Рішення № 30299996, 25.03.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2013 р.Справа № 922/419/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бураковой А.М.

при секретарі судового засідання Тарасова С.В.

розглянувши справу

за позовом Першого заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради м. Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків про розірвання договору оренди, стягнення за участю представників сторін:

Прокурор - Кріцина Н. Г., службове посвідчення № 006801 від 28.09.2012 року,

позивача - Казека Е.В., за довіреністю № 259 від 11.01.2013 року,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради м. Харків до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків про розірвання договору оренди, стягнення заборгованості з орендної плати та пені у сумі 53512,91 грн. та виселення. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за Договором №2528 оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 13.12.2000 року, в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів (п.п. 3.1. - 3.7., 4.6. Договору), з урахуванням чого просить суд розірвання Договір №2528 оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 13.12.2000 року, стягнення заборгованості з орендної плати та пені у сумі 53512,91 грн. та виселення з орендованого майна.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.02.2013 року було прийнято заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 27.02.2013 року о 12:00 годині.

У судовому засіданні 27.02.2013 року було оголошено перерву до 25.03.2013 року о 10:00 годині.

Прокурор у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги заявлені прокурором підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізували.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача та 3-ої особи, за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

13 грудня 2000 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач по справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач по справі) був укладений договір оренди № 2528. (Договір)

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Договору, позивач передав, а відповідач прийняв на підставі рішення виконкому Харківської міської ради № 1713 від 13.12.2000 року в оренду нежитлове приміщення (будівлю) загальною площею 195,1 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1, літери "А-1", "Б-1", "В-1" .

Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі від 13.12.2000р.

Пунктом 8.1. договору сторони передбачили, що він діє з 13.12.2000р. до 13.12.2001р.

В подальшому дію вказаного договору пролонговано до 13.12.2003 року (додаткова угода № 1 до договору), до 13.12.2004 року (додаткова угода №2 до договору), до 13.11.2005 року (додаткова угода №3 до договору), до 13.10.2006 року (додаткова угода №4 до договору), до 13.09.2007 року (додаткова угода №5 до договору), до 13.08.2008 року (дадаткова угода №7 до договору), до 13.07.2009 року (додаткова угода №9 до договору), до 13.07.2010 року (додаткова угода №11 до договору), до 13.07.2011 року (додаткова угода №12 до договору).

Крім того, статтею 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Пунктом 8.8. Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору протягом 30 днів після закінчення його строку, Договір вважається продовжений на той самий термін і на тих самих умовах.

А отже, матеріали справи не містять, а відповідач не надав доказів, які б свідчили про припинення дії договору після 13.07.2011 року.

Враховуючи приписи ст. 764 ЦК України та п.8.8. Договору, його дія була пролонговано до 13.07.2012 року та 13.07.2013 року.

Станом на теперішній час на підставі п.8.8 Договору дія вказаного договору не припинялася, послуги щодо оренди майна - площею 195,1 м.кв. відповідачу надаються.

Відповідно до додаткової угоди до договору № 8 від 03.10.2007 року викладено пункт 3.2. Договору в наступній редакції орендна плата визначається на підставі рішення 15 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про затвердження Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова" від 03.10.2007 року №208/07 і складає з 03.10.2007 року по 31.10.2007р. - 1074,03 грн., а за листопад 2007 року - 1173,37 грн. Ставка орендної плати з 03.07.2007 року складає 15% у рік.

Відповідно до п. 3.3. вищезгаданого договору орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця із 13.12.2000 року на протязі 15 календарних днів наступного місяця.

Згідно п.4.6 вказаного договору оренди, орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі).

З наданого позивачем та прокурором розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування орендної плати здійснюється з жовтня 2007 року по 01.01.2013 року, (а.с.30-31) проте, а ні позивачем , а ні прокурором не було вказано з якого саме періоду здійснюється нарахування орендної плати в розмірі 39471,67 грн., яка заявлена до стягнення.

Крім того, судом встановлено, що рішенням господарського суду Харківської області від "28" липня 2010 р. по справі 59/198-10 за позовом Прокурора Ленінського району м. Харкова в інтересах держави - в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 24463,05 грн., з яких основний борг становить 22541,25 грн. та 1921,80 грн. - пеня, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань на підставі договору оренди №2528 від 13.12.2001р. було позов задоволено повністю. З зазначеного рішення суду, вбачається, що заборгованість була нарахована за період з березня 2009 року - по травень 2010 року в розмірі 22541,25 грн.

Крім того, ухвалою господарського суду Харківської області "27" квітня 2011 р. по справі № 5023/1493/11 за позовом Прокурора Ленінського району м. Харкова в інтересах держави, в особі Управління ком.майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна, м. Х-в до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 12081,73 грн. та пені в сумі 3023,03 грн., яка виникла за період з червня 2010 року по грудень 2010 року було провадження у справі припинено, у зв'язку з повною оплатою відповідачем заявленої до стягнення заборгованості в розмірі 15041,76 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що нарахування орендної плати повинно бути здійснене за період з січня 2011 року по січень 2013 року.

Перевіривши нарахування орендної плати за період з 01.01.2011 року по 01.01.2013 року, судом встановлено, що всього було нараховано орендної плати в розмірі 44956,69 грн., сплачено відповідачем в листопаді 2011 року суму в розмірі 13000,00 грн., в березні 2012 року суму в розмірі 12000,00 грн., отже враховуючи викладене не сплаченою залишається сума заборгованості в розмірі 19956,69 грн.

Проте, в супереч викладеному прокурором заявлено до стягнення суму заборгованості в розмірі 39471,67 грн., взагалі без зазначення дати нарахування орендної плати та часткових проплат, які були здійснені відповідачем.

Отже, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що в порушення взятих на себе зобов'язань ФОП ОСОБА_1 несвоєчасно та не в повному обсязі вносив орендну плату за користування орендованим майном, у зв'язку з чим станом на січень 2013 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по сплаті орендної плати в розмірі 19956,69 грн., в частині заявлених до стягнення заборгованості в розмірі 19514,98 грн. слід відмовити.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Крім того, прокурором заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 14041,24 грн.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7.3. договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

З наданого позивачем та прокурором розрахунку пені в розмірі 14041,24 грн., вбачається, що нарахування пені починається аж з 03.10.2007 року по 30.11.2012 року (включно), таким чином взагалі не враховано а ні рішення господарського суду Харківської області від "28" липня 2010 р. по справі 59/198-10, а ні ухвала господарського суду Харківської області "27" квітня 2011 р. по справі № 5023/1493/11, хоча нарахування пені повинно буди здійснено з 01.01.2011 року. (а.с. 32-34)

Отже, перевіривши нарахування пені за несвоєчасне внесення орендної плати в розмірі 14041,24 грн. за період з 01.01.2011 р. по 01.01.2013 р., суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки нарахований не вірно, тому, виходячи з вищевикладеного, задоволенню підлягає сума пені в розмірі 3302,41 грн., в частині стягнення пені в розмірі 10738,83 грн. суд відмовляє, у зв'язку з невірним нарахуванням.

Крім того, прокурор та позивач просить суд розірвати Договір оренди № 2528 від 13 грудня 2000 року укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особи-підприємця ОСОБА_1, виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 та зобов'язати відповідача передати позивачу нежитлові приміщення (будівлю) загальною площею 195,1 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1, літери "А-1", "Б-1", "В-1" .

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Відповідно до частини 3 статті 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Загальні підстави виникнення права у наймодавця вимагати розірвання договору найму визначені статтею 783 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання за договором оренди щодо своєчасної сплати орендних платежів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено на адресу відповідача лист - пропозиція № 2288 від 01.03.2012 року, відповідно до якого позивач посилаючись на положення ст. 188 Господарського кодексу України, запропонував у двадцятиденний строк після одержання даного листа за згодою сторін достроково припинити дію Договору оренди №2528 від 13.12.2000 року та передати орендовані будівлі представнику Управління за актом приймання-передачі, крім того, зазначено, що у випадку не задоволення цієї пропозиції або неотримання відповіді у встановлений строк матеріали справи будуть передані до Юридичного департаменту ХМР для вжиття заходів, щодо дострокового розірвання договору оренди, примусового виселення та стягнення заборгованості у судовому порядку. Проте, на зазначений лист відповідач відповіді не надав. (а.с. 28-29)

Стаття 785 Цивільного кодексу України зазначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням вищевикладеного та враховуючи, що те, що відповідачем були порушені норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора в частині розірвання Договору оренди № 2528 від 13 грудня 2000 року, виселення відповідача з займаного приміщення та зобов'язати відповідача передати позивачу нежитлові приміщення (будівлю) загальною площею 195,1 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1, літери "А-1", "Б-1", "В-1", законні, обґрунтовані, підтвердженні матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, прокурор у своїй позовній заяві просить суд вжити заходи до забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача у межах суми позову.

Суд, розглянувши зазначене клопотання, яке викладене у резолютивній частині позовної заяви, виходить з наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 2 від 16.01.2013р.), встановлено, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду. (Абзац перший пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 2 від 16.01.2013р.)

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Пунктом 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 2 від 16.01.2013р.) передбачено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Обов'язок доказування та надання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, прокурором та позивачем не наведено та документально не обґрунтовано наявність обставин, які можуть в подальшому утруднити виконання рішення господарського суду, а лише посилань прокурора про наявність обставин що можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду не достатньо, тому суд відхиляє клопотання прокурора про забезпечення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи викладене, судові витрати у даній справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 509, 525, 526, 530, 546, 548, 610, 611, 612, 782 Цивільного кодексу України, статтями 188, 193, 198, 232, 284, 285, 291, 343 Господарського кодексу України, ст. ст. 18, 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 2 від 16.01.2013р.), статтями 1, 4, 12, 33, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, площа Конституції, 16; для перерахування заборгованості: Банк - ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, код ЗКПО 37999649, б/р 33213871700002, код ЄДРПОУ 24134490) заборгованість з орендної плати за період з 01.01.2011 р. по 01.01.2013 р. в розмірі 19956,69 грн. та пеню в розмірі 3302,41 грн.

Розірвати Договір оренди № 2528 оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 13 грудня 2000 року укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, площа Конституції, 16; код ЄДРПОУ 24134490) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1).

Виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1) з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 195,1 кв.м., розміщених за адресою: АДРЕСА_1, літери "А-1", "Б-1", "В-1" .

Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1) передати Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, площа Конституції, 16; код ЄДРПОУ 24134490) нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 195,1 кв.м., розміщених за адресою: АДРЕСА_1, літери "А-1", "Б-1", "В-1" .

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова у Харківській області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській обл., МФО 851011) судовий збір в розмірі 1894,80 грн.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення заборгованості в розмірі 19514,98 грн. - відмовити.

В частині стягнення пені в розмірі 10738,83 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 01.04.2013 р.

Суддя Буракова А.М.

922/419/13-г