Постанова № 30291207, 20.03.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2013 року 11:07 810/422/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий - суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербуд" (далі - позивач, товариство) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, податковий орган) про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" №0000762301 від 19.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 61128,75 грн.; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" №0000772301 від 19.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток у сумі 76411,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки перевірки є необґрунтованими, а оскаржувані рішення винесено всупереч вимог чинного законодавства. Позивач зазначає, що висновок податкового органу ґрунтується на акті ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 05.09.2012 №216/22-02/36126994 по ТОВ «НВП Спецсервіс» та не встановленому факту реального здійснення господарських операцій між ТОВ «НВП Спецсервіс» і контрагентами-покупцями та постачальниками. Вважає, що висновки відповідача про укладення нікчемних угод не відповідають закону та ґрунтуються лише на припущеннях, оскільки господарські операції між ТОВ «НВП Спецсервіс» та позивачем мали реальний характер, що підтверджується необхідними первинними бухгалтерськими документами (актами виконаних робіт, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками, договорами тощо).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Пояснив, що акти здачі-приймання документації, кошториси, акти і довідки КБ-2 і КБ-3 по всіх договорах відсутні.

Відповідач позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам законодавства. При складанні акту перевірки податковим органом враховано акт ДПІ у Вишгородському районі від 05.09.2012 №216/22-02/36126994 про неможливість проведення невиїзної позапланової перевірки ТОВ «НВП Спецсервіс» з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.11.2008 по 31.12.2010. В цьому акті зазначено, що не встановлено факту реального здійснення господарських операцій між ТОВ «НВП Спецсервіс» та контрагентами-покупцями та постачальниками за перевіряємий період. Податковим органом при цьому з'ясовано, що операції здійснені ТОВ «НВП «Спецсервіс» за листопад 2009 року, лютий - березень 2010 року, травень 2010 року, липень 2010 року, серпень 2010 року та жовтень 2010 року, не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, послуги не надавалися, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів (надання послуг). Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «НВП Спецсервіс» на адресу ТОВ «Інтербуд», що свідчить про те, що правочини здійснено без мети настання реальних наслідків.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербуд» зареєстровано юридичною особою 29.10.1999 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області. Первинна дата реєстрації платником ПДВ з 23.11.1999 по 16.12.2011, у подальшому зареєстровано з 23.02.2012. На податковому обліку перебуває з 16.11.1999 за №928 в ДПІ у Києво-Святошинському районі. Видами діяльності відповідно до КВЕД є: електромонтажні роботи, інші будівельно-монтажні роботи, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, неспеціалізована оптова торгівля, обслуговування систем безпеки. Державним департаментом пожежної безпеки МНС України видано ТОВ «Інтербуд» ліцензію на проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів. Строк дії ліцензії з 20.04.2007 по 20.04.2012.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Спецсервіс» зареєстровано юридичною особою 17.09.2008 Шевченківською районною у м.Києві державною адміністрацією. Зареєстровано платником податків на додану вартість 22.05.2009. На податковому обліку перебуває з 19.09.2008 за №1561-ТОВ в ДПІ у Вишгородському районі. Видами діяльності відповідно до КВЕД є: електромонтажні роботи, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, інші види оптової торгівлі, консультування з питань інформатизації. Державним департаментом пожежної безпеки МНС України видано ТОВ «НВП Спецсервіс» ліцензію на проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів. Строк дії ліцензії з 02.07.2009 по 02.07.2014.

Податковим органом у зв'язку з встановленням ознак сумнівності у фактичному здійсненні операцій (існування розбіжностей задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань) 18.09.2012 на адресу позивача направлено запит про надання інформації та її документального підтвердження для з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням у податкових деклараціях результатів операцій по господарських відносинах за весь період взаємовідносин з ТОВ «БК «Укрсвітбуд-1» та ТОВ «НВП Спецсервіс».

Позивачем 23.10.2012 надано інформацію на запит податкового органу про факти здійснення господарської діяльності з контрагентом ТОВ «НВП Спецсервіс» разом з документами.

Відповідно до наказу від 12.11.2012 №775 ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС та повідомлення про початок документальної позапланової невиїзної перевірки від 12.11.2012 №7085/10/22-219 відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Інтербуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «НВП Спецсервіс» за весь період діяльності.

За результатами перевірки податковим органом складено Акт перевірки від 23.11.2012 №448/22-2/30640263 (надалі-Акт перевірки), згідно з яким встановлено низку порушень позивачем вимог законодавства, зокрема, порушення: ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Інтербуд» при придбанні товарів (послуг); товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України; п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 27 Декларації) за листопад 2009 р., лютий 2010 р. - березень 2010 р., травень 2010 р., липень 2010 р., серпень 2010 р. та жовтень 2010 р. на загальну суму 48903 грн.; п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження суми податку на прибуток, що підлатає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 61129 грн.

В Акті перевірки зазначено, що відповідачем отримано від ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС акт від 05.09.2012 р. №216/22-02/36126994 про неможливість проведення невиїзної позапланової перевірки ТОВ «НВП Спецсервіс» з питань правомірності формування податкових та зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.11.2008 по 31.12.2010. За результатами перевірки не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «НВП Спецсервіс» за перевіряємий період, встановлено, що правочини, складені між ТОВ «НВП Спецсервіс» та контрагентами-покупцями та постачальниками відповідно до ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК, мають ознаки нікчемності, порушено п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Вказані правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Крім того, в провадженні слідчого відділу ПМ ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС перебуває кримінальна справа № 28-3811, порушена за фактом скоєння невстановленими слідством особами фіктивного підприємництва, тобто придбання ТОВ «НВП Спецсервіс» і ТОВ «БК «Укрсвітбуд-1» з метою прикриття незаконної діяльності, за ч.2 ст.205 КК України та щодо ОСОБА_1 за фактом фіктивного здійснення підприємницької діяльності ТОВ «Компанія «Кронос-Групп» з метою прикриття незаконної діяльності за ч.1 ст.205 КК України.

Перевіркою з'ясовано, що операції, здійснені ТОВ «НВП Спецсервіс» за листопад 2009 р., лютий 2010 р. - березень 2010 р., травень 2010 р., липень 2010 р., серпень 2010 р. та жовтень 2010 р., не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. Перевіркою не підтверджено здійснення ТОВ «НВП Спецсервіс» операцій з реалізації та придбання ТМЦ та/або послуг контрагентам-покупцям та продавцям, тобто ТОВ «Інтербуд» не здійснювало операцій з придбання послуг у TOB «НВП Спецсервіс» за листопад 2009 р., лютий 2010 р. - березень 2010 р., травень 2010 р., липень 2010 р., серпень 2010 р. та жовтень 2010 р.

На підставі Акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі винесено податкові повідомлення-рішення від 19.12.2012 за №0000762301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 48903 грн. за основним платежем та в сумі 12225,75 грн. - за штрафними фінансовими санкціями, а також №0000772301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 61129 грн. за основним платежем та в сумі 15282,25 грн. - за штрафними фінансовими санкціями.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем у 2009-2010 рр. укладено низку договорів, де позивач виступає виконавцем робіт. Так, 09.11.2009 позивачем укладено договір №28/10 на виконання робіт по монтажу системи автоматичної пожежної сигналізації з ЗАТ «Бориспільський автозавод»; 01.03.2010 ним укладено договір на виконання ремонтно-монтажних робіт системи автоматичної пожежної сигналізації з Міжнародним благодійним фондом «Дитячий соціально-реабілітаційний центр «Сонячне світло», при цьому термін здачі робіт в договорі не вказано; 11.05.2010 ним укладено договір №8 на виконання монтажних робіт системи автоматичної пожежної сигналізації з ТОВ «Адам Компані», в якому термін здачі робіт також не вказано; 01.10.2007 ним укладено договір №20/04-7 ПОБ на надання послуг технічного обслуговування установки автоматичного водяного пожежогасіння та автоматичної установки пожежної сигналізації з ДП «Кюне+Нагель»; 01.05.2009 ним укладено договір №01/05 з надання послуг технічного обслуговування установок пожежної сигналізації з ЖБК «Нокад»; у червні 2010 р. укладено договір №24/06 на виконання вогнезахисної обробки дерев'яних конструкцій з ДП «Бориспільське лісове господарство», при цьому дату укладання договору сторонами в договорі не вказано; 23.06.2010 ним укладено договір №23/06 на виконання вогнезахисної обробки дерев'яних конструкцій з ТОВ «Бобровицький хлібозавод», в якому термін здачі робіт не вказано; в липні 2010 р. укладено договір №05/06 на виконання вогнезахисної обробки дерев'яних конструкцій з ТОВ «Ресурс Агро», в якому ні дати укладання договору, ні термін здачі робіт не вказано. Відповідно до цих договорі ТОВ «Інтербуд», який виступає в ролі виконавця, зобов'язаний виконати певні роботи для замовника.

Судом установлено, що до виконання вищевказаних договорів позивачем вже в якості замовника залучено ТОВ «НВП Спецсервіс» (виконавець). Так, в листопаді 2009 р. позивачем укладено договір №03/11 на виконання робіт по монтажу системи автоматичної охоронної сигналізації (дату укладання у цьому договорі не зазначено), 09.02.2010 - договір №9/02 на виконання вогнезахисної обробки металевих конструкцій, 05.03.2010 - договір №18/03 на виконання ремонтно-монтажних робіт системи автоматичної пожежної сигналізації, 18.05.2010 та 25.10.2010 - договори №18/05 та №25/10 ПС на виконання монтажних робіт системи автоматичної пожежної сигналізації, 03.07.2010 - договір №03/08 на виконання підрядних робіт з технічного обслуговування пожежної сигналізації, 09.07.2010, 14.07.2010, 16.07.2010 - договори №9/07, №14/07 та №16/07 на виконання вогнезахисної обробки дерев'яних конструкцій.

Дослідженням цих договорів судом установлено, що в них зазначено наступне: в пункті 1 предметом договорів є виконання виконавцем певних робіт згідно з кошторисною документацією та договірною ціною; в пункті 2 (вартість договору та порядок розрахунків) зазначено, що решта оплати за роботи проводиться по мірі виконання робіт щомісяця, при пред'явленні актів форми КБ-2в, КБ-3; в пункті 3 (строки виконання робіт) - не міститься жодних відомостей в кожному з цих договорів щодо термін здачі робіт; в пункті 4 (обов'язки сторін) зазначено, що виконавець повинен передати замовнику оформлену відповідно до порядку документацію по закінчених об'єктах згідно з актом «здачі-приймання документації»; в пункті 5 (порядок здачі та приймання виконаних робіт) зазначено, що здача-приймання виконаних робіт проводиться по мірі виконання робіт щомісяця за актами форми КБ-2в, КБ-3, а замовник своїм наказом призначає особу, уповноважену вести контроль якості й приймання робіт, прізвище та посаду вповноваженої особи замовник повідомляє виконавцю в письмовій формі.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано акти приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в. Судом дослідженні ці акти та встановлено, що в акті за листопад 2009 р. по договору №03/11 не зазначено дату укладеного договору, а в актах за листопад 2009 р., за лютий 2010 р., за травень 2010 р., за липень 2010 р. не зазначено якого числа прийняв роботи замовник, в акті за липень 2010 р. по договору №14/07 та в акті за травень 2010 р. по договору №18/05 взагалі не вказано дати здачі та прийняття робіт від підрядника до замовника, а на виконання договорів №18/03 від 05.03.2010, №25/10 ПС від 25.10.2010, №03/08 від 03.07.2010 взагалі не складено передбачені договорами акти КБ-2в.

