Постанова № 30321181, 21.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 березня 2013 року № 826/876/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАП УКРАЇНА»до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової службипро скасування податкових повідомлень-рішень від 15 січня 2013 року № 0000552203, № 0000562203, № 0000572203, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22 січня 2013 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАП УКРАЇНА» (далі - ТОВ «ГАП УКРАЇНА») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 січня 2013 року № 0000552203, № 0000562203, № 0000572203.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва 24 січня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та адміністративну справу № 826/876/13-а призначено до судового розгляду на 13 лютого 2013 року.

В судовому засіданні 13 лютого 2013 року оголошувалась перерва до 06 березня 2013 року.

В судовому засіданні 06 березня 2013 року, в зв'язку з поданням сторонами клопотань про розгляд справи за їх відсутності, на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечували.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАП УКРАЇНА» (ідентифікаційний код юридичної особи 37506358) зареєстровано 12 січня 2011 року Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією (Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 784602). Вказане товариство розташоване за адресою: 01601, м. Київ, вулиця Шовковична, будинок 42-44.

ТОВ «ГАП УКРАЇНА» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 14 січня 2011 року за № 58447 та перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС.

Згідно Свідоцтва № 100327489 від 03 березня 2011 року ТОВ «ГАП УКРАЇНА» є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 375063526556).

В період з 09 листопада 2012 року по 20 грудня 2012 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАП УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 37506358) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 14.01.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 14.01.2011 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено Акт № 1248/22-3/37506358 від 27 грудня 2012 року.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення вимог, зокрема:

- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку наприбуток за III квартали 2012 року у сумі 1 214 767 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 розділу V, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 50 149 грн., у тому числі:

- за травень 2012 р. - суму 41 236 грн.,

- за червень 2012 р. - суму 8 913 грн.;

- завищення суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних періодів на загальну суму 2 646 184 грн., в т.ч.:

- за квітень 2012 р. - суму 2 589 888 грн.,

- за травень 2012 р. - суму 233 грн.,

- за липень 2012 р. - суму 456 грн.,

- за серпень 2012 р. - суму 16 958 грн.,

- за вересень 2012 р. - суму 38 649 грн.

15 січня 2013 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, на підставі Акта перевірки № 1248/22-3/37506358 від 27 грудня 2012 року, прийняла податкове повідомлення-рішення за формою «П» № 0000552203, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 214 767 грн.

15 січня 2013 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, на підставі Акта перевірки № 1248/22-3/37506358 від 27 грудня 2012 року, прийняла податкове повідомлення-рішення за формою «Р» № 0000562203, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI за порушення вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 62 686 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 50 149 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 537 грн.

15 січня 2013 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, на підставі Акта перевірки № 1248/22-3/37506358 від 27 грудня 2012 року, прийняла податкове повідомлення-рішення за формою «В1» № 0000572203, яким згідно з пунктом 54.3 статті 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI за порушення вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 розділу V, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 2 646 184 грн.

Позивач не погоджується з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх незаконними, помилковими, необґрунтованими та спрямованими на безпідставне збільшення податкових зобов'язань платника податків.

В своєму позові ТОВ «ГАП УКРАЇНА» просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 січня 2013 року № 0000552203, № 0000562203, № 0000572203.

Відповідачем подані заперечення проти адміністративного позову, в яких ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС просить в задоволенні позовних вимог ТОВ «ГАП УКРАЇНА» відмовити.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з доводами ТОВ «ГАП УКРАЇНА», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Податкового кодексу України (далі - ПК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі - Закон № 755-IV), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Щодо завищення витрат на збут, неправомірного віднесення до складу витрат амортизаційних відрахувань, завищення витрат на суму розміру ліцензійної винагороди, завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду, завищення амортизаційних відрахувань за період з 14.01.2011 року по 31.03.2012 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1.1 ст. 1 ПК України визначено, що податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають:

- собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

- витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

В пункті 138.4 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Обмеження, передбачені абзацом другим цього підпункту, не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерейних білетів, інших документів, що засвідчують право участі в лотереї; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених статтями 142 і 143 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу.

Щодо завищення витрат на збут на загальну суму 929 245 грн., суд зазначає наступне.

Між позивачем та ПАТ «ЛЕКС ХОЛДИНГ» 06 червня 2011 року був укладений договір оренди № Pr115/K-1.

Предметом договору є тимчасове платне користування позивачем приміщенням, розташованим за адресою м. Київ, вул. Лугова, 12, (ТЦ «Караван»), площею 734,35 кв. м.

Цільовим призначенням орендованого приміщення є використання приміщення орендарем для організації магазину з продажу непродовольчих товарів, у тому числі одягу, взуття і аксесуарів.

Згідно з п. 2.1 Договору, орендованим приміщенням є частина будівлі, яка знаходиться на першому поверсі Торгового центру, секція № Pr115.

Згідно з п. 9.5 Договору, позивач як орендар зобов'язаний щомісячно, не пізніше 10 числа місяця наступного за оплачуваним, сплачувати Орендодавцю вартість витрат на експлуатацію Торгового центру.

Обов'язок оплати позивачем експлуатаційних витрат кореспондується із відповідними обов'язками Орендодавця (ПАТ «ЛЕКС ХОЛДИНГ»):

а) по забезпеченню функціонування в торговому центрі і на загальних площах, установку і підтримку в робочому стані загальних інженерних систем, включаючи системи гарячого та холодного водопостачання, каналізації, опалювання, вентиляції, кондиціонування, системи освітлення і електропостачання (п. 15.1 Договору);

б) у випадку незабезпечення Орендодавцем (ПАТ «ЛЕКС ХОЛДИНГ») нормального функціонування протягом 12 робочих годин після збою в роботі систем забезпечення, Орендар (позивач) звільняється від сплати орендної плати за подальший період часу зупинки функціонування Систем забезпечення (п. 15.4 Договору);

в) Орендодавець забезпечує прибирання і належне утримання загальних площ Торгового центру, зокрема туалетів, сходових кліток, ліфтів, ескалаторів, загальних технічних приміщень, вивіз сміття і снігу (п. 16.3 Договору);

г) Орендодавець здійснює за свій рахунок капітальний ремонт структурних компонентів і інженерних систем будівлі Торгового центру і загальних площ (п. 17.6 Договору).

ґ) забезпечення дотримання загального порядку і реагування служб охорони Торгового центру на випадки можливих порушень в приміщені Орендаря (позивача) або на загальних площах (п. 18.1 Договору) та забезпечення функціонування в Торговому центрі систем відеоспостереження (п. 18.3 Договору).

Між позивачем та ТОВ «ГУМ» 22 вересня 2011 року був укладений договір оренди приміщень комерційного призначення в торговому комплексі «ПАССАЖ».

Предметом договору є тимчасове платне користування позивачем приміщенням, яке відповідно до замірів сторін на момент підписання попереднього договору складає 786,70 кв. м., розташоване на 1 та 2 поверхах ТК «ПАССАЖ» (м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, буд. 50).

Цільовим призначенням орендованого приміщення є розміщення та функціонування в ньому магазину з продажу непродовольчих товарів під торговельною маркою GAP, та/або іншими торговими марками, права на які належать GAP, зокрема Banana Republic та/або OLD Navy.

Відповідно до п. 4.1 Договору, в рамках договору оренди орендар сплачує орендодавцю наступні види платежів: орендну плату; компенсацію комунальних платежів; плату за технічне обслуговування; гарантійний платіж.

Пунктом 7.1 вказаного Договору передбачено, що використання орендарем приміщення за цільовим призначенням неможливе без забезпечення орендодавцем технічного обслуговування об'єкту оренди.

За технічне обслуговування об'єкту оренди орендар щомісячно сплачує плату за технічне обслуговування об'єкту оренди. Ставка за забезпечення технічного обслуговування Об'єкту оренди складає 46,51 грн. без урахування ПДВ за 1 кв. м.

Сторони, усвідомлюючи важливість належного догляду і функціонування зон загального користування і сервісу для роботи ТК, згідно з п. 7.6 Договору оренди домовились, що при несплаті орендарем плати за технічне обслуговування об'єкта оренди будуть прийняті такі ж заходи, як і при несплаті орендної плати та буде застосована така ж відповідальність.

У п. 7.7 Договору визначено, що з метою технічного обслуговування об'єкту оренди орендодавець зобов'язується забезпечити, в тому числі: постачання електроенергії для забезпечення життєдіяльності торгового центру, в тому числі для зон загального користування; опалювання, вентиляцію, кондиціонування, водопостачання ТК, в тому числі, зон загального користування; прибирання; обслуговування ліфтів; послуги охорони, ремонту, контролю.

Плата за технічне обслуговування (п. 7.8 Договору) об'єкта оренди оплачується орендарем щомісячно до 5 числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів на рахунок орендодавця.

В п. 16.7 Договору також передбачено, що орендодавець зобов'язаний забезпечити всі заходи, необхідні для забезпечення нормального функціонування торгового комплексу і для розвитку комерційної діяльності.

Між позивачем та ТОВ «ГУМ» 30 березня 2012 року був укладений договір оренди № 154 приміщень комерційного призначення в торговому комплексі «ПАССАЖ».

Предметом договору є тимчасове платне користування позивачем нежитловими приміщеннями, розташованими в ТК «ПАССАЖ» (м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, буд. 50), № 161, № 161а-161з, № 162-167, загальною площею 421,4 кв. м., що розташовані на 1 поверсі, та нежитловими приміщеннями № 202, 202а-202п, 203, 204, 204а, загальною площею 384,5 кв. м., що розташовані на 2 поверсі в Торговому комплексі «ПАССАЖ».

Цільовим призначенням орендованих приміщень є розміщення та функціонування в ньому магазину з продажу непродовольчих товарів під торговельною маркою GAP, та/або іншими торговими марками, права на які належать GAP, зокрема Banana Republic, та/або OLD Navy.

Відповідно до п. 4.1 Договору, в рамках договору оренди орендар сплачує орендодавцю наступні види платежів: орендну плату; компенсацію комунальних платежів; плату за технічне обслуговування; гарантійний платіж.

Пунктом 7.1 вказаного Договору оренди передбачено, що використання орендарем приміщення за цільовим призначенням неможливе без забезпечення орендодавцем технічного обслуговування об'єкту оренди.

За технічне обслуговування об'єкту оренди орендар щомісячно сплачує плату за технічне обслуговування об'єкта оренди. Ставка за забезпечення технічного обслуговування об'єкту оренди складає 47,07 грн. без урахування ПДВ за 1 кв. м.

Сторони, усвідомлюючи важливість належного догляду і функціонування зон загального користування і сервісу для роботи ТК, згідно з п. 7.6 Договору домовились, що при несплаті орендарем плати за технічне обслуговування об'єкта оренди будуть прийняті такі ж заходи, як і при несплаті орендної плати та буде застосована така ж відповідальність.

У пункті 7.7 Договору визначено, що з метою технічного обслуговування об'єкта оренди орендодавець зобов'язується забезпечити: постачання електроенергії для забезпечення життєдіяльності торгового комплексу, в тому числі для зон загального користування; опалювання, вентиляцію, кондиціонування, водопостачання ТК, в тому числі зон загального користування; прибирання; обслуговування ліфтів; послуги охорони, ремонту, контролю.

Плата за технічне обслуговування (п. 7.8 Договору) об'єкта оренди оплачується орендарем щомісячно до 5 числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів на рахунок орендодавця.

В п. 16.7 Договору також передбачено, що орендодавець зобов'язаний забезпечити всі заходи, необхідні для забезпечення нормального функціонування торгового комплексу і для розвитку комерційної діяльності.

Як вбачається з умов вищевказаних договорів оренди, позивачем орендуються приміщення в торговельних центрах з метою розміщення у них магазинів позивача із продажу позивачем належних йому товарів. Діяльність із роздрібного продажу непродовольчих товарів є основною господарською діяльністю позивача, від якої він отримує свій дохід.

Особливість розміщення магазину у торговому центрі полягає у тому, що із магазинами позивача межують чимало інших магазинів із схожою та відмінною продукцією, а сам торговий центр позиціонується серед потенційних споживачів не лише як місце продажу певних товарів, але й як місце розваг, зустрічей, відпочинку, тощо. Що більш різноплановий, доглянутий, комфортний та цікавий для потенційних споживачів сам торговий центр, тим більша обґрунтована ймовірність залучення до торгового центру, а відтак і до магазинів (приміщень) позивача, більшої кількості споживачів. На фоні жорсткої конкуренції за споживача уже не достатньо мати лише магазин, необхідно також вживати заходів до залучення споживача до будівлі, де такий магазин знаходиться.

