Ухвала суду № 30300867, 27.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2013 року м. Київ К/9991/8318/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі -ДПІ)

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.03.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011

у справі № 2-а-5431/09/0270

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КСК-Інтертрейд»(далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.02.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.07.2009 № 0001932301/0, від 27.08.2009 № 0001932301/1, від 28.09.2009 № 0001932301/2 та від 04.12.2009 № 0001932301/3, згідно з якими Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 22316 грн. (у тому числі 14877 грн. за основним платежем та 7439 грн. за штрафними санкціями), та податкові повідомлення-рішення від 31.07.2009 № 0001942301/0, від 27.08.2009 № 0001942301/1, від 28.09.2009 № 0001942301/2 та від 04.12.2009 № 0001942301/3, за якими позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 44036 грн. (у тому числі 31421 грн. за основним платежем та 12615 грн. за штрафними санкціями).

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає про порушення судами положень пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при оцінці порядку формування позивачем валових витрат та податкового кредиту у перевіреному періоді.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані суми податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість були донараховані контролюючим органом за наслідками проведення планової виїзної перевірки Житомирської філії Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 20.06.2007 по 31.03.2009, оформленої актом від 22.07.2009 № 4431/23-1/35200280/0110.

Підставою донарахування вказаних сум податків із застосуванням штрафних санкцій слугував висновок ДПІ, зокрема, про завищення Товариством витрат, що зменшують базу оподаткування податку на прибуток, внаслідок віднесення до їх складу вартості послуг по виготовленню та розповсюдженню рекламних буклетів, наданих товариством з обмеженою відповідальністю «ІВК Орбіта»(далі -ТОВ «ІВК Орбіта») та товариством з обмеженою відповідальністю «КБС Промоптторг»(далі -ТОВ «КБС Промоптторг») в рамках виконання договорів від 01.04.2008 № 4/08 та від 01.07.2008 № 7/08, відповідно, а також невизнання ДПІ права позивача на податковий кредит по операціям з названими контрагентами.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергі ї (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного прибутку на суму понесених витрат, а також на формування податкового кредиту є фактичне здійснення операцій з придбання товарів, робіт, послуг в рамках провадження реальної економічної або іншої підприємницької діяльності та підтвердженність відповідних витрат необхідними первинними документами.

У справі, що переглядається, податковий орган, не заперечуючи факт придбання позивачем послуг з виробництва та розповсюдження рекламної продукції та наявність у Товариства первинних документів, оформлених за наслідками здійснення спірних господарських операцій, посилається на банкрутство ТОВ «ІВК Орбіта», а також на відсутність ТОВ «КБС Промоптторг»за місцезнаходженням. Крім того, за висновком ДПІ, відсутність у спірних рекламних буклетах інформації про товари, що продаються саме Житомирською філією Товариства, неподання позивачем відомостей щодо місця розповсюдження буклетів є свідченням неналежного документального оформлення спірних операцій та відсутності зв'язку спірних послуг з господарською діяльністю позивача.

Однак у даному разі наведені доводи відповідача були об'єктивно відхилені судами як такі, що не можуть виступати спростуванням права позивача на податкову вигоду.

Адже на час виконання операцій з поставки спірних послуг позивачеві ТОВ «ІВК Орбіта» було зареєстровано в установленому порядку, мало ознаки юридичної особи та володіло необхідним обсягом правоздатності. Саме по собі подальше банкрутство цього контрагента не може впливати на оцінку господарських правовідносин ТОВ «ІВК Орбіта»та Товариства в рамках виконання спірних операцій, які відбулися до часу визнання ТОВ «ІВК Орбіта»банкрутом та його ліквідації.

Суди обґрунтовано не прийняли до уваги і посилання ДПІ на відсутність ТОВ «КБС Промоптторг»за місцезнаходженням, оскільки чинне законодавство не покладає на платника обов'язок з перевірки фактичної наявності контрагентів за своїми юридичними адресами. Відсутність постачальника за місцем державної реєстрації не може розцінюватися як обставина, що обумовлює відсутність реальних господарських правовідносин з реалізації товарів (робіт, послуг), а також отримання необґрунтованої податкової вигоди. Чинне законодавство України не пов'язує дану обставину з правом платника на податковий кредит та на формування валових витрат.

Висновок ДПІ про невідповідність інформації, що міститься у рекламних буклетах Житомирської філії позивача, умовам формування валових витрат та податкового кредиту слід визнати таким, що зроблений з перевищенням визначеної законом компетенції податкового органу. Адже оцінка змісту рекламних матеріалів, який визначається платником самостійно під час провадження ним господарської діяльності, є втручанням податкового органу у таку діяльність. В рамках здійснення податкового контролю податковий орган лише перевіряє реальність операцій з придбання рекламних товарів та послуг, наявність у платника належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту понесення витрат за цими операціями, однак без оцінювання доцільності такої реклами, її ефективності, впливу змістового наповнення такої реклами на результат діяльності платника.

Що ж стосується епізоду віднесення позивачем до складу валових витрат його Житомирської філії у І кварталі 2009 року суми збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства в розмірі 36255 грн. за умови, що філія не є платником цього збору, то суди об'єктивно не визнали цю обставину як підставу для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Так, суди встановили, що сплата Товариством відповідної суми збору до бюджету здійснювалась за рахунок коштів, перерахованих філією на рахунок позивача.

Подвійного врахування у податковому обліку позивача та його філії витрат на оплату цього збору ДПІ виявлено не було.

А відтак включення відповідної суми сплаченого збору до валових витрат філії, а не її головного підприємства, не вплинуло на стан розрахунків позивача та його філії з бюджетом по податку на прибуток.

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано визнали незаконними оспорювані податкові повідомлення-рішення та правомірно задовольнили позов.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі відхилити.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 у справі № 2-а-5431/09/0270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько