Ухвала суду № 30313636, 19.03.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 р.Справа № 2а-1670/8056/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Любчич Л.В. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2013р. по справі № 2а-1670/8056/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоконтроль"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "Теплоконтроль" звернувся до суду першої інстанції з позовом в якому провило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлень-рішень ДПІ у м. Полтаві від 11.12.2012 р. № 0001262308 та № 0001272308, визнати протиправними дій податкового ревізора-інспектора в частині визнання недійсними господарських операцій позивача з ТОВ "РОККО".

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 р. позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві Полтавської області ДПС від 11.12.2012 р. № 0001262308. та № 0001272308.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Державна податкова інспекція у м.Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (надалі Відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, поважних причин неявки до суду, не встановлено, в зв'язку з чим справа розглядається в письмовому провадженні відповідно до ст.197 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ "РОККО" (код ЄДРПОУ 32218976) за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. та складено акт перевірки від 23.11.2012 р. складено акт № 4219/22-6/24391809 (т. 1, а.с. 15-23).

За висновками акту перевірки позивачем порушено

-ст. 44, ст. 198, 200, 201 ПК України, внаслідок заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті за січень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ "РОККО" на суму 13 123,70 грн.;

-п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 ПК України, що стало наслідком заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті за І квартал 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ "РОККО" на суму 13 779,89 грн.

11.12.2012 р. відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

-№ 0001262308, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 13 780,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 3 445,00 грн. (т. 1, а.с. 11);

-№ 0001272308, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 13 124,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 6562,00 грн. (т.1, а.с. 13).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з висновку, що доводи податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства не підтвердженні належними доказами, а тому спірні податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі таких висновків, підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 24.06.2011 р. між позивачем (покупець) та ТОВ "РОККО" (постачальник) укладено договір поставки № 76 від (том 1, а.с. 163-164), за умовами якого позивач придбав товар (болти, вкладиши підшипників та інше), в асортименті, кількості, за ціною згідно рахунків, які є невід'ємною частиною договору, та на підставі заявок Покупця.

Згідно пункту 4.1 договору поставка товару здійснюється постачальником на склад транспортної компанії, або іншим видом перевезень, за рахунок постачальника, на склад покупця.

На виконання вказаної угоди, ТОВ "РОККО" поставлено позивачу визначений договором товар згідно заявок та рахунків (т. 1, а.с. 175, 181) на загальну суму з ПДВ 78 742,20 грн. та складено податкові накладні від 04 січня 2012 року № 21 (т. 1, а.с. 169), № 172 (т. 1, а.с. 172) щодо поставки вкладишів Н251-2-2, вкладишів Н251-2-3.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, а також враховано при формуванні валових витрат.

Оплата товару здійснена позивачем у безготівковій формі шляхом списання коштів на користь ТОВ "РОККО" згідно рахунків, що дає підстави стверджувати, що останній в повному обсязі виконав умови договору поставки.

Фактичне переміщення товару, придбаного у ТОВ "РОККО", позивачем здійснено самостійно із залученням орендованих транспортних засобів на підставі договорів найма (оренди) автомобіля від 27.04.2011 р. (т. 1, а.с. 178-179, 185-186).

На підтвердження факту транспортування придбаного за договором поставки товару позивачем надано товарно-транспортні накладні (т. 1, а.с. 184, 177) та подорожні листи службового автомобіля (т.1, а.с. 176, 182).

Факт використання позивачем придбаного у ТОВ "РОККО" товару у власній господарській діяльності підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами та договорами купівлі-продажу та поставки, укладеними між позивачем та ТОВ "Ремто", ТОВ "Компресор Інтернешнл", ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод", ПАТ "Алчевський металургійний комбінат", ФОП ОСОБА_1, ВП "Рівненська АЕС "ДП НАЕК "Енергоатом", ДП "Підприємство Чорнухинської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області (№ 23)", ТОВ "Промисловий альпінізм", у яких позивач виступає продавцем (постачальником).

Судом встановлено, що ТОВ "РОККО" на момент виконання договору поставки № 76 від 24.06.2011 р. та складання первинних бухгалтерських документів, зокрема, податкових накладних, було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечується сторонами.

Склад витрат та порядок їх визнання встановлений ст. 138 ПК України, зокрема, у п.п. 138.1.1 п.138.1 вказаної норми передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Приписами п. 138.8 ст. 138 ПК України, передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, відповідно до п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Згідно приписів п.п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.п. 198.3. зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

Первинні бухгалтерські документи по угоді від 01.12.2010 р. надавалися позивачем до податкової перевірки та до суду. Заперечення з приводу їх належності в акті перевірки відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказані документи не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності згідно ст. 44 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства та відсутність реальних операцій за угодою виконання робіт ґрунтуються на відомостях інформаційних баз ДПС, а також довідки звірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року № 36/224/32218976 "Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "РОККО" щодо документального не підтвердження господарських відносин з ТОВ "Хозстройсервіс" їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2012 року, згідно якої не встановлено ознак реальності угод між ТОВ "РОККО" та ТОВ "Хозстройсервіс".

В апеляційній скарзі апелянт зазначає про неправильну оцінку суду першої інстанції вище вказаних доказів та обставин, що покладені відповідачем в основу винесених у відношенні позивача спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів вважає оцінку суду першої інстанції правильною, а доводи апеляційної скарги безпідставними, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Довідка звірки контрагента позивача не є достатнім доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, і доказами порушення правил податкової звітності є виключно матеріали перевірок платника податків.

Доводи податкового органу щодо не підтвердження факт передачі товарів по ланцюгу від ТОВ "Хозстройсервіс" та ТОВ " Рокко" по ланцюгу з контрагентами є необгрнутованими.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Обмеження права позивача (як сумлінного платника податку) на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечить принципу справедливості та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

На жодну зі сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента за угодами та дотримання ними вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Доказів того, що на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "РОККО", останній був відсутній за місцезнаходженням, податковим органом суду не надано.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки не є доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям із вказаним контрагентом у момент її укладення та виконання, оскільки господарські відносини відбулися в часі раніше моменту такої звірки.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, та положеннями трудового законодавства України, які не містять заборони найманим працівникам займатися підприємницькою діяльністю.

Господарська діяльності контрагента позивача (торгівля), не вимагає від нього безумовної наявності виробничих активів, матеріалів, обладнання, транспорту. Трудові та виробничі ресурси можуть залучатися за необхідністю на підставі цивільно-правових та господарських угод. Тим більше, судовим розглядом встановлено та підтверджено наявність у позивача матеріальної бази, щодо якої здійснювалися роботи за договором, і доказів протилежного відповідачем не надано.

Доводи відповідача про наявність порушень податкового та іншого законодавства по ланцюгу від контрагента позивача до інших контрагентів не підтверджені доказами, які б судами обох інстанцій були досліджені безпосередньо.

Відповідачем не надано судових рішень, що набули законної сили, яким договори, що укладалися між контрагентами позивача третіми особами визнані недійсними судом. Підстав, з якими закон пов'язує нікчемність угод між позивачем та його безпосередніми контрагентами, контролюючим органом не зазначено.

Суду не надано доказів умислу на вчинення дій у порушення податкового законодавства, безпідставне отримання податкової вигоди, встановлених судовим рішенням у кримінальній справі за звинуваченням працівників господарюючих суб'єктів, з якими контрагент позивача укладав угоди.

З огляду на вище викладене, колегія суддів відхиляє доводи податкового органу щодо сумнівності угоди між позивачем та ТОВ "РОККО" та, як наслідок, твердження щодо неправомірного віднесення позивачем до складу свого податкового кредиту сум, підтверджених податковими накладними ТОВ "РОККО", та безпідставного формування витрат на підставі первинних документів, отриманих від вказаного суб'єкта.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 р. відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2013р. по справі № 2а-1670/8056/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Любчич Л.В. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.