Тобто отримання доходу від продажу товарів вимагає несення додаткових витрат для збуту таких товарів, у формі придбання послуг на утримання орендованих приміщень в складі будівлі, у якій вони знаходяться, що прямим чином пов'язано із збутом товарів.

Тому у сфері оренди приміщень у торгових центрах з метою провадження діяльності із так званого «рітейлу» (роздрібного продажу) уже стандартними є інші, крім сплати лише оренди, положення договорів оренди, котрі передбачають оплату послуг орендодавців із утримання торгового центру (його прибирання, розвитку загальних зон, освітлення, утримання прилеглої території). Такі витрати несуть усі орендарі торгового центру, пропорційно до орендованої ними площі приміщень. І такі витрати на послуг із експлуатаційного та технічного обслуговування по суті є обов'язковими, так як без їх сплати неможливо орендувати приміщення і не можливо утримувати приміщення у складі будівлі, у якій знаходиться приміщення, у тому привабливому та цікавому для споживачів стані, який і залучає споживачів до відвідування торгового центру та приміщень позивача і до формування у споживача купівельного наміру на придбання товарів у магазині позивача. Такі витрати не охоплюються лише ставкою оренди, так як по суті є іншими послугами орендодавця орендарю із утримання орендованого приміщення у складі будівлі, у якій таке приміщення знаходиться, та їх сплата позивачем дає змогу вимагати від орендодавців надання таких послуг.

Відповідно до абзаців «д», «з» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Ідентичні положення щодо складу витрат на збут передбачені і у п. 19 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Як вбачається, перелік витрат на збут не є виключним і до складу витрат на збут можуть бути віднесені інші витрати, пов'язані із збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Виключний перелік витрат, що не враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування,

наведений у ст. 139 ПК України.

Як вбачається із змісту ст. 139 ПК України, витрати на збут у формі придбання послуг із технічного обслуговування та утримання орендованого приміщення у складі будівлі, в якій таке приміщення знаходиться, не є витратами, котрі не враховуються при визначенні об'єкту оподаткування.

Отже, придбання позивачем послуг із технічного обслуговування та експлуатації орендованих позивачем приміщень у складі будівель, у яких такі приміщення (магазини, призначені для продажу непродовольчих товарів) знаходяться, є необхідним для підтримання позитивного іміджу магазинів позивача (в т.ч. реклами), інформування споживачів про такі приміщення, залучення більшої кількості потенційних споживачів товарів позивача до таких приміщень і є прямим наслідком отримання позивачем тих задекларованих доходів у розмірі 79 495 618,00 грн., отримання яких встановлено відповідачем, а тому витрати на такі послуги є витратами на збут, що прямими чином пов'язані з господарською діяльністю позивача і правильно були враховані позивачем при обчисленні об'єкта оподаткування.

Тому висновки відповідача про завищення позивачем витрат на загальну суму 929 245 грн. є помилковими та спростовуються нормативним обґрунтуванням, викладеним вище.

Щодо завищення витрат на суму ліцензійної винагороди у розмірі 340 286 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1, ст. 3 Ліцензійного договору № 1, укладеного 01.04.2011 року між GAP (ITM), Inc. та ТОВ «ГАП УКРАЇНА», ліцензіар (GAP (ITM), Inc.) надає ліцензіату (позивачу) дозвіл на використання торгових марок (GAP, GAP KIDS, BABY GAP), на території України для проведення послуг з реклами, дистрибуції і продажу одягу та основних аксесуарів під торговими марками і допоміжної діяльності.

Пунктом 7.1. ст. 7 Ліцензійного договору № 1 визначено, що позивач зобов'язується виплачувати роялті GAP (ITM), Inc. в розмірі п'яти відсотків від оптового продажу всієї продукції під торговими марками, купленої позивачем.

26 березня 2012 року між позивачем та GAP (ITM), Inc. було укладено акт приймання-передачі виконаних робіт № 1 по ліцензійному договору № 1 від 01.04.2011 року.

