Рішення № 30315797, 26.03.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 784/443/13 26.03.2013 28.01.2013 26.03.2013

Провадження №22-ц/784/728/13 Головуючий Тустановський А.О.

Категорія 7 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

26 березня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої Шолох З.Л.,

суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

при секретарі судового засідання - Суслик Є.В.,

за участю:

- позивачки ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3,

- представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2012 року, ухваленого

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, відділу Держкомзему у Веселинівському районі Миколаївської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання не чинним та скасування рішення виконкому сільської ради, скасування Державного акту на право приватної власності на землю та зобов'язання вчинення певних дій та

за зустрічним позовом

ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

встановила:

05 квітня 2012 року ОСОБА_2 пред'явила до суду зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

Вона є власником жилого будинку по АДРЕСА_1 та користувачем земельної ділянки.

Її сусід, відповідач ОСОБА_4, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 08 квітня 1994 року, виданого згідно рішення Широколанвської сільської ради Веселинівського району від 14 січня 1994 року № 5 "Про видачу державних актів на право приватної власності на землю", є власником суміжної земельної ділянки АДРЕСА_2

В 2008 році ОСОБА_4, в порушення будівельних норм, встановив огорожу між житловими будинками, визначив межею земельних ділянок стіну належного їй будинку.

У зв'язку з цим, він створив перешкоди в обслуговуванні стіни будинку та позбавив її можливості проходити до газового лічильника, який розміщений на цій стіні.

Восени 2011 року, в процесі сварки із сусідами, їй стало відомо, що ОСОБА_4 отримав вказаний Державний акт на право приватної власності на землю.

Посилаючись на порушення прав щодо користування земельною ділянкою, уточнюючи позовні вимоги, позивачка остаточно просила суд, зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованої огорожі та перенесення її на відстань не менше одного метра від стіни жилого будинку, визнати нечинним та скасувати рішення виконкому Широколанівської сільської ради Веселинівського району від 14 січня 1994 року № 5 в частині видачі ОСОБА_4 державного акта на право приватної власності на землю, скасувати цей державний акт на право приватної власності на землю та зобов'язати відділ Держкомзему у Веселинівському районі скасувати запис про державну реєстрацію оскаржуваного акту.

Відповідач ОСОБА_4 заперечуючи проти позову, посилався на те, що стіна житлового будинку ОСОБА_2 розташована на межі земельних ділянок. Розміщений на цій стіні газовий лічильник створює йому незручності, оскільки для його обслуговування та зняття показників, ОСОБА_2 заходить на його подвір'я. До того ж, від лічильника іноді з'являється неприємний запах.

Крім того, облаштування стоку стічних атмосферних опадів з належного позивачці будинку, утворив яму на його земельній ділянці.

У зв'язку з цим, до початку розгляду справи по суті, через свого представника ОСОБА_5, ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов, в якому просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ним належною йому земельною ділянкою шляхом перенесення лічильника газу на іншу стіну її будинку та облаштувати стік стічних атмосферних опадів на територію її земельної ділянки.

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 18 жовтня 2012 року в якості співвідповідача до участі у справі залучений відділ Держкомзему у Веселинівському районі.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2012 року, описку у якому виправлено ухвалою того ж суду від 10 грудня 2012 року, вищезазначені позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 107 грн. 30 коп.

Відмовлено у задоволені зустрічного позову.

Додатковим рішенням того ж суду від 14 лютого 2013 року додатково стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 214 грн. 60 коп. та з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 107 грн. 30 коп.

Відповідач ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу на це рішення суду, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення вимог норм матеріального права, просив рішення суду скасувати й ухвалити нове про відмову у позові ОСОБА_2 та задоволення його зустрічного позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання нечинним та скасування в частині рішення виконкому сільської ради народних депутатів, скасування Державного акту на право приватної власності на землю та покладання обов'язку на відділ Держкомзему про скасування державної реєстрації цього акту, суд виходив з того, що сільською радою не дотримано порядку передачі землі у власність ОСОБА_4

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням загальними зборів колгоспників колгоспу ім. Калініна в 1964 році ОСОБА_6 виділена ділянка для забудови будинку (а.с.5).

За договором дарування від 05 грудня 1988 року, посвідченого секретарем виконкому Широколанівської сільської Ради народних депутатів Веселинівського району, ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 житловий будинок по АДРЕСА_1, який розташований на присадибній ділянці колгоспу ім. Калініна (а.с.7).

Рішенням виконкому Широколанівської сільської ради Веселинівського району від 10 лютого 2006 року № 03, ОСОБА_2 видано свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 взамін зазначеного договору (а.с.8,9).

Згідно земельно-кадастрової книги колгоспу ім. Калініна за 1986 роки за цим житловим будинком закріплена земельна ділянка розміром 0,22 га, за кадастровою книгою Широколанівської сільської ради за 1992 рік також 0,22 га (а.с.16).

За такого, висновок суду про те, що ОСОБА_2 мала право на користування земельною ділянкою та її право підлягало захисту в судовому порядку, є вірним.

Земельна ділянка, якою користується ОСОБА_2, межує із земельною ділянкою АДРЕСА_2, яка належить відповідачу ОСОБА_4

Згідно земельно-кадастрової книги колгоспу ім. Калініна за 1986 роки за житловим будинком за цією адресою закріплена земельна ділянка розміром 0,25 га, за кадастровою книгою Широколанівської сільської ради за 1992 рік - 0,25 га (а.с.90).

Тобто, ОСОБА_4 також значився користувачем земельної ділянки розміром 0,25 га.

Проте, рішення про передачу йому у власність земельної ділянки не приймалось.

Рішенням виконавчого комітету Широколанвської сільської Ради народних депутатів Веселинівського району "Про видачу державних актів на право приватної власності на землю" від 14 січня 1994 року № 5, видано державні акти на право приватної власності на землю жителям с. Широколанівка, у тому числі і відповідачу ОСОБА_4, без зазначення площі земельної ділянки (а.с.92).

На підставі цього рішення, ОСОБА_4 одержав Державний акт на право приватної власності на землю від 08 квітня 1994 року, із якого вбачається, що йому передана земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га (а.с.65-66).

Між тим, сільська Рада народних депутатів або її виконавчий орган не приймали рішення про передачу ОСОБА_4 у приватну власність зазначеної земельної ділянки, для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).

В порушення діючого земельного законодавства технічна документація не виготовлялася при складанні ОСОБА_4 Державного акту на право приватної власності на землю та межі земельної ділянки з суміжними землекористувачами, не погоджувалися.

До того ж, виданий ОСОБА_4 Державний акт на право приватної власності на землю не містить серійного номеру, що не відповідає формі державного акту затвердженої Постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201 - Х11 «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею».

Вказані правовідносини, щодо порядку прийняття рішень сільськими Радами народних депутатів в процесі приватизації земельних ділянок громадянами та видачі їм державних актів про право приватної власності на землю, регулюються нормами Земельного кодексу України від 1990 року, Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року № 15-92, «Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України» (далі - Порядок), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 10 від 15 лютого 1993 року та Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28 (далі - Інструкція), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно до ст. ст. 22 ЗК України від 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, у тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

У приватну власність, згідно з зазначеним Декретом, громадянам України передаються безоплатно земельні ділянки, надані їм, зокрема, для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) на підставі матеріалів, що підтверджують їх розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, тощо).

Відповідні ради народних депутатів перевіряють обґрунтованість заяв громадян та матеріалів у місячний строк і приймають рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їх для вказаних цілей, посвідчуються відповідною радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-обліковому документі - Книзі реєстрації громадян, яким безоплатно передано земельні ділянки у приватну власність. Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) виконують землевпорядні органи за замовленням Рад народних депутатів.

Після встановлення меж земельних ділянок, що передаються у приватну власність, громадяни одержують Державний акт на право приватної власності на землю, який реєструється відповідною радою народних депутатів.

Як встановлено, сільською радою народних депутатів або його виконавчим органом рішення про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки не приймалось, межі цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) не визначалися та із суміжним землекористувачем не погоджувалися.

Отже, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання нечинним та скасування рішення виконкому сільської ради народних депутатів та скасування Державного акта на право приватної власності на землю.

Права на приватизацію присадибної земельної ділянки у встановленому законом порядку відповідач ОСОБА_4 не позбавлений, тому посилання ОСОБА_5 на порушення вимог норм міжнародного права та ст. 153 Земельного кодексу, є необґрунтованим.

Пунктом 22 Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021 передбачено, що підставою скасування (поновлення) запису про державну реєстрацію документа, що посвідчує право на земельну ділянку, є рішення суду.

Прийшовши до висновку про скасування Державного акта на право приватної власності на землю, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 в частині покладення обов'язку за рішенням суду на відділ Держкомзему у Веселинівському районі про скасування запису про державну реєстрацію цього акту.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, наданою для обслуговування житлового будинку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 влаштував огорожу з порушенням будівельних норм.

На думку колегії суддів, такий висновок суду не відповідає вимогам закону та фактичним обставин справи.

Положеннями ст.ст. 106-107 ЗК України передбачений порядок визначення (відновлення) спільних меж земельних ділянок.

Положеннями ст. 152 ЗК України передбачено забезпечення державою громадянам рівні умови захисту прав власності та користування та право власника або землекористувача земельної ділянки вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, серед іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Із матеріалів справи вбачається та сторонами визнано, що між спірними земельними ділянками відсутні будь-які встановлені межові знаки чи тверда межа.

Державний акт, виданий без відповідної технічної документації, також не встановлював межу суміжних земельних ділянок.

Посилання відповідача ОСОБА_4 на акт від 07 квітня 1994 року про узгодженість меж земельних ділянок з ОСОБА_6, бувшим власником житлового будинку, не є тому належним доказом, оскільки не містить плану земельних ділянок, даних про площу та місце її розташування.

Не свідчить про визначення таких меж і пропозиції до протоколу № 1 від 11 січня 2012 року засідання комісії з розгляду земельних питань.

Інших доказів, визначення (відновлення) меж між спірними земельними ділянками, сторони не надали, хоча згідно ст. 60 ЦПК України, то є їх обов'язком.

Відсутність встановленої (відновленої) межі між суміжними земельними ділянками позбавляє суд можливості визначитися з тим, чи є порушення в користуванні земельними ділянками, та з чийого боку.

До компетенції суду не відноситься встановлення (відновлення) межі, це є компетенцією органу місцевого самоврядування.

Тому висновок суду про знесення встановленої огорожі та, водночас, її перенесення на відстань одного метра від стіни житлового будинку, є передчасним.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В обґрунтування позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою позивачка зазначала, що їй створені перешкоди у здійсненні догляду за стіною будинку та вона позбавлена можливості проходити до газового лічильника, який розміщений на цій стіні.

При цьому, позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житловим будинком позивачка не пред'являла та такі вимоги не були предметом розгляду суду першої інстанції. Тому порушене, на її думку право, у обраний нею спосіб захисту не підлягає.

Згідно з приписами пунктів 3,4 ст. 309 ЦПК України, встановлене є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та ухвалення нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Підстав для задоволення зустрічних вимог ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, колегія суддів не вбачає.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_4, посилався на те, що газовий лічильник, розташований на стіні будинку ОСОБА_2 та стік стічних атмосферних опадів на будинку, створюють незручності та перешкоди у користуванні ним земельною ділянкою.

Як встановлено, межі земельних ділянок не визначено (не відновлено).

Газифікація жилого будинку ОСОБА_2 та розташування газових приладів проведено відповідно до погодженого у встановленому законом порядку проекту (а.с.107-171).

Будь-яких доказів того, що від газового лічильника іноді з'являється неприємний запах, ОСОБА_7 не надав, хоча згідно ст. 60 ЦПК України, то є його обов'язком.

За такого, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до позивачки ОСОБА_2

Посилання в апеляційній скарзі представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на те, що згідно ст. 106 - 1 Земельного кодексу УРСР 1970 року, який був діючий на час укладення договору дарування від 05 грудня 1988 року, до ОСОБА_2 не перейшло право користування присадибною ділянкою, яка надавалася її дарувальнику - ОСОБА_6, є необґрунтованим.

Правила Земельного кодексу про перехід разом із правом власності на будівлю та споруди і права володіння або права користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, поширюється відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу України» лише на випадки переходу права власності, які мали місце починаючи з 15 березня 1991 року.

У тому разі, коли за чинним раніше законодавством питання про надання землі новому власникові будівлі мало вирішуватися відповідними компетентними органами, але не було вирішено до 15 березня 1991 року щодо осіб, до яких на цю дату перейшло право власності на будівлі від осіб, що були користувачами земельних ділянок, де розташовані ці будівлі, питання про закріплення ділянок та їх розмір вирішуються відповідними місцевими радами.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає корегуванню і розподіл судових витрат сплачених в обох судових інстанціях.

Позивачкою сплачено 429 грн. 20 коп. З відповідача ОСОБА_4 на користь позивачки ОСОБА_2 підлягає стягненню 321 грн. 90 коп. судового збору.

З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню 53 грн. 65 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

У зв'язку з цим, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду та додаткове рішення від 14 лютого 2013 року в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Веселиніського районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2012 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 шляхом знесення огорожі та перенесення її на відстань одного метра від стіни житлового будинку скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом знесення огорожі та перенесення її на відстань одного метра від стіни житлового будинку.

Рішення суду та додаткове рішення того ж суду від 14 лютого 2013 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 321 грн. 90 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 53 грн. 65 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Судді: