався тим, що процедура звільнення ОСОБА_6 за п.2 ст.41КЗпП України не відповідає вимогам встановленим трудовим законодавством.

Такий висновок суду є правильним.

Відповідно до положень ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

За передбаченими п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України підставами, трудовий договір може бути з ініціативи власника або уповноваженого ним органу розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Виходячи зі змісту даної норми для звільнення працівника за втрату довір'я необхідно, щоб працівник безпосередньо обслуговував грошові або товарні цінності та вчинив умисно або необережно дії, які дають власнику або уповноваженому органу підстави для втрати довір'я, щоб ці підстави були належним чином підтверджені, а не носили характер припущення.

Таким чином, крім встановлення факту обслуговування позивачем грошових або товарних цінностей, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є вчинення нею дій, що дають підстави для втрати довір'я.

Судом першої інстанції встановлено, що з 29.09.2009 року позивач працювала у фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 продавцем - консультантом магазину непродовольчих товарів «ІНФОРМАЦІЯ_1» у м. Нова Каховка. Трудовий договір за №1846 зареєстрований у Херсонському міському центрі зайнятості 29.09.2009 року за № 21200901846 (а.с.7).

24.11.2012 року ОСОБА_6 надіслала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, яку ОСОБА_5 отримала 28.11.2012 року (а.с.24,69). У період з 24.11.2011 року по 02.12.2011 року позивач перебувала на амбулаторному лікуванні (а.с.8,65).

24.11.2011 року ОСОБА_6 звільнено з займаної посади на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України у зв'язку із втратою довір'я до матеріально - відповідальної особи, при цьому наказ про звільнення відповідачем не видавався. Трудовий договір знято з реєстрації Херсонським міським центром зайнятості 13.09.2012 року, з підстав розірвання договору 24.11.2011 року у зв'язку із втратою довір'я до матеріально - відповідальної особи п.2 ст. 41 КЗпП України, про що зроблено запис у трудовій книжці 13.09.2012 року.

Підставою для звільнення 24.11.2011 року ОСОБА_6 із займаної посади на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у зв'язку з втратою довір'я до матеріально - відповідальної особи став акт від 25.11.2011 року інвентаризаційної комісії, проведений за відсутності позивача, яким установлено недостачу товару на суму 112 255 грн.

Заперечуючи проти обставин, зазначених в акті від 25.11.2011 року ОСОБА_6 зазначала про те, що інвентаризація проводилася у період перебування її на лікарняному, про що було відомо відповідачу, окрім того у листопаді 2011 року ОСОБА_7, яка працює у фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, вивезла майже весь товар та відповідну документацію з магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1».

У ході судового розгляду справи відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування зазначених заперечень та відповідних документів на підтвердження висновків проведеної ревізії про винні дії позивача, а за результатами порушеної за заявою ОСОБА_5 заступником прокурора м. Нова Каховка 17.01.2012 року кримінальної справа відносно ОСОБА_6 до теперішнього часу вина позивача не встановлена.

У пункті 17 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці стосується, як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства проводиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору з ініціативи власника бо уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Враховуючи характер і суть правовідносин, що склалися між сторонами, як це вбачається із наведених вище і встановлених судом обставин, і зважаючи на те, що за обставинами справи, звільнення ОСОБА_6 проведено в період її тимчасової непрацездатності та без повного і об'єктивного з'ясування на час звільнення обставин, що давали роботодавцю законні підстави для звільнення працівника за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, а фізична особа - підприємець ОСОБА_5 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження, вчинення ОСОБА_6 винних дій, які давали підстави для її звільнення, доказів виплати сум, належних на час звільнення позивачу та внесення запису до трудової книжки про розірвання трудового договору лише 13.09.2012 року з вини ОСОБА_6, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України проведено без дотримання норм законодавства про працю та враховуючи надіслану 24.11.2011 року ОСОБА_6 на адресу відповідача заяву про звільнення її за власним бажанням, правильно у відповідності до положень ч.3 ст.235 КЗпП України змінив формулювання причин звільнення.

Задовольняючи частково позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що звільненням без законних підстав, позивачці спричинено моральну шкоду, яка виразилася у втраті нормальних життєвих зв'язків, що негативно відобразилося на її психологічному стані та потребувало медичного втручання для відновлення здоров'я.

Визначена судом в рахунок відшкодування моральної шкоди сума, відповідає фактичним обставинам справи і принципу розумності, достатності та справедливості.

Висновки суду відповідають обставинам справи, в межах наданих сторонами доказів та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апелянта щодо неправильної оцінки судом зібраних у справі доказів та невідповідність покладених в основу рішення висновків суду фактичним обставинам справи, позбавлені правового обґрунтування і не були підтверджені при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Безпідставними є доводи апелянта про знаходження трудової книжки у позивача, оскільки в ході апеляційного розгляду справи представник Херсонського міського центру зайнятості пояснив, що підставою для зняття з реєстрації у центрі зайнятості 13.09.2012 року трудового договору, укладеного сторонами, є запис роботодавця у трудовій книжці працівника, що відповідає Порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю за № 260. Підтверджуючи факт знаходження трудової книжки у позивача, відповідач не зазначала, при яких обставинах нею лише 13.09.2012 року внесений запис до трудової книжки про розірвання трудового договору.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що звільнення позивача відповідає вимогами закону, оскільки частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З урахуванням вимог КЗпП України у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Всупереч вимогам закону апелянтом не надано, ні в суді першої інстанції, ні в ході апеляційного розгляду справи, належних доказів на підтвердження дотримання передбаченої трудовим законодавством процедури звільнення ОСОБА_6, виплату на час звільнення усіх належних їй при звільненні сум, а також доказів знаходження трудової книжки у позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з урахуванням предмету спору та доводів апеляційної скарги не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 18 січня 2013року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: