Рішення № 30306051, 11.03.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 784/418/13 11.03.2013 11.03.2013 11.03.2013

Справа № 22-ц/784/706/13 Головуючий І інстанції Батченко О.В.

Категорія - 34 Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11 березня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Шпонарською О.Ю.,

з участю:

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

його представника ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2011 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

у с т а н о в и л а :

27 жовтня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6, в порядку ст. 32 ЦПК України, пред'явили до ОСОБА_4 зазначений позов, який обґрунтовували наступним.

11 лютого 2008 року з вини відповідача, який керуючи за довіреністю, належним на праві власності його дружині ОСОБА_7, автомобілем HONDA CIVIC, державний номер НОМЕР_1, не вибрав безпечної швидкості руху та дистанції, допустив зіткнення названого автомобіля з належним ОСОБА_2, але керованим в присутності власника ОСОБА_6, автомобілем ЗАЗ-110247 державний номер НОМЕР_2, що рухався попереду.

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди, автомобіль ЗАЗ-110247 було пошкоджено і він потребує відновлювального ремонту, вартість якого, за актом автотоварознавчого дослідження, складає 15 183 гривні 20 копійок.

Посилаючись на викладені обставини та відмову відповідача відшкодувати збитки добровільно, ОСОБА_2 просив стягнути відшкодування за судовим рішенням, а також - стягнути з відповідача на його користь 1 700 гривень на відшкодування його моральних страждань, оскільки у зв'язку з пошкодженням належного йому майна, душевно страждав, захворів, змушений був докладати додаткових зусиль для залагодження звичайних життєвих та ділових стосунків, оскільки пошкоджений транспортний засіб використовував для роботи.

ОСОБА_6 просив стягнути з відповідача на його користь таку ж суму грошей, оскільки в названій дорожній події він отримав легкі тілесні ушкодження і вимушений був тривалий час лікуватися, від чого морально страждав та на деякий час припинив роботу.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2011 року позов задоволено частково, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 стягнуто:

- 15 183 гривні 20 копійок на відшкодування матеріальної та 900 гривень моральної шкоди;

- 120 гривень на покриття витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

З ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 стягнуто 900 гривень на відшкодування моральної шкоди та 17 гривень на покриття судового збору.

11 вересня 2012 року ОСОБА_4 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з заявою про перегляд названого заочного рішення, проте ухвалою суду від 04 січня 2013 року цю заяву залишено без задоволення.

ОСОБА_4 оскаржив це рішення в апеляційному порядку, подавши 14 січня 2013 року апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати і ухвалити нове рішення - про відмову в задоволені позову.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства, а саме, ігнорування судом доказів його вини в події та дійсного розміру збитків.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції в частині вирішення вимоги ОСОБА_2 про стягнення відшкодування майнової шкоди слід змінити, зменшивши його розмір, оскільки у цій частині суд постановив його без точного додержання норм матеріального й процесуального права, і залишити без змін в іншій частині.

Так, задовольняючи частково позов ОСОБА_2 та ОСОБА_6, суд 1 інстанції виходив з того, що у дорожній події, яка сталася з вини тільки ОСОБА_4, було пошкоджено автомобіль позивача і завдано шкоди здоров'ю ОСОБА_6, у зв'язку з чим ОСОБА_4 повинен відшкодувати першому збитки у розмірі 15 183 гривні 20 копійок та моральну шкоду у розмірі 900 гривень, а другому - у такому ж розмірі лише моральну шкоду.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області частково погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки, щодо них та результату вирішення справи, крім висновку про осіб, винних у дорожній події, та щодо розміру відшкодування збитків ОСОБА_2, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Що ж до осіб винних у дорожній події та розміру відшкодування майнової шкоди, то суд безпідставно вважав винним у події тільки ОСОБА_4 і не звернув уваги на дії іншого водія - ОСОБА_6, який теж допустив порушення правил дорожнього руху, внаслідок чого завищив розмір відшкодування матеріальної шкоди належної з відповідача, у зв'язку з чим, його слід зменшити рішенням апеляційної інстанції.

Відповідно до статей 23, 1166-1167, 1187-1188, 1194 ЦК України, глави 8 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» - майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що в такому порядку і обсязі шкода відшкодовується названою особою лише за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну, в результаті зіткнення, самим джерелам підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами ст. 1166 ЦК України, а саме: шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним; при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; при наявності вини обох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування.

Визначаючи розмір відшкодування шкоди, судам належить враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.

Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті.

Крім того, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати, які складаються з судового збору; витрат на правову допомогу; витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз та залученням спеціалістів.

При цьому, вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального закону, зокрема, ст. ст. 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі".

Згідно них, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Оскаржене рішення районного суду не у повній мірі відповідає виписаному.

Як вбачається з ксерокопії постанови Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2008 року про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності (а.с. - 19); висновку спеціаліста акт № 000191-Д-10.04.08 (а.с. - 20-27); технічного паспорта на автомобіль (а.с.- 14); виписки з медичної карти (а.с. - 15); акту судово-медичного дослідження (а.с.16-17), довідки з Миколаївської міської лікарні №4 (а.с.-18), а також матеріалів адміністративної справи № АЕ 516078 про порушення правил дорожнього руху - на час дорожньої події позивач ОСОБА_2 був власником і одночасно пасажиром автомобіля ЗАЗ-110247 державний номер НОМЕР_2; позивач ОСОБА_6 - особою, що керувала названим автомобілем під час дорожньої події, а відповідач - законним користувачем автомобіля HONDA CIVIC державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності його дружині ОСОБА_7

Автомобіль HONDA CIVIC не був забезпечений договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Обидва учасники дорожнього руху і ОСОБА_4, і ОСОБА_6 рухалися в одому напрямку від вул. Садової по пр. Леніна до вул. Дзержинського, перший у середньому, а другий - в крайньому лівому рядах

Відповідно до підпунктів 1.3. - 1.5. пункту 1; підпунктів 10.1, 10.3 пункту 10; підпункту 11.5 пункту 11; підпунктів 12.1 - 12.5. пункту 12; підпунктів 13.1. -13.2. пункту 13 Правил дорожнього руху (надалі Правила), що діяли на час дорожньої події - учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

На дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки).

Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

У разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися.

За одночасного перестроювання транспортних засобів, що рухаються в одному напрямку, водій, який знаходиться ліворуч, повинен дати дорогу транспортному засобу, що знаходиться праворуч.

Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.

У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.

У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.

У житлових і пішохідних зонах швидкість руху не повинна перевищувати 20 км/год.

Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

На дорогах поза населеними пунктами водії транспортних засобів, швидкість яких не перевищує 40 км/год, повинні дотримувати такої дистанції, щоб транспортні засоби, які виконують обгін, мали змогу безперешкодно повернутися на раніше займану смугу руху.

Проте обидва проігнорували виписане і вчинили порушення Правил.

Так ОСОБА_6, який керував автомобіля ЗАЗ-110247, вважаючи, що інші учасники руху, в тому числі і відповідач, рухаються з належною швидкістю, не впевнившись в тому, що його маневр не зчинить аварійної обстановки, почав, і практично закінчив до зіткнення, перебудову з крайнього лівого ряду в середній.

В цей же час, відповідач, який рухався по середньому ряду з перевищенням швидкості, не зміг визначитися у безпечній дистанції між автомобілями і вчасно відреагувати на зміну дорожньої ситуації, у зв'язку з чим - не встиг уникнути зіткнення названих автомобілів.

Виписане підтверджується поясненнями ОСОБА_4 та очевидців події - працівників міліції ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які є в матеріалах адміністративної справи № 15606 ((а.с. - 8, 9, 9 зв.).

Доказів іншому в матеріалах справи немає.

У зв'язку з цим, колегія вважає, що за наведених обставин має місце змішана форма вини обох водіїв, при цьому ступінь, вини ОСОБА_6, який допустив необачність при зміні рядності, у події становить 30 %, а ОСОБА_4, який перевищуючи швидкість руху в населеному пункті та ще і нічний час, діяв навмисно, чим фактично створив аварійну ситуацію - 70 %.

Таким чином, оскільки відповідач належними та допустимими засобами доказування не довів відсутності своєї вини у заподіянні шкоди позивачам, то відповідно до названих вище норм цивільного законодавства та заявлених вимог він, відповідно до ступеню своєї вини, повинен відшкодувати ОСОБА_2 шкоду, заподіяну майну того.

З висновку спеціаліста акт № 000191-Д-10.04.08 (а.с. - 20-27) та наданих у суд апеляційної інстанції квитанцій до прибуткового касового ордерів від 11 та 20 лютого 2009 року про оплату ремонту автомобіля, вбачається, що заявлений відповідно до ст. ст. 11, 27 ЦПК України позивачем розмір збитків у 15 183 гривні 20 копійок дійсно мав місце, а тому повинен відшкодовуватися винними особами відповідно до ступеню їх вини.

У зв'язку з наведеним, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 слід було стягнути 10 628 гривень 24 копійки (15 183 гривень 20 копійок х 70 % = 10 628 гривень 24 копійки).

Районний суд стягнув значно більшу суму, а тому її слід привести у відповідність з виписаним, зменшивши до названого розміру рішенням апеляційної інстанції.

Крім того, відповідно до ст. 23, 1167 ЦК України і у відповідності до ступеня своєї вини, ОСОБА_4 зобов'язаний відшкодувати ОСОБА_2 моральні страждання того, викликані пошкодженням його майна, а також ОСОБА_6 - моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині немає.

Що ж до розміру відшкодування моральної шкоди на користь обох позивачів, то районний суд визначив його вірно. З врахуванням характеру та наслідків події, суттєвості звичайних життєвих змін, тяжкості тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 та тривалості його лікування, з врахуванням змішаної вини обох водіїв автомобілів, що брали участь в події, стягнуту судом грошову суму у 900 гривень на користь кожного з позивачів слід вважати достатньою компенсацією за їх моральні страждання.

Оскільки названі грошові суми стягнув і районний суд, то і в цій частині рішення слід залишити без змін, як і в частині розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково .

Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2011 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, змінити, зменшивши розмір відшкодування майнової шкоди, стягнутої з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 з 15 183 гривень 20 копійок до 10 628 гривень 24 копійок.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: