Постанова № 30297734, 27.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року Справа № 5009/223/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Григорівка Запорізького району Запорізької області на постанову від 21.01.2013 р. Донецького апеляційного господарського суду у справі№ 5009/223/12 господарського суду Запорізької областіза позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Григорівка Запорізького району Запорізької областідо 1. приватного підприємства "Александр", смт. Кушугум Запорізької області 2. Державного проектного інституту "Запоріжцивільпроект", м. Запоріжжяпроусунення перешкод у користуванні та визнання права власностів судовому засіданні взяли участь представники:

фізичної особи-підприємця ОСОБА_4ОСОБА_4, паспорт,Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства УкраїниОСОБА_5, довір.,ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.01.2012 року, що прийняте у справі № 5009/223/12 (суддя - О.О.Юлдашев) позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - Позивач, Підприємець) до приватного підприємства "Александр" (далі - Відповідач 1, Підприємство) та до Державного проектного інституту "Запоріжцивільпроект" (далі - Відповідач 2, Інститут) про усунення перешкод у користуванні та про визнання права власності задоволені повністю: зобов'язано Підприємство усунути перешкоди у користуванні Позивачем наступним майном, а саме - будівлею (літ. А - житловий будинок, літ. а - прибудова) загальною площею 64,2 кв.м., літ. Б - навіс, літ. В - вбиральня, І - замощення, №1 - паркан), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнано за Позивачем право власності на вищевказану будівлю. Крім того, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із цим рішенням, прокурор Жовтневого району м. Запоріжжя звернувся в інтересах держави в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2012 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року (головуючий суддя - Будко Н.В., судді: Манжур В.В., М'ясищев А.М.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2012 скасовано, а у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з цим рішенням апеляційного суду, фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року і залишити в силі рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2012 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.ст. 5, 11, 15, 16, 185, 204, 215, 316, 328, 376 Цивільного кодексу України, ст. 95 Земельного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, а також норм процесуального права.

Вищий господарський суд України відхиляє заявлене представником Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в судовому засіданні 27.03.2013 року усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення із матеріалами справи з огляду на наступне. Так, як вбачається, копія ухвали касаційного суду від 14.03.2013 року про призначення розгляду скарги була направлена сторонам у справі та вказаному Міністерству 14.03.2013 року, а отримана, як стверджує представник цього Міністерства - 19.03.2013 року. Отже, у Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України було достатньо часу до судового засіданні 27.03.2013 року для ознайомлення із матеріалами справи. При цьому, касаційний суд враховує подання виконуючим обов'язки прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя, що звертався у даній справі із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі вказаного державного органу, відзиву на касаційну скаргу Підприємця.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд встановив, що спірний об'єкт був побудований за укладеним між Позивачем та Відповідачем 1 договором підряду, частину умов якого щодо передачі проектно-кошторисної документації Підприємство не виконало та заперечує проти оформлення права власності на спірний об'єкт, у зв'язку із чим є підстави для визнання права власності на нього, як самочинне будівництво. Також, місцевий суд встановив, що земельна ділянка під спірним об'єктом була передана Позивачу в оренду за відповідним договором.

Скасовуючи це рішення, апеляційний суд встановив, що спірна будівля відноситься до державного майна, відсутні дозволи на будівництво та введення в експлуатацію спірного об'єкту, а також документи щодо права користування Позивачем земельною ділянкою під таким об'єктом, оскільки відповідний договір суборенди не пройшов державну реєстрацію. Також суд вказав про неправомірне застосування норм щодо набуття права власності на самочинне будівництво, оскільки відсутні докази введення в експлуатацію спірного майна, щодо права на це майно відсутній спір, а вимагати визнання права власності на самочинне будівництво може лише власник відповідної земельної ділянки, якщо при цьому не порушуються права інших осіб. Крім цього, апеляційний суд вказав про неналежне посилання на підрядний договір, укладений між сторонами, оскільки він не вирішує питання щодо права на спірний об'єкт. При цьому, відсутні докази як щодо виконання цього договору, так і щодо оплати за ним.

Заперечуючи висновки апеляційного суду, скаржник зазначив, що відсутність дозволу на будівництво і стало підставою для звернення із вимогами у даній справі з посиланням на норми ст. 376 Цивільного кодексу України. Також скаржник вказав, що відсутні підстави для віднесення спірного майна до власності Відповідача 2, не враховано презумпцію правомірності правочину з договору підряду, доки він не буде визнаний недійсним, а право власності на спірний об'єкт вже було зареєстровано за Позивачем. До того ж Позивач поніс витрати з устаткування та покращення спірного майна. Крім цього, скаржник вказав про неправомірне посилання апеляційним судом на приписи, викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 30.03.2012 року.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними запереченнями, оскільки вони викладені без врахування встановлених апеляційним судом на підставі доказів у справі обставин та з невірним застосуванням норм діючого законодавства.

Як встановили суди та наголошує скаржник, правовою підставою вимог про визнання права власності на спірне нерухоме майно Позивач визначив норми ст. 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - щодо правових підстав для визнання права власності на самочинне будівництво.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 1 ГПК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Водночас, поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в ст. 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин.

Виходячи з наведеного, перш за все з'ясуванню підлягають обставини, чи вирішував компетентний орган місцевого самоврядування за зверненням Позивача питання про визнання за ним права власності на самочинно побудоване нерухоме майно та чи мали місце заперечення цього органу проти цього, оскільки відсутність такого заперечення вказує на відсутність порушеного чи оспореного права чи законного інтересу позивача, а отже і відсутності предмету спору.

У зв'язку із тим, що судами не було встановлено обставин щодо відмови у вирішенні або заперечення відповідним органом місцевого самоврядування проти визнання за Підприємцем права власності на спірне нерухоме майно, а Позивач посилається на заперечення цього права лише Підприємством (обставини щодо права вказаної особи на це майно встановлені не були), відсутні правові підстави стверджувати про наявність спору між визначеними у даній справі особами стосовно права Підприємця на спірний об'єкт нерухомості.

Крім цього, нормами ч. 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту; а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (ч. 4 ст. 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Досліджуючи питання про право Позивача на земельну ділянку під спірним об'єктом, апеляційний суд встановив, що укладений ним з Інститутом договір від 01.08.2008 року суборенди земельної ділянки під спірним об'єктом не пройшов державну реєстрацію (а.с. 14-18). Відповідно ж до наявної у справі копії державного акту на право постійного користування землею та висновку від 17.07.2003 року № 279 (а.с. 19-23) Інститут є постійним користувачем, а не власником цієї ділянки, яка в постійне користування Інституту була надана за рішенням Бердянської міської Ради народних депутатів.

Отже, апеляційний суд встановив відсутність у Позивача належних правоуставлюючих документів на земельну ділянку під спірним об'єктом.

Крім цього, виходячи з приписів ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування" (щодо повноважень виконавчих органів місцевих рад в галузі будівництва), ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" (щодо необхідності прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України), а також враховуючи, що відповідно до вимог абз. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом, при зверненні із вимогами про визнання права власності на самовільно побудоване нерухоме майно та застосовуючи при цьому норми ст. 376 ЦК України, доказуванню підлягають факти та обставини щодо надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єкту містобудування, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єкту, надання дозволу на проведення будівельних робіт, підстави відсутності відповідного дозволу чи його ненадання як і підстав неприйняття об'єкта в експлуатацію у встановленому порядку.

Між тим, вказаних обставин та фактів жодним із судів попередніх інстанцій встановлено не було, а Підприємцем не доведено шляхом надання відповідних доказів у справі.

При цьому, посилання скаржника на невиконання Підприємством умов договору підряду щодо передачі проектно-кошторисної документації, що перешкоджає оформленню права власності Підприємця, є неналежним з огляду на те, що ці обставини відносяться до предмету доказування у разі звернення із позовом у спорі про невиконання умов вказаного договору підряду, а не про визнання права власності на спірне майно, побудоване за таким договором.

У зв'язку із вищевикладеним, колегія суддів зазначає про правомірність та відповідність обставинам справи висновків апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову у даній справі. При цьому, касаційний суд вважає за необхідне виключити із мотивувальної частини оскаржуваної постанови посилання суду на постанову пленуму Вищого господарського суду України від 30.03.2012 року з огляду на те, що ця постанова була прийнята після винесення місцевим судом рішення від 25.01.2012 року, скасованого згідно оскаржуваної постанови апеляційного суду.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 не спростовують висновків апеляційного суду, тому оскаржувана постанова цього суду (за винятком вказаного вище виключення із її мотивувальної частини) підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 18 Закону України "Про основи містобудування", ст.ст. 15, 331, 376 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 32-36, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2013 р. у справі № 5009/223/12 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 28.03.2013 року.