Рішення № 30290870, 29.03.2013, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Василевича В.С., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання - Панас Б.В.,

з участю представників сторін: ОСОБА_1, Максименка К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 01 лютого 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Рівненського міського суду від 01 лютого 2013 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк" (далі -ПАТ„Західінкомбанк") 1 956 345 грн. 23 коп. заборгованості за кредитним договором, з яких: 704 515 грн. 14 коп. - борг по тілу кредиту; 272 573 грн.10 коп. - проценти за користування кредитом; 238 415 грн. 96 коп. - інфляційні втрати; 295 196 грн. 42 коп. - 30% річних; 152 518 грн. 14 коп. - пеня; 293 126 грн. 47 коп. - штраф; 2 823 грн. - судовий збір.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_3 покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Вказує, що відповідно до п.1.2 кредитного договору термін користування кредитними коштами встановлювався до 14 червня 2008 року включно, а в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником будь-якої з умов договору - до першої письмової вимоги кредитора, а тому, звернувшись до суду з позовом 17 травня 2012 року, позивач пропустив трирічний строк позовної давності.

Доводить, що висновок суду про те, що строк виконання зобов'язання пов'язується лише із обставиною надсилання позичальнику першої письмової вимоги, є хибним та суперечить ст. 530 ЦК України, оскільки п.1.2 договору чітко встановлено строк повернення коштів -14 червня 2008 року, а умова щодо надсилання банком вимоги встановлена лише для випадків дострокового повернення коштів.

В якості доказу судом була прийнята вимога банку від 16.09.2010 року, однак не враховано відсутність в матеріалах справи доказів її направлення та вручення.

Зазначає, що відмовляючи в застосуванні строку позовної давності, суд першої інстанції покликався на п.5.1 кредитного договору, згідно якого договір діє до повного погашення суми кредиту, сплати процентів, штрафів, збитків та іншої заборгованості, Однак, вказує, що початок строку обчислення позовної давності залежить від строків виконання зобов'язань, що виникають на підставі договору, а не від строку дії самого договору, де було чітко встановлено дату виконання зобов'язання - 14 червня 2008 року.

Вважає, що судом безпідставно застосовано норми ч.2 ст. 625 ЦК України до зобов'язання вираженого в валюті, оскільки нарахування інфляційних витрат може застосовуватися лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні.

_________________

Справа №1715/19337/12 Головуючий в суді І інст. - Рудика Л.Д.

Провадження № 22-ц /787/476/2013р. Суддя-доповідач - Боймиструк С.В.

Враховуючи наведене, просить рішення Рівненського міського суду від 01 лютого 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали та просила її задовольнити.

Представник ПАТ „Західінкомбанк" Максименко К.М. просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Задовольняючи позов банку та стягуючи з відповідача заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач умови кредитного договору не виконав, в результаті чого в нього виникла заборгованість перед банком з повернення кредитних коштів, процентів та штрафних санкцій, а дія кредитного договору не припинилась його належним виконанням, тому строк передбачений законом для звернення до суду за захистом своїх прав банком не порушено.

Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону, проте колегія суддів не погоджується з висновком щодо частини стягнутих інфляційних втрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 червня 2006 року між сторонами було укладено кредитний договір № 1406/06-3 на суму 126 000 доларів США зі строком повернення до 14 червня 2008 року та сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 13 % річних.

Пунктом 3.2.1. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний забезпечити своєчасне повернення одержаних кредитних коштів, сплату нарахованих процентів та належне виконання умов даного договору (а.с.7-9).

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України банк виконав свої зобов'язання за договором кредиту та надав позичальнику грошові кошти (що ним не оспорюється), однак позичальник умови договору не виконав, кредит та відсотки банку не повернув.

Позичальнику ОСОБА_3 банком було направлено вимогу № 750 від 16 вересня 2010 року щодо погашення заборгованості за кредитним договором, яка залишена відповідачем без задоволення, в зв'язку з чим 17 травня 2012 року банк звернувся з позовом до суду.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно роз'яснень даних в п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Відповідно до умов кредитного договору п.3.2.2. і 3.2.3 погашення кредиту (тіла) мало відбуватись шляхом внесення позичальником в касу кредитора готівки в доларах США, а проценти за користування кредитними коштами він мав сплачувати в гривнях за курсом НБУ на день їх нарахування.

Згідно позовної заяви та розрахунку боргу долученого до неї, сума інфляційних втрат за кредитним договором складає 238415,96 грн.. - з них по тілу кредиту 216197,08 грн., а за порушення зобов'язання щодо сплати відсотків 22218,88 грн..

Однак, як вбачається з графи 10 розрахунків в таблиці № 1 та № 2, банком індекс інфляції національної валюти застосовано як до несплачених процентів за користування кредитними коштами в гривні так і помилково до основного боргу за кредитом в доларах США (а.с.25,26).

Доказів знецінення іноземної валюти банком до суду не подано.

Отже, нарахування інфляційних втрат в гривні за курсом НБУ на основну заборгованість по (тілу) кредиту в доларах США, вираженої в сумі 216197,08 грн., банком проведено без законної на те підстави та місцевим судом безпідставно задоволено ці позовні вимоги, а тому в цій частині рішення підлягає скасуванню, а сума інфляційних втрат зменшенню з 238415,96 грн.. до 22218,88 грн.. Відповідно підлягає зменшенню загальна сума стягнутого боргу з 1 956 345 грн. 23 коп. до 1740148.2 грн..

В іншій частині рішення місцевого суду слід залишити без змін, як обґрунтоване та ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання ОСОБА_3 на пропуск банком трирічного строку позовної давності при зверненні до суду 17 травня 2012 року не заслуговують на увагу.

Датою 14 червня 2008 року визначено термін користування кредитними коштами, а не строк дії кредитного договору.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано не застосував наслідки спливу строку позовної давності виходячи з положень п.5.1 кредитного договору, в якому зазначено, що даний договір набуває чинності з моменту фактичного надання кредитором кредитних коштів позичальнику і діє до повного погашення кредитору суми кредиту, вказаної в п. 1.1. даного кредитного договору, сплати процентів, штрафів, збитків та іншої заборгованості згідно умов даного кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга частково задоволена, то пропорційно до задоволених його вимог, з банку на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню частина сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, що становить 190,6 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки в частині стягнення інфляційних втрат не відповідають обставинам справи та вимогам закону, а тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення 216197,08 грн. підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення відмову в задоволенні цієї вимоги та зміні в частині зменшення стягнення загальної суми боргу.

Керуючись п.2, 3 ст. 307, ч.1 ст. 309, ст. 308, 316, 317, ч.5 ст. 88 ЦПК України , колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 01 лютого 2013 року скасувати в частині стягнення 216197,08 грн. - інфляційних втрат за порушення зобов'язання, щодо повернення основного боргу за договором кредиту та в задоволенні цих вимог позивачу відмовити.

Змінити зазначене рішення місцевого суду в частині стягнення загальної суми боргу зменшивши її з 1 956 345 грн. 23 коп. до 1740148.2 грн..

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк" код ЄДРПОУ 19233095 на користь ОСОБА_3 код НОМЕР_1 судового збору в розмірі 190,6 грн..

В решті рішення місцевого суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: