Ухвала суду № 30321481, 20.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" березня 2013 р. м. Київ К/9991/64702/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю секретаря: Хомініч С.В.

представників позивача: Ястремського В.П.

відповідача: Колосовського Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 по справі №2а-409/10/0770 за позовом Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатській області до Приватного підприємства «Весна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Маргаринторг» про стягнення коштів

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатській області (далі-Ужгородська МДПІ, позивач) до Приватного підприємства «Весна»(далі-ПП «Весна», відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Маргаринторг»(далі-ТОВ «Маргаринторг», відповідач 2) про стягнення в дохід держави коштів за нікчемним правочином на загальну суму 80115791,76грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів мотивовано доведеністю факту вчинення спірного правочину з огляду на наявність всіх необхідних первинних документів, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства та відображення господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку. При цьому, суд першої інстанції зазначив також про закінчення на момент звернення з даним позовом до суду терміну для застосування адміністративно-господарських санкцій, встановленого ст.250 Господарського кодексу України, а суд апеляційної інстанції з даною позицією не погодився вказавши на передчасність такого висновку, оскільки питання про дотримання строку застосування адміністративно-господарських санкцій може бути предметом дослідження лише за умови встановлення підстав для застосування вказаних санкцій, які у справі що розглядається відсутні.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, позивач 03.10.2011 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 25.10.2011 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просив скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України, п. 4 ст. 258 Цивільного кодексу України, ч. 4 та 5 ст. 11, ч. 1 ст.156, ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції державної податкової адміністрації України від 10.10.2008 «Про призначення невиїзної документальної перевірки ПП «Весна»по кримінальній справі №69-59, порушеній відносно директора ПП «Весна» ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, а також з врахуванням вимог п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та згідно наказу Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 19.01.2009 №22 проведена невиїзна документальна перевірка ПП «Весна»з питань правильності дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30.10.2007 по 31.08.2008, про що складено акт перевірки від 18.02.2009 №6/23-50/20459893.

Перевіркою встановлено, що у відповідності до договору постачання товару №09 від 30.01.2008 року ТОВ (постачальник) на підставі видаткових, податкових накладних відвантажило ПП «Весна»(покупець) продукцію Закритого акціонерного товариства «Львівський жиркомбінат», а саме: рослинні жири, маргарини, майонези, соапсток, фуз, європпіддони.

На виконання даного ТОВ «Маргаринторг»виписано видаткові та податкові накладні на загальну суму 40355897,90грн. в тому числі ПДВ 6676318,98грн., ПП. «Весна»було перераховано ТОВ «Маргаринторг»кошти в сумі 40057895,88грн. У відповідності до умов договору місцем поставки товару фактично було його місцезнаходження, а саме Закрите акціонерне товариство «Львівський жиркомбінат», м. Львів, вул. Городоцька, 132.

Звертаючись з даним позовом до суду податковий орган виходив з того, вищезазначене господарське зобов'язання було укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, з огляду на відсутність товаротранспортних накладних, які засвідчували отримання товару, відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, оскільки відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а також відсутні трудові ресурси, які приймали участь у прийманні продукції від постачальника та відвантаження її покупцю.

В силу ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Із вказаної норми вбачається, що для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угод, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання таки наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність таких умов: вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; мета укладення такого договору приховування доходів від оподаткування. Відсутність хоча б однієї з них, не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Разом з тим, судом встановлено, що всі наведені та передбачені договором документи були складені між відповідачами, як сторонами договору поставки, та відповідають зазначеним вимогам законодавства. Операція поставки продукції була в повній мірі відображена ТОВ «Маргаринторг»в бухгалтерському та податковому обліку. В результаті проведеної операції поставки товариством було отримано дохід, який було включено до складу валового доходу підприємства, та який приймав участь у визначенні об'єкту оподаткування податку на прибуток за 1-ий квартал та 1-е півріччя 2008 року. Крім того, відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» товариством було відображено податкові зобов'язання з ПДВ у зв'язку з поставками товару у відповідних податкових періодах.

У відповідності до умов договору місцем поставки товару фактично було його місцезнаходження, а саме Закрите акціонерне товариство «Львівський жиркомбінат», м. Львів, вул. Городоцька, 132. ПП «Весна»не було одержувачем товару по залізничним накладним, оскільки перевезення вантажу залізницею чи автомобільним транспортом не здійснювалося, а відтак, і не могло мати товаротранспортних накладних.

До того ж не може вплинути на вирішення даного спору посилання позивача на встановлення факту протиправності дій директора ПП. «Весна» пов'язаних з ухиленням від сплати податків, оскільки вони не пов'язані з господарськими правовідносинами, які виникли з ТОВ «Маргаринторг»і стосуються іншого суб'єкта господарювання.

Враховуючи вищезазначене, а також, що застосування приписів ст. 208 Господарського кодексу України можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов'язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов'язання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Правильним є також висновок суду першої інстанції щодо застосування строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України, оскільки санкції, передбачені вказаною правовою нормою, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, та не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 Господарського кодексу України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Укладення спірного договору відбулося 30.01.2008, а з вимогою про застосування санкцій позивач звернувся до суду лише 11.02.2010, тобто поза межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв