Ухвала суду № 30313751, 19.03.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 р.Справа № 2020/2а-8186/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Курило Л.В. , Спаскіна О.А.,

за участю секретаря судового засідання Спаскіна О.А.,

представника позивача- Прохорчук Т.А.,

представника відповідача- Харченко О.В.,

відповідача- Наришкової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.12.2012р. по справі № 2020/2а-8186/12

за позовом Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради

до ОСОБА_1

про зобов'язання повернути надміру виплачену соціальну допомогу,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2012 року адміністративний позов Приватного підприємства "Чугуївський завод мінеральних вод" (далі -ПП "Чугуївський завод мінеральних вод") до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі -Чугуївська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Чугуївської ОДПІ №0003092311 від 05.08.2011 року.

Не погодившись з даною постановою суду, Чугуївською ОДПІ подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів до виробника.

Так, ПП "Чугуївський завод мінеральних вод" згідно із додатком №5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" (розділ "податковий кредит") за січень 2011р. було задекларовано суму податкового кредиту по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛКТ"(далі -ТОВ "ЛКТ") в розмірі 5039 грн.

За наслідками проведеної ДПІ у Жовтневому районі Львівської області документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ЛКТ" щодо дотримання вимог податкового законодавства за грудень 2010 року -січень 2011 року, результати якої були оформлені Актом №453/23-00/37030109 від 31.03.2011 року встановлено, що основні засоби у ТОВ "ЛКТ" відсутні, додаток К1/1 до декларації з податку на прибуток за 2010 рік не надавався, сума амортизаційних відрахувань не задекларована, згідно з довідкою по формі 1 ДФ кількість працюючих становить 6 осіб, за юридичною адресою підприємство не знаходиться.

В зв'язку з відсутністю у ТОВ "ЛКТ" необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), що в свою чергу свідчить про проведення підприємством транзитних потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання додаткової вигоди контрагентам, які не виконують своїх податкових зобов'язань, та як наслідок призводять до штучного формування валових витрат та податкового кредиту по операціям, які не мають реального характеру, контролюючий орган вважає, що всі правочини, які були укладені ТОВ «ЛКТ» в тому числі і з ПП «Чугуївський завод мінеральних вод» є нікчемними.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при формуванні податкового кредиту з ПДВ за січень 2011 р. по взаємовідносинам з ТОВ «ЛКТ» відсутні порушення.

Колегія суддів з даним висновком суду погоджується виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що співробітниками Чугуївської ОДПІ 22.06.2011 року проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП "Чугуївський завод мінеральних вод" з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з платником податків ТОВ "ЛКТ", за результатами якої складено Акт № 512/2311/31668426 від 22.06.11 року.

На підставі вище зазначеного акту Чугуївської ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003092311 від 05.08.2011 року, яким ПП "Чугуївський завод мінеральних вод" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5040 грн., в т.ч.: за основним платежем -5039,00 грн., за штрафними санкціями -1,00 грн.

Фактичною підставою для зменшення позивачу суми податкового кредиту з податку на додану вартість слугувала інформація викладена в акті позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЛКТ», щодо дотримання вимог податкового законодавства, за яким встановлено, що правочини, укладені із контрагентом, є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Перевіряючи правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов*язані з рухом активів, зміною зобов*язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, що 10.12.2010 року між ПП "Чугуївський завод мінеральних вод" (Покупець) та ТОВ "ЛКТ" (Постачальник) було укладено угоду №1-10/12/10, відповідно до умов якої Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю харчові інгредієнти (надалі - Товар), згідно асортименту та кількості, визначених Покупцем, а Покупець бере на себе зобов'язання прийняти Товар, визначений цією угодою, та оплачувати його (п.п. 1.1, 1.3 Угоди).

На виконання умов вище зазначеної угоди, ТОВ"ЛКТ" було поставлено ПП "Чугуївський завод мінеральних вод" товар - "Ароматизатор Буратіно" в кількості 425 кг на загальну суму 30234,50 грн, в т.ч. ПДВ 5039,08 грн.

Транспортування придбаного у ТОВ "ЛКТ" товару було здійснене кур'єрською службою "Міст Експрес", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відправлення від 12.01.2011 року № 004-0128619, відповідно до якої вбачається, що замовником надання послуг з доставки було ТОВ"ЛКТ".

Вартість придбаного товару була повністю сплачена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "ЛКТ", що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку у банку.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання угоди № 1-10/12/10 від 10 грудня 2010 року ТОВ"ЛКТ" на адресу ПП "Чугуївський завод мінеральних вод" були виписані видаткові накладні.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу(п.п.198.6 ст. 198 ПК України).

Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності вчиненої господарської операції позивачем з ТОВ «ЛКТ» та правомірності віднесення сплаченої суми ПДВ до податкового кредиту.

Доказів того, що вказаний в отриманих від контрагента -ТОВ "ЛКТ" податкових накладних товар не використовувався (послуг не отримувались) позивачем у власній господарській діяльності ні акти перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Доводи апеляційної скарги, щодо порушення позивачем вимог ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 207, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України , колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договір між позивачем та ТОВ «ЛКТ» недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що вище зазначені правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними з вище зазначених підстав та такими, що не впливають на висновку суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2012 р. по справі № 2020/2а-8186/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Любчич Л.В.Судді(підпис) (підпис) Курило Л.В. Спаскін О.А.ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 25.03.2013 р.