Рішення № 30302472, 27.03.2013, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 рокуСправа № 912/205/13-г Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №912/205/13-г

за позовом: Фермерського господарства "Мітус", Кіровоградська область, Онуфріївський район, с. Лозуватка

до відповідача: Онуфріївської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Кіровоградська область, смт. Онуфріївка

про визнання частково недійсним договору оренди землі

Представники сторін:

від позивача - Беркутов О.П., довіреність № 1 від 30.11.12 ;

від відповідача - Кукса О.А., довіреність № 01-26/4/1 від 15.01.13, начальник юридичного відділу апарату Онуфріївської районної державної адміністрації.

В судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Фермерським господарством "Мітус" подано позовну заяву з вимогою визнати недійсним абзац 6 пункту 31 договору оренди землі, укладеного 10 вересня 2007 року між Онуфріївською районною державною адміністрацією Онуфріївського району Кіровоградської області та фермерським господарством "Мітус" та зареєстрованого в Онуфріївській селищній раді Онуфріївського району Кіровоградської області 22 квітня 2008 року за №1, щодо обов'язку орендаря (фермерського господарства "Мітус") вирощувати велику рогату худобу з розрахунку одна голова на 1 га ріллі.

В обґрунтування позову позивач послався на невідповідність оскаржуваної частини договору положенням ст. ст. 1, 2, 13, 14, 25 Закону України "Про оренду землі", Типовому договору оренди землі та частині 4 ст. 179 Господарського кодексу України, оскільки сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови, тоді як інші права та обов'язки сторін за договором оренди землі визначаються відповідно до Закону України "Про оренду землі".

Ухвалою господарського суду від 31.01.2013 р. поданий позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №912/205/13-г.

28.02.2013 р. позивачем подано заяву про доповнення підстави позову та збільшення розміру позовних вимог, в якій, залишаючи без змін вимогу щодо визнання недійсним абзацу 6 пункту 31 договору оренди від 10.09.2007 р., пред'явлено до розгляду у справі №912/205/13-г вимогу про визнання недійсним розпорядження голови Онуфріївської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 29 грудня 2012 року №1350-р "Про надання в оренду не витребуваних земельних часток (паїв) ПП Верби О.О." (а.с. 35-39).

14.03.2013 р. на адресу суду надійшли пояснення позивача у справі, в яких останній повідомив, що оскаржуваний в частині договір оренди землі зареєстровано в Онуфріївській селищній раді у відповідності до Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 р. №119 та з урахуванням діючого на той час Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 р. №2073.

Відповідачем позов заперечено повністю, про що надано у справу письмові заперечення, з наступних підстав: договір оренди землі не зареєстровано у встановленому законом порядку; позивачем не виконувались окремі пункти договору та порушувалось земельне законодавство; у зв'язку з відсутністю реєстрації договору оренди землі, термін його дії закінчився 10 вересня 2012 року (а.с. 45-47).

Визначаючи позовні вимоги, які підлягають розгляду у справі №912/205/13-г, господарський суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

При цьому, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. За приписами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України допускається збільшення або зменшення лише розміру майнових вимог, тобто розміру вимоги майнового характеру.

Як зазначено в п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 статтею 22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, об'єднання позовних вимог, зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Зі змісту заяви фермерського господарства "Мітус" від 26.02.2013 р. (вх. №04-15/6682/13 від 28.02.2013 р.) вбачається, що позивач, залишаючи без змін (підставу і предмет) первісну позовну вимогу - визнати недійсним абзац 6 пункту 31 договору оренди від 10.09.2007 р., доповнив зміст поданої позовної заяви новою вимогою - визнати недійсним розпорядження та навів підстави для визнання такого розпорядження недійсним, виклад яких був відсутній у позові. Тобто, фактично позивачем згідно заяви від 26.02.2013 р. подано у справі №912/205/13-г ще один позов про визнання недійсним розпорядження голови Онуфріївської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 29 грудня 2012 року №1350-р., що не передбачено Господарським процесуальним кодексом України та суперечить положенням ст. 22 названого кодексу.

На підставі викладеного, господарський суд відхиляє заяву позивача від 26.02.2013 р. та розглядає первісно заявлені позовні вимоги у редакції позовної заяви від 28.01.2013 р. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися у загальному порядку з окремою позовною заявою по вказаній в заяві від 26.02.2013 р. вимозі про визнання недійсним розпорядження голови Онуфріївської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 29 грудня 2012 року №1350-р.

В судовому засіданні 28.02.2013 р. оголошено перерву до 27.03.2013 р.

В судовому засіданні 27.03.2013 р. представником позивача позовні вимоги на підставах, викладених у позові, з урахуванням додаткових пояснень, підтримано повністю; представником відповідача позовні вимоги заперечено у відповідності до наданого відзиву та наданих в засіданні суду додаткових пояснень.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення, наведенні в обґрунтування підстав позову і заперечень проти позовних вимог, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи слідує, що 10 вересня 2007 року між Онуфріївською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та фермерським господарством "Мітус" (Орендар) підписано письмовий договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Онуфрівської селищної ради Онуфрівського району (а.с. 20-23).

Згідно пункту 2 названого договору об'єктом оренди є земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 145,5 га ріллі, в т.ч. 5,68 га проектні польові дороги (рілля) із земель не витребуваних, резервних земельних часток (паїв). Строк дії договору оренди - п'ять років.

Підставою передачі земельної ділянки в оренду та підписання договору оренди стало розпорядження голови Онуфріївської районної державної адміністрації №51-р від 31.01.2007р. (а.с. 49).

10.09.2007 р. згідно акту встановлено межі земельної ділянки в натурі та передано земельну ділянку Орендареві у фактичне користування (а.с. 25, 27).

Як передбачає Закон України "Про оренду землі", відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст. 2 Закону).

Згідно названого Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону).

В силу положень частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вимоги щодо форми договору оренди землі, його умов, порядку укладення встановлені Законом України "Про оренду землі".

Згідно названого Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України. (ст. 14 Закону).

Приписами статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" у редакції, яка діяла під час підписання між сторонами договору від 10.09.2007 р., встановлювалось, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Як передбачено частиною першою статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Положення частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України, що діяли на час підписання між сторонами договору від 10.09.2007 р., визначали, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Отже, у відповідності до наведених положень законодавства, договір оренди землі набирав чинності та вважається укладеним з моменту його державної реєстрації, проведеної у порядку, встановленому законом.

На час підписання між сторонами договору оренди землі від 10.09.2007 р. був чинним Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, що затверджувався постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року N 2073 та згідно з пунктом 3 якого передбачалось проведення державної реєстрації договорів оренди виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Пункт 2 названого Порядку встановлював, що державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

У відповідності з пунктами 12, 13 Порядку факт державної реєстрації засвідчувався у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди). Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком.

В матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія договору оренди землі від 10.09.2007 р., на останній сторінці якого міститься відбиток штампу Онуфрівської селищної ради про реєстрацію 22.04.2008 р. за № 1 з підписом особи без зазначення посади та прізвища (а.с. 23, 53). Однак, гербова печатка селищної ради на договорі відсутня,

За поясненням голови Онуфрівської селищної ради від 12.02.2013 р. (а.с. 70) державна реєстрація договору оренди землі від 10.09.2007 р., підписаного між Онуфріївською РДА та фермерським господарством "Мітус", селищною радою не проводилась. Реєстрація та записи в журнали ради були проведені для внутрішнього обліку земель, які використовуються на території Онуфріївської селищної ради з метою виконання завдань та обов'язків, покладених на спеціалістів - землевпорядників селищної ради відповідно до їх посадових інструкцій.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено дотримання Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року N 2073.

Більш того, Указом Президента України від 17 лютого 2003 року N 134/2003 "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі у складі державного земельного кадастру", який в силу ст. 106 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України, функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру покладено на Державний комітет України по земельних ресурсах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 N1088 повноваження щодо ведення державного реєстру земель покладено на Центр ДЗК. Пунктом 4 названої постанови встановлено, що до створення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах проводить реєстрацію земельних ділянок та прав на них шляхом внесення записів про реєстрацію земельних ділянок та прав на них до бази даних державного реєстру земель. Адміністратором бази даних державного реєстру земель є Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах.

01.07.2004 р. прийнято Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", статтею 3 якого передбачалось, що речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, установленому цим Законом. У відповідності зі статтею 5 якого (в редакції, чинній на час підписання договору від 10.09.2007 р.) систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Проте, згідно відомостей відділу Держземагенства в Онуфріївському районі Кіровоградської області договір оренди землі від 10.09.2007 р. між Онуфріївською РДА та фермерським господарством "Мітус" в центрі ДЗК не реєструвався (а.с. 71). Сторони вказані обставини не заперечують.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність реєстрації в установленому порядку договору оренди землі від 10.09.2007 р., господарський суд приходить до висновку, що такий договір є неукладеним.

Посилання позивача на те, що даний договір підлягав реєстрації та є зареєстрованим у відповідності до Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), є помилковим в силу наступного.

Відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Розмір земельної частки (паю) визначається в умовних кадастрових гектарах. Право на земельну частку (пай) засвідчується сертифікатом.

Згідно Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Типовий договір оренди земельної частки (паю) затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року N 5, а постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. N 119 затверджено Порядок реєстрації такого договору. Укладається договір оренди земельної частки (паю) між власником земельної частки (паю), право на яку посвідчується сертифікатом, та будь-якою іншою особою -орендарем.

В той же час у відповідності до Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 р. N 122, між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), відбувається розподіл земельних ділянок.

Згідно статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" і пункту 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Тобто наведена правова норма стосується земельних ділянок, які вже виділені в натурі на підставі розподілу земель колишніх сільськогосподарських підприємств між громадянами власниками сертифікатів на земельні частки (паї), але ніяким чином не стосується самих земельних часток (паїв).

Договір оренди землі від 10.09.2007 р. підписано стосовно невитребуваних земельних ділянок, а не оренди земельних часток (паїв).

Відповідно до змісту статті 215 Цивільного кодексу України та роз'яснень, наданих у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Як зазначено у названій постанові Пленуму Верховного Суду України, згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

На підставі викладеного, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів реєстрації договору оренди землі від 10.09.2007 р. у встановленому законодавством порядку та як наслідок - не набрання таким договором чинності (договір є неукладеним), господарський суд вважає позовні вимоги про визнання недійсним абзацу 6 пункту 31 даного договору необґрунтованими та відмовляє в задоволенні позову повністю.

У відповідності до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 01.04.2013 р.

Суддя В.В.Тимошевська