Факт надання позивачу послуг оформлювався податковими накладними, що підписувались контрагентом, у кількості 11 шт., які в подальшому було надано на перевірку. Судом дослідженні податкові накладні та установлено, у всіх накладних вказані договори, їх номера та дати укладання, але суд зазначає, що в податковій накладній за листопад 2009 р. по договору №03/11 вказано дату укладання цього договору (03.11.2009), яка відсутня як в самому договорі, так і в акті КБ-2 до нього. При цьому інше документальне підтвердження підстав для зазначення контрагентом позивача саме цієї дати у наданих позивачем документах та в матеріалах справи відсутнє.

Крім того, позивачем на підтвердження отримання товару надано два акта здачі-приймання робіт (надання послуг) тільки до договору №25/10 ПС від 25.10.2010 та №03/08 від 03.07.2010, хоча у всіх договорах до пункту «обов'язки сторін» входить передача замовнику оформлену відповідно порядку документацію по закінчених об'єктах згідно акта - приймання документації.

Розрахунки із вказаним контрагентом проводились у безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківських рахунків позивача та платіжними дорученнями.

Суму за зазначеними податковими накладними позивачем відображено у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних та включено до податкових декларацій за відповідні періоди.

Крім того, суд зазначає, що позивач як виконавець у подальшому передав роботи замовникам на виконання вищевказаних договорів. Передача виконаних робіт від позивача замовникам підтверджується оформленими договірними цінами, локальними кошторисами, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт.

У судове засідання представник позивача на вимогу суду не зміг надати усі первинні бухгалтерські документи, що підтверджують реальність вчинених господарських операцій з цими контрагентами, окрім досліджених судом договорів, податкових накладних, актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), актів здачі-приймання робіт, виписок з банківських рахунків та платіжних доручень.

Для з'ясування зазначених обставин суд згідно з частиною п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України запропонував позивачу подати додаткові докази, а також з власної ініціативи витребував докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, суд від позивача додатково витребувано всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність здійснених господарських операцій, зокрема, документи, складання яких обов'язково передбачалося відповідно до договорів, а саме: кошторисну документацію, договірну ціну, довідки КБ-3, всі акти здачі-приймання документації, накази на призначення осіб, уповноважених вести контроль якості й приймання робіт, проте цих документів позивачем на вимогу суду не надано.

У судовому засіданні представник позивача не надав суду жодних пояснень щодо причин відсутності дати укладання одного з вищевказаних договорів (за червень 2010 р.) та відсутності термінів здачі робіт, актів здачі-приймання документації, кошторисної документації та договірної ціни, довідок (актів) форми КБ-3, наказів на призначення осіб, уповноважених вести контроль якості й приймання робіт з контрагентом ТОВ «НВП Спецсервіс», та підтвердив, що цих документів у позивача немає і надати їх суду неможливо.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та затверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує з нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємців» від 28.12.1994 №334/94-ВР та Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР.

Так, відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємців», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємців» визначено що до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. При цьому, нормами Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкові накладні, які використав позивач для формування податкового кредиту, містять усі дані стосовно змісту операції з поставки товару, вимоги щодо яких встановлені приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як зазначалось судом, рішеннями про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток прийняті податковим органом у зв'язку з заниженням сум податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.11.2008 по 31.12.2010 за господарськими операціями з ТОВ «НВП Спецсервіс», які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про відсутність як факту реального здійснення господарської операції, так і відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.

Таким чином, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту реальності надання послуг за господарськими операціями, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток, судом досліджено рух активів у процесі здійснення господарської операції, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Суд визнає, що ТОВ «НВП Спецсервіс», яке видало податкові накладні, було зареєстровано як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Суд також бере до уваги, що укладеними договорами передбачалося отримання позивачем від контрагента послуги з дотримання усіх умов та складання документів, які зазначено у договорах. Судом установлено, що позивачем надано тільки вищевказані договори, податкові накладні, деякі акти здачі-приймання робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт та платіжні доручення.

При цьому позивачем як на вимогу податкового органу під час перевірки, так і на вимогу суду у ході судового розсліду справи не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які обов'язково підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій з урахуванням того, що їх складання передбачалося умовами договорів: кошторисну документацію, договірну ціну, довідки КБ-3, акти здачі-приймання документації, накази на призначення особи, уповноваженої вести контроль якості й приймання робіт.

Отже, належне документальне підтвердження виконання цих робіт саме контрагентом позивача - ТОВ «НВП Спецсервіс» - є дійсно відсутнім.

Тому суд також бере до уваги й те, що в деяких вищевказаних договорах не зазначено термін здачі робіт, дати укладання договору, а в актах приймання виконаних робіт не вказано дати приймання робіт замовником та дати укладання договорів, але при цьому в податкових накладних, виписаних ТОВ «НВП Спецсервіс», є посилання на конкретні договори, їх номера та дати укладання.

Як встановлено судом, у подальшому позивач, як виконавець, передав передбачені в договорах роботи замовнику, які належним чином оформлені документально, у т.ч. договірними цінами, локальними кошторисами, довідками про вартість виконаних підрядних робіт КБ-3. При цьому представники компетентного державного органу підтвердили в актах виконання цих робіт.

Суд вважає, що установленим обставинам справи належить надавати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

При цьому суд бере до уваги, що відсутність факту здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «НВП Спецсервіс» свідчать, зокрема, такі обставини: відсутні первинні документи, які обов'язково підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій з урахуванням того, що їх складання передбачалося умовами договорів: кошторисна документація, договірна ціна, довідки КБ-3, акти здачі-приймання документації, накази на призначення особи, уповноваженої вести контроль якості й приймання робіт. НЕ заперечують їх відсутність і представники позивача.

Суд не погоджується з твердженням податкового органу про те, що вказана в акті кримінальна справа є підтвердженням відсутності реального здійснення господарських операцій, оскільки податковим органом не надано остаточного рішення, яку б набрало законної сили, прийнятого судом у цій кримінальній справі.

Суд ураховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Надаючи оцінку наявним у справі доказам суд виходить з того, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов надання та змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

При цьому суд вважає, що в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд бере до уваги, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Отже, як встановлено судом, факт передачі послуг від ТОВ «НВП Спецсервіс» до позивача дійсно не підтверджується документально через відсутність документів, обов'язкове складання яких передбачено договорами, тобто господарські операції належним чином не відображено у бухгалтерському обліку позивача.

Суд визнає, що позивачем ні податковому органу, ні на неодноразову вимогу суду не надано всі первинні документи, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій з ТОВ «НВП Спецсервіс».

Відсутність кошторисної документація, договірної ціни, актів здачі-приймання документації, наказів на призначення осіб, уповноважених вести контроль якості й приймання робіт є підтвердженням відсутності здійснених господарських операцій.

При цьому суд також бере до уваги, що згідно з вимогами чинного законодавства та вищевказаними договорами саме довідки КБ-3 є підставою для визначення вартості виконаних робіт перед їх оплатою позивачем, відтак відсутність цих довідок унеможливлює факт їх оплати, оскільки вартість нібито виконаних ТОВ «НВП Спецсервіс» робіт у такому випадку жодним документом не визначено. Отже, відсутність довідок КБ-3 також є підтвердженням відсутності здійснених господарських операцій. Між тим, позивачем без належного документального обґрунтування перераховано контрагенту - ТОВ «НВП Спецсервіс» - кошти за виконані роботи, що свідчить про те, що правочини оформлено без мети настання реальних наслідків.

У зв'язку з ненаданням позивачем витребуваних додаткових доказів спір судом розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Суд зазначає, що якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

З огляду на це суд вважає підтвердженим висновок податкового органу про те, що фактичного здійснення господарської операції не було, відтак відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, збільшення відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 25 березня 2013 р.