Відповідно до даного акту сторони підтверджують, що на виконання вказаного договору, ліцензіар надав право на використання, а ліцензіат (позивач) використовував у своїй господарській діяльності торгову марку.

Розмір ліцензійної винагороди згідно з умовами ст. 7 Ліцензійного договору № 1 дорівнює 115 147,78 доларів США, що складає 5 % від оптового продажу всієї продукції під торговими марками, купленої ліцензіатом (позивачем).

Оптовим продажем, згідно з ст. 1 Ліцензійного договору № 1, є сукупна ціна купівлі всіх товарів під торговими марками, придбаних ліцензіатом (позивачем) для перепродажу в фірмових магазинах, за винятком транспортування, страхування та розвантаження.

За будь-який період, оптовий продаж розраховується на основі рахунків-фактури на продукцію під торговими марками, що виставляються ліцензіаром (GAP (ITM), Inc.) або афілійованими з ним особами або визначеними постачальниками протягом такого періоду.

Таким чином, як вбачається із умов ліцензійного договору, ліцензійний платіж розраховується із розміру оптової ціни придбаного позивачем у GAP (ITM) Inc. товару, а не, як зазначає відповідач, із собівартості товару, що реалізується позивачем.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

У відповідності до пп. 140.1.2 п. 140.1 ст. 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення як витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.

Роялті, згідно з пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Тобто, витрати з нарахування роялті відносяться до складу «інших витрат» та враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, що правильно відображено позивачем в рядку 06.4 IB, 06.5 IB «інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати».

Пунктом 29 П(С)БО 16 «Витрати» передбачено, що до складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

До таких витрат належать в тому числі і інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Роялті, як інші витрати, пов'язані із збутом продукції, товарів, робіт, послуг є, згідно з п. 17 П(С)БО 16 «Витрати», витратами, пов'язаними з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

З огляду на таке, висновки відповідача, що витрати на нарахування роялті визнаються у розмірі собівартості реалізованих товарів чи з розміру собівартості реалізованих товарів, також є помилковими.

Витрати на нарахування роялті є не витратами, що включаються до собівартості реалізованої продукції, такі витрати, згідно з п. 138.5. ст. 138 ПК України, визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

До того ж, потрібно враховувати, що позивачем при віднесенні сплаченого роялті до складу витрат дотримано обмеження по розміру віднесення таких витрат до складу витрат, що передбачено абз. 1 пп. 140.1.2. п. 140.1. ст. 140 ПК України. Інших обмежень щодо саме розміру віднесення таких витрат до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, закон не передбачає.

За таких умов, повністю спростовуються доводи відповідача в Акті перевірки про завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування за III квартали 2012 року на суму 1 214 767 грн.

Щодо неправомірності віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 178 257,00 грн. та щодо завищення податкового кредиту на суму 1 819 273 грн. за податковими накладними СУБІП «Арго Трейдінг, ЛТД» та ПП «Профбіз», суд зазначає наступне.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Оспорюваний розмір податкового кредиту, що сформований позивачем при придбанні послуг (експлуатаційні витрати, технічне обслуговування) підтверджується наступними первинними документами:

- за договором оренди № 154 приміщень комерційного призначення в торговому комплексі «ПАССАЖ» від 30.03.2012 р., укладеного з ТОВ «ГУМ»: податковими накладними: № 96 від 09.04.2012 p.; № 12 від 04.05.2012 p.; № 203 від 31.05.2012 p.; № 53 від 05.07.2012 p.; № 69 від 08.08.2012 p.; № 26 від 05.09.2012 р.; актами приймання-передачі: № ОУ-0000000516 від 28.04.2012 p.; № ОУ-0000000740 від 31.05.2012 p.; № ОУ-0000000873 від 27.06.2012 p.; № ОУ-0000001099 від 31.07.2012 p.; № ОУ-0000001280 від 31.08.2012 p.; № ОУ-0000001466 від 28.09.2012 р.;

- за договором оренди приміщень комерційного призначення в ТК «ПАССАЖ» від 22.09.2011 р., укладеного з ТОВ «ГУМ»: податковими накладними: № 23 від 07.10.2011 p.; № 33 від 07.11.2011 p.; № 17 від 05.12.2011 p.; № 198 від 31.12.2012 p.; № 48 від 06.01.2012 p.; № 13 від 05.03.2012 р.; актами приймання-передачі: № ОУ-0000000126 від 31.10.2011 p.; № ОУ-0000000321 від 30.11.2011 p.; № ОУ-0000000571 від 31.12.2011 p.; № ОУ-0000000145 від 31.01.2012 p.; № ОУ-0000000340 від 31.03.2012 р.;

- за договором оренди № Рг115/К-1 від 06.06.2011 р., укладеного з ПАТ «ЛЕКС ХОЛДИНГ»: податковими накладними: № 470 від 30.11.2011 p.; № 480 від 31.12.2011 p.; № 585 від 31.01.2012 р.; № 459 від 29.02.2012 р.; № 474 від 31.03.2012 p.; № 473 від 30.04.2012 p.; № 484 від 31.05.2012 p.; № 441 від 30.06.2012 p.; № 507 від 31.07.2012 p.; № 498 від 31.08.2012 p.; № 733 від 30.09.2012 p.; актами приймання-передачі: № ОУ-0004513 від 30.11.2011 p.; № ОУ-0005066 від 31.12.2011 p.; № ОУ-0000377 від 31.01.2012 p.; № ОУ-0001071 від 29.02.2012 p.; № ОУ-0001709 від 31.03.2012 p.; № ОУ-0002528 від 30.04.2012 p.; № ОУ-0003327 від 31.05.2012 p.; № ОУ-0004110 від 30.06.2012 p.; № ОУ-0004842 від 31.07.2012 p.; № ОУ-0005603 від 31.08.2012 р.; № ОУ-0006505 від 30.09.2012 p.

З огляду на зазначене, правові підстави, визначені п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України для невіднесення до складу податкового кредиту позивача суми податку, сплаченого у зв'язку із придбанням послуг у ТОВ «ГУМ» та ПАТ «ЛЕКС ХОЛДИНГ» відсутні, а тому формування позивачем податкового кредиту на суму 178 257,00 грн. є правомірним.

Також, висновок про завищення позивачем податкового кредиту на суму 1 819 273 грн. обґрунтовується відповідачем тим, що податкова накладна СУБІП «Арго Трейдінг, ЛТД» від 28.03.2011 року № 202 на суму ПДВ 1 241 760,00 грн. та податкова накладна ПП «Профбіз» від 07.04.2011 року № 1 на суму ПДВ 577 513,32 грн. були несвоєчасно зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що на думку відповідача призвело до завищення суми податкового кредиту за квітень 2011 року у розмірі 1 819 273,00 грн.

Проте, суд не погоджується з такими доводами відповідача та зазначає наступне.

Як визначено абз. першим та другим п. 201 10 ст. 201 ПК України (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Приписами пункту 11 підрозділу 2 Перехідних положень ПК України визначено, що реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.

Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних.

До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Пунктом 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 p. № 1246 передбачено, що внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до Реєстру (далі - реєстрація) здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі Державній податковій службі з використанням електронного цифрового підпису та внесення відповідних відомостей до Реєстру.

Операційний день триває з 0 до 23-ї години.

З аналізу вказаних вище норм вбачається, що ані законом, ані підзаконними нормативними актами в редакціях, що існували на момент виникнення спірних правовідносин, не було встановлено строку протягом якого повинна була здійснюватись реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних з моменту їx видання.

У вказаній вище постанові Кабінету Міністрів України вказується про реєстрацію протягом операційного дня.

Однак не вказується, що слід вважати операційним днем: чи день виписування податкової накладної чи інший будь-який день тривалістю 23 години (з 00:00 до 23:00).

Лише Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 р. п. 201.10 ст. 201 ПК України доповнено після абзацу 6 новим абзацом наступного змісту: «реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки».

Таким чином, лише після дати виникнення спірних правовідносин законом було визначено строк реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Спірний розмір податкового кредиту за квітень 2011 року (декларація подана в травні 2011 року) сформований на підставі: податкової накладної ПП «Профбіз» від 07.04.2011 року № 1, виданої на підставі поставки за договором підряду від 05.04.2011 року № 20110405 на суму ПДВ 577 513,32 грн. (квитанція про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних 28.04.2011 р.) та податкової накладної Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства «АРГО ТРЕЙДІНГ, ЛТД» № 202 від 28.03.2011 р., виданої на підставі поставки за договором послуг від 28.03.2011 p. б/н на суму ПДВ 1 241 760,00 грн. (квитанція про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних 13.04.2011 p.).

Отже, на момент декларування позивачем податкового кредиту за квітень 2011 року у травні 2011 року спірні податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними квитанціями, а тому підстави для невключення сум ПДВ до складу податкового кредиту - відсутні.

Щодо завищення податкового кредиту на суму 698 802 грн., суд зазначає наступне.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, 27.04.2011 року між позивачем та ТОВ «ГУМ» був укладений попередній договір на укладання договору оренди.

Предметом попереднього договору було зобов'язання сторін у строк до 01.03.2012 року укласти основний договір оренди приміщення, розташованого у ТК «ПАССАЖ» (м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, буд. 50), загальною площею 817,82 кв. м.

Цільове призначення приміщення - розміщення та функціонування в ньому магазину з продажу непродовольчих товарів.

Статтею 4 попереднього договору передбачено, що з метою приведення приміщення до стану придатного для його використання за цільовим призначенням, орендар на умовах договору проводить адаптацію приміщення. Під адаптацією приміщення розуміються будь-які роботи в приміщенні, які проводяться орендарем та за його рахунок з метою облаштування приміщення для потреб орендаря (позивача) та повного пристосування до подальшого використання приміщення за цільовим призначенням.

Пунктом 4 статті 4 попереднього договору визначено, що з метою адаптації приміщень орендар (позивач) має право залучати третіх осіб. Орендар самостійно визначає осіб (підрядників) які будуть виконувати роботи з адаптації приміщення.

З метою здійснення адаптації приміщення, між позивачем та Приватним підприємством «Профбіз» 26.07.2011 року було укладено договір підряду № 20110726.

Відповідно до п. 3 ст. 2 даного договору підряду, ПП «Профбіз» виконує роботи по адаптації об'єкта у відповідності до наданої Замовником проектної документації. Під роботами у договорі підряду розуміються всі види робіт та послуг, направлені на адаптацію приміщення, що включають роботи з розробки проектної документації, в тому числі необхідних креслень, схем та іншої документації з метою виконання будівельно-монтажних робіт; роботи підготовчого етапу, загально-будівельні роботи; внутрішньо та зовнішньо оздоблювальні роботи; роботи по згортанню виконання робіт; роботи по прибиранню території після виконання робіт.

Статтею 6 договору підряду передбачено право ПП «Профбіз» залучати до виконання робіт субпідрядників.

Ціна договору визначається відповідно до кошторису, який є невід'ємною частиною договору. Ціна договору є твердою та може бути збільшена лише у певних випадках.

Між сторонами було укладено додаток № 3 до договору підряду № 20110726 та визначено кошторис виконання робіт.

Додатком № 2 погоджений графік фінансування. Згодом сторонами було укладено додаткову угоду до договору підряду та змінено кошторис.

У п. 2 ст. 7 договору підряду наводиться перелік обладнання, яким замовник (забезпечує) підрядника ПП «Профбіз». На підтвердження передання позивачем ПП «Профбіз» певного обладнання для його встановлення в орендованому приміщенні було укладено акти приймання-передачі матеріальних цінностей № 1 від 21.09.2011 p.; № 2 від 22.09.2011 p.; № 3 від 01.10.2011 р.

Пунктом 3 ст. 19 договору підряду визначено, що передача виконаних робіт підрядником і приймання їх замовником (позивачем) оформлюється актом приймання-передачі.

На підтвердження виконання робіт за договором підряду між позивачем та ПП «Профбіз» було укладено акти приймання-передачі: акт № 1 за липень 2011 р. - березень 2012 р. від 14.03.2012 р. на суму з ПДВ 4 125 620,58 грн.; акт № 2 за липень 2011 р. - березень 2012 р. від 14.03.2012 р. на суму з ПДВ 937 404,49 грн.; акт № 2 за липень 2011 р. - березень 2012 р. від 14.03.2012 р. на суму з ПДВ 1 679 785,92 грн.

На підтвердження вартості підрядних робіт ПП «Профбіз» та позивачем 14.03.2012 року складено довідку про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2011 - березень 2012 року у розмірі 6 742 810,99 грн.

За фактом поставки робіт за договором підряду ПП «Профбіз» виписано позивачу податкові накладні № 15 від 09.08.2011 р.;№ 17 від 12.09.2011 p.; № 21 від 19.09.2011 p.; № 24 від 22.09.2011 p.; № 25 від 29.08.2011 р; № 2 від 14.03.2012 р.

Також, 15 березня 2012 року між позивачем та ПП «Профбіз» був укладений договір № 02-2012/11 поставки та монтажу обладнання.

Предметом даного договору є зобов'язання ПП «Профбіз» поставити комплект обладнання, що визначається у специфікації, а також здійснити пуско-налагоджувальні роботи по монтажу обладнання. Ціна обладнання погоджується у специфікації.

15 березня 2012 року між сторонами також був підписаний додаток № 1 «Специфікація» до договору поставки та монтажу обладнання № 02-2012/01 від 15.03.2012 р., загальною вартістю обладнання у сумі 450 000,00 грн.

По факту сплати попередньої оплати ПП «Профбіз» виписано податкову накладну № 3 від 16.03.2012 р. на суму з ПДВ 450 000,00 грн.

З наведеного слідує, що господарські операції із ПП «Профбіз» є реальними, що підтверджується необхідними та обов'язковими первинними документами, а можливі факти порушень ПП «Профбіз», на які посилається відповідач, стосуються виключно ПП «Профбіз» і не можуть впливати на податкові зобов'язання позивача.

Відповідно до визначення частини 1 статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

В листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошувалося, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 в разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, з-поміж іншого, зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Проте, відповідач, під час проведення перевірки, на надав належної оцінки наявним первинним документам.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності своїх рішень покладається саме на нього, якщо він заперечує проти адміністративного позову, судових рішень про визнання правочинів недійсними та обвинувального вироку суду не надав, матеріали справи таких відомостей не містять.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби не доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Також, суд критично оцінює посилання відповідача в Акті № 1248/22-3/37506358 від 27 грудня 2012 року на акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС № 2128/22-20/34023550 від 11.12.2012 року, яким встановлено порушення ПП «Профбіз» вимог податкового законодавства при придбанні товару у ТОВ «Еталон-Рембуд», ТОВ «Вент Тек Україна», ТОВ «Київград» та ТОВ «ЕНТХІЛЛ».

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС вказаний висновок зроблено, виходячи з того, що ПП «Профбіз» мало взаємовідносини з зазначеними вище підприємствами, які мають ознаки «фіктивності», внаслідок чого, укладені угоди є нікчемними.

З цього приводу суд зазначає, що позивач не може нести відповідальності ні за несплату податків ні контрагентом (ПП «Профбіз»), ні контрагентами по ланцюгу поставок матеріалів, виконання комплексу робіт (ТОВ «Еталон-Рембуд», ТОВ «Вент Тек Україна», ТОВ «Київград», ТОВ «ЕНТХІЛЛ»), ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що господарські операції ТОВ «ГАП УКРАЇНА» з його контрагентом ПП «Профбіз» здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності обох підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Щодо неправомірного віднесення до складу амортизаційних відрахувань на суму 87 350,00 грн., суд зазначає наступне.

Єдиною підставою для таких висновків відповідача стало лише встановлення відповідачем нібито відсутності факту придбання позивачем у ПП «Профбіз» робіт із адаптації (ремонту) приміщення позивача.

З огляду на понесення позивачем витрат на проведення ремонту та інших видів поліпшень у довгостроковоорендованих ним приміщеннях, позивач з дотриманням ст. 144-146 ПК України правомірно задекларував 87 350 грн. амортизаційних відрахувань з об'єктів, які реально створені та існують.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

3 огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без встановлення необхідних обставин, встановлення яких є обов'язковим для висновків, зроблених відповідачем.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх рішень.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАП УКРАЇНА» повністю задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 122, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАП УКРАЇНА» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 15 січня 2013 року № 0000552203, № 0000562203, № 0000572203.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАП УКРАЇНА» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко