Постанова № 30276599, 27.03.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2013 р. Справа №805/2114/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 16 година 25 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

при секретарі судового засідання Островській О.М.

за участю

представника позивача - Тахтарова С.В. - керівник,

представника відповідача - Гац Л.В. - на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом Концерну «Тріон» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, -

встановив:

18 лютого 2013 року Концерн «Тріон» (далі - Позивач або Концерн) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області (далі - Відповідач або Держспоживінспекція), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову начальника Держспоживінспекції Левчук Л.Р. від 11 грудня 2012 року № 3028.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Позивач зазначив, що постановою про накладення стягнень, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів», винесеною начальником Держспоживінспекції у Донецькій області Левчук Л.Р. 11 грудня 2012 року за № 3028, до Концерну застосований штраф у розмірі 30 075,73 грн. Підставою для застосування цієї санкції був акт перевірки законодавства про захист прав споживачів від 30 серпня 2012 року № 002411 і протокол випробувань від 04 вересня 2012 року № 147к, у якому зазначено, що паливо дизельне, яке реалізується Концерном, за показником «вміст сірки» не відповідає вимогам ДСТУ 4840:2007.

Не погодившись із вказаною постановою, Концерн оскаржив її до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, проте скарга Позивача залишена без задоволення.

Підстави для скасування спірної постанови Держспоживінспекції Позивач вбачає в тому, що на час проведення перевірки наряду з ДСТУ 4840:2007 в Україні діяли положення ДСТУ 3868-99, які передбачали, що для дизельного палива ІІ виду нормою є вміст сірки не більше 0,10%, вміст сірки у відібраних зразках продукції відповідав цьому нормативу, що свідчить про відсутність порушень з боку Позивача. Крім того, у спірній постанові не вказано на підставі якої саме частини ст.ст.23, 26 Закону України «Про захист прав споживачів» вона винесена.

З урахуванням наведеного Концерн просив задовольнити позов (а.с.3-4).

В судовому засіданні представник Позивача підтримав заявлені вимоги з підстав, наведених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник Відповідача заявлені вимоги не визнала у повному обсязі, надала письмові заперечення (а.с.62-64) та пояснила, що спірна постанова прийнята в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством з питань захисту прав споживачів; висновок про невідповідність відібраних у Концерну зразків продукції вимогам ДСТУ 4840:2007, викладений у протоколі випробувань від 04 вересня 2012 року № 147к, який ніким не оскаржений, отже є чинним; випробування проводила спеціалізована установа, акредитована відповідно до вимог законодавства, з огляду на що, Держспоживінспекція не мала підстав ставити під сумнів наданий нею висновок.

Крім того, представник Відповідача вказала, що Концерном пропущений строк на звернення до адміністративного суду, передбачений ч.5 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому просила залишити позовну заяву без розгляду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року причини пропуску Концерном строку на звернення до адміністративного суду визнані поважними (а.с.94-95).

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Концерн «Тріон» (ідентифікаційний код 25097621) зареєстрований у якості юридичної особи Виконавчим комітетом Димитровської міської ради Донецької області 16 липня 1997 року, що встановлено на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 328828 (а.с.59).

Одним з основних видів діяльності Концерну за КВЕД-2010 є 46.71 «Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами», що вбачається зі змісту довідки АБ № 379454 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.60).

30 серпня 2012 року на підставі плану роботи Держспоживінспекції на третій квартал 2012 року в частині продажу нафтопродуктів, наказу від 27 серпня 2012 року № 307 та направлення від 27 серпня 2012 року № 05-544 головним спеціалістом Держспоживінспекції Малюченком Д.М. проведена планова перевірка дотримання Концерном законодавства про захист прав споживачів. Перевірка проведена в присутності директора Концерну Тахтарова С.В.

Про проведення планового заходу суб'єкт господарювання письмово попереджений не пізніш як за десять днів до здійснення цього заходу, перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного контролю пред'явили керівнику суб'єкта господарювання направлення; службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного контролю; перед початком здійснення заходу посадова особа органу державного контролю внесла запис до відповідного журналу суб'єкта господарювання. Претензій до проведення перевірки керівник Концерну не мав, зі змістом акта був ознайомлений та один примірник акта отримав. Ці обставини підтверджені особистим підписом керівника Концерну Тахтарова С.В. в акті перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 30 серпня 2012 року № 002411 (а.с.7-8) та його поясненнями, наданими в судовому засіданні.

30 серпня 2012 року головний спеціаліст Держспоживінспекції Малюченко Д.С. у АЗС Позивача за адресою: м. Димитров, вул. Артема, 24, у присутності директора Концерну здійснив відбір зразків продукції, в тому числі палива дизельного підвищеної якості (Євро) марки С, виду ІІ, вміст сірки не більше ніж 50,0 мг/кг, виробленого 08 червня 2012 року ПрАТ «ЛИНІК». Нормативний документ, вимогам якого повинна була відповідати вказана продукція, - ДСТУ 4840-2007, серія (номер) партії П-ДТ 1962, кількість залишку товару 9 255,16 л, вартість 8,95 грн.

Відібрання зразків продукції оформлено актом від 30 серпня 2012 року № 000149, з наказом про відібрання зразків продукції та з рішенням про призначення випробувань Тахтаров С.В. ознайомлений під особистий підпис (а.с.11).

В судовому засіданні представник Позивача пояснив, що під час відібрання зразків продукції йому було відомо, що дизельне паливо перевірятиметься на відповідність саме ДСТУ 4840:2007, ніяких зауважень з цього приводу він не висловлював, будучи впевненим, що пальне відповідає вимогам цього нормативного документа.

Відібрані у Позивача 30 серпня 2012 року зразки того ж дня доставлені до лабораторії з випробувань нафтопродуктів Відділу з випробувань продукції та сировини Державного підприємства «Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації».

Згідно з протоколом випробувань № 147к від 04 вересня 2012 року зразок палива дизельного, підданий випробуванням, за показником «Вміст сірки» не відповідав вимогам ДСТУ 4840:2007 до палива дизельного підвищеної якості (Євро) марки С виду ІІ. Відповідно до ДСТУ 4840:2007 вміст сірки не має перевищувати 50 мг/кг, фактично одержані результати - 169 мг/кг (а.с.9-10).

11 грудня 2012 року за реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, а саме палива дизельного підвищеної якості (Євро) марки С виду ІІ, Держспоживінспекцією на Концерн накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару в сумі 30 075,73 грн.

Представник Відповідача в судовому засіданні пояснила, що під час обчисленням суми штрафу Держспоживінспекція виходила з того, що згідно з видатковою накладною Т-00002981 від 23 серпня 2012 року (а.с.57) Концерном отримане дизельне паливо у кількості 8 065 л вартістю 8,95 грн. за літр. (8 065 л х 8,95 грн.) х 50% = 30 075,73 грн., що становить п'ятдесят відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару.

Постанова про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 11 грудня 2012 року за № 3028 того ж дня надіслана на адресу Концерну рекомендованою поштовою кореспонденцією і отримана останнім 14 грудня 2012 року, про що свідчить запис про реєстрацію вхідної кореспонденції (а.с.6).

Не погодившись із вказаною постановою, 22 грудня 2013 року Концерн звернувся до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів із скаргою, в якій просив скасувати спірну постанову, посилаючись на те, що інспектори Держспоживінспекції при складанні акта № 002411 та керівник Відповідача під час винесення спірної постанови однобічно керувалися ДСТУ 4840:2007 та проігнорували зауваження Позивача стосовно того, що на час проведення перевірки діяла перехідна, до 01 липня 2013 року тимчасова норма ДСТУ 3868-99, яка дозволяє реалізацію дизельного палива з показником «вміст сірки» до 200 мг/кг (а.с.32).

Того ж дня Концерн повідомив Відповідача про вжиття заходів з оскарження спірної постанови до вищого органу в порядку підпорядкування, про що свідчить лист від 22 грудня 2012 року № 266 (а.с.73).

Розглянувши скаргу Позивача, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, про що повідомила Концерн листом від 25 січня 2013 року за № 390-3-11/8 (а.с.61).

Позивачем наданий сертифікат відповідності серії Д1, зі змісту якого слідує, що паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки С виду ІІ (вміст масової сірки не більше ніж 50,0 мг/кг), виробником якого є ПрАТ «ЛИНІК», відповідає вимогам ДСТУ 4840:2007 «Паливо дизельне підвищеної якості. Технічні умови», термін дії сертифікату з 18 жовтня 2010 року до 22 березня 2015 року (зворотній бік а.с.56).

Представник Концерну додатково пояснив, що на відміну від бензину для дизельного палива проектами автозаправних станцій не передбачена наявність кількох ємностей, отже уся продукція цього виду, реалізацію якої здійснює Концерн, розміщується у одній ємності. Зазначив, що Відповідачем не враховано, що на передодні перевірки Концерн отримував дизельне пальне від різних постачальників, проте кожна з отриманих партій продукції відповідала вимогам державних стандартів.

Суд відзначає, що зі змісту видаткових накладних від 29 серпня 2012 року № Т-00003061 (а.с.55) та від 23 серпня 2012 року № Т-00002981 (а.с.57) вбачається, що Концерн отримував дизельне паливо різних видів та різних виробників, а саме дизельне паливо (УКТ ЗЕД 2710194500) та дизельне паливо EN (УКТ ЗЕД 2710194110).

Як слідує зі змісту паспорту № 459 на паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки С виду ІІ згідно з ДСТУ 4840:2007, виробник - приватне акціонере товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» вміст сірки за нормою має становити не більше 50 мг/кг або 0,0050%, фактично становить 39 мг/кг або 0,0039% (а.с.56).

Згідно з паспортом продукції № 285 на дизельне паливо Л-0,05-62 (ДТ-2) ГОСТ 305-82 із змінами 1-8 та поправками, виробник - «Ново-Уфимский нафтопереробний завод» відкритого акціонерного товариства «Новойол» вміст сірки має становити не більше 0,05%, фактично становить 0,039% (а.с.58).

Отже, Концерном отримувалися види дизельного палива, які відрізнялися один від одного за вмістом сірки (0,0050% та 0,050% відповідно). Відповідність кожного з них вимогам нормативних документів була підтверджена сертифікатами або паспортами якості, проте відповідали вони вимогам різних стандартам, які передбачають різні вимоги щодо граничного вмісту сірки.

Між сторонами немає розбіжностей стосовно встановлених судом фактичних обставин, наявність публічно-правого спору обумовлена тим, що, за твердженням Позивача, невідповідність дизельного палива за вмістом сірки ДСТУ 4840:2007 не може свідчити про порушення ним вимог законодавства України про захист прав споживачів, оскільки продукція, реалізацію якої здійснював Позивач, за вказаним показником відповідала чинному ДСТУ 3868-99.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Завданням адміністративного судочинства, крім іншого, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, що визначено ч.ч.1, 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з приписами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів регулює Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII, чинний в редакції Закону № 3161-IV від 01 грудня 2005 року із змінами та доповненнями (далі - Закон № 1023-ХІІ).

Згідно з положеннями ст.26 Закону № 1023-ХІІ спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право: перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції; відбирати у суб'єктів господарювання сфери торгівлі зразки товарів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах, акредитованих на право проведення таких робіт згідно із законодавством; накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі стягнення, передбачені ст.23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п.1, 7 Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 465/2011, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади і реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Держспоживінспекція України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Держспоживінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Територіальними органами Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів є інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та

Севастополі, що передбачено п.1 Положення про інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 09 листопада 2011 року № 206, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 листопада 2011 року за № 1337/20075, (далі - Положення № 206).

П.3 Положення № 206 визначено, що завданням інспекцій є реалізація повноважень Держспоживінспекції України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Інспекції відповідно до покладених на них завдань здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів (крім Держспоживінспекції в Автономній Республіці Крим), що передбачено п.п.4.1. п.4 Положення № 206.

У сфері захисту прав споживачів інспекції мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; відбирати у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах, акредитованих на право проведення таких робіт згідно із законодавством, про що йдеться у п.п.6.1.1., 6.1.3. п.п.6.1. п.6 Положення № 206.

Відповідно до п.17 Положення № 206 інспекція є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, самостійний баланс, рахунки в установах Казначейства.

Інспекція з питань захисту прав споживачів у Донецькій області є юридичною особою, про що свідчить довідка АА № 471011 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.75), та діє на підставі Положення про Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Донецькій області, затвердженого головою Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів Орєховим С.М. 29 листопада 2011 року (а.с.77-89).

Таким чином, Відповідач є суб'єктом владних повноважень, а прийнята ним спірна постанова має бути перевірена на відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону № 1023-ХІІ споживачі під час придбання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції.

При цьому згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закону № 1023-ХІІ під належною якістю товару розуміється така властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем.

Отже, однією з умов для визнання товару таким, що має належну якість, є його відповідність вимогам, встановленим для цієї категорії продукції нормативно-правовими актами і нормативними документами.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 року № 2408-III нормативний документ - документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття як «стандарт», «кодекс усталеної практики» та «технічні умови»; стандарт - документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим; національні стандарти - державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації, та доступні для широкого кола користувачів.

Національний стандарт України ДСТУ 4840:2007 «Паливо дизельне підвищеної якості. Технічні умови» затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 03 жовтня 2007 року № 244 з наданням чинності з 01 січня 2008 року.

Відповідно до п.3.1. ДСТУ 4840:2007 за вмістом сірки дизельні палива ділять на два види: І - вміст сірки не більше ніж 10 мг/кг; ІІ - вміст сірки не більше ніж 50 мг/кг.

П.4.2. ДСТУ 4840:2007 передбачено, що дизельна паливо всіх марок виду ІІ за показником сірки має містити не більше ніж 50 мг/кг цієї речовини.

Державний стандарт України ДСТУ 3868-99 «Дизельне паливо. Технічні умови» затверджений наказом Держстандарту України від 08 квітня 1999 року № 179 з введенням в дію з 01 січня 1999 року.

Згідно з п.3.2. ДСТУ 3868-99 за вмістом сірки дизельні палива поділяються на чотири види: І - масова доля сірки не більше 0,05%, ІІ - масова доля сірки не більше 0,10%; ІІІ - масова доля сірки не більше 0,20%; IV - масова доля сірки не більше 0,50%.

П.4.2. ДСТУ 3868-99 визначено, що дизельне паливо виду І має містити масову долю сірки не більше 0,05%, виду ІІ - не більше 0,10%, виду ІІІ - не більше 0,20%, виду IV - не більше 0,50%.

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 12 грудня 2007 № 357 обмежена чинність ДСТУ 3868-99 до 01 січня 2011 року.

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 20 липня 2012 року № 843 строк дії ДСТУ 3868-99 подовжено до 01 липня 2013 року.

Таким чином, на час проведення перевірки були чинними обидва стандарти.

Продавець зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, що передбачено ч.1 ст.6 Закону № 1023-ХІІ.

Згідно з п.6 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1442, суб'єкт господарювання, що здійснює продаж нафтопродуктів, зобов'язаний своєчасно подати споживачеві копії паспортів якості, в яких зазначені нормативні документи, вимогам яких відповідають нафтопродукти, та копії сертифікатів відповідності або свідоцтв про визнання відповідності (якщо нафтопродукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні).

Судом встановлено, що для проведення випробувань у Позивача були відібрані зразки дизельного палива виробництва приватного акціонерного товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія». Це підприємство виробляє дизельне паливо підвищеної якості (Євро) марки С виду ІІ згідно з ДСТУ 4840:2007, відповідно до якого вміст сірки має становити не більше 50 мг/кг або 0,0050%. Відповідність вказаної продукції саме цьому стандарту виробник підтверджує сертифікатом відповідності та паспортом якості.

Судом не приймається посилання Позивача на одночасну дію на території України кількох стандартів, які визначають вимоги до якості дизельного пального, як на підставу скасування спірної постанови, оскільки спеціалізованою установою було встановлено, що Концерн здійснював реалізацію дизельного палива, що виготовлене за ДСТУ 4840:2007, тобто це паливо мало відповідати саме ДСТУ 4840:2007, а не будь-якому іншому стандарту, проте ДСТУ 4840:2007 не відповідало.

Наведене вище обумовлює висновок, що Концерном вчинене порушення вимог законодавства про захист прав споживачів, яке виявилося у реалізації продукції, якість якої не відповідає нормативним документам, в даному випадку ДСТУ 4840:2007.

Механізм здійснення державного контролю посадовими особами Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та її територіальних органів за додержанням законодавства про захист прав споживачів суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, крім Держспоживінспекції в Автономній Республіці Крим, визначає Порядок проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07 березня 2012 року № 310, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 травня 2012 року за № 743/21056.

Порядок відбору у суб'єктів господарювання сфери торгівлі, ресторанного господарства і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 1994 року № 215 (далі - Порядок № 215).

Згідно з п.2 Порядку № 215 відбір зразків товарів проводиться з метою визначення відповідності їх якісних показників вимогам державних і галузевих стандартів, технічних умов та інших нормативних документів, що діють на території України.

Відбір зразків (проб) товарів для перевірки їх якості проводиться службовою особою Держспоживінспекції та її територіальних органів, яка має відповідне посвідчення, у присутності особи, що здійснює продаж товарів, та у разі можливості представника суб'єкта господарювання, що перевіряється, і оформлюється актом відбору зразків (проб) товарів.

Форма акта відбору зразків (проб) товарів затверджується Мінекономрозвитку. В акті зазначається кількість відібраних зразків товарів (за масою, мірою, об'ємом), для якого виду досліджень вони відібрані та за якими показниками проводитиметься їх дослідження, а також робиться запис про заборону реалізації (відвантаження) партії товарів, з якої відібрано зразки (крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 5 цього Порядку), до отримання результатів дослідження.

Акт складається у трьох примірниках і підписується службовою особою, яка проводила відбір зразків товару, а також продавцем (виконавцем) і представником суб'єкта господарювання, у разі його присутності під час перевірки. Перший примірник залишається у службової особи, другий - додається до відібраних зразків товару, третій - залишається у продавця (виконавця) чи представника суб'єкта господарювання.

Продавець (виконавець), представник суб'єкта господарювання мають право під час підписання акта письмово оформити свою незгоду з результатами перевірки і дати відповідні пояснення. У разі відмови продавця (виконавця) чи представника суб'єкта господарювання підписати акт службова особа, яка проводила відбір зразків товару, робить запис в акті про те, що зазначені особи ознайомлені із змістом акта і від його підписання відмовилися, що передбачено п.п.3-4 Порядку № 215.

Наявний в матеріалах справи акт відбору зразків продукції свідчить, що відібрання зразків дизельного палива здійснювалося посадовою особою Держспоживінспекції у присутності керівника суб'єкта господарювання. Позивачу було відомо, що відібрані зразки мають бути перевірені на відповідність саме ДСТУ 4840:2007, а не будь-якому іншому нормативному документу, проте жодних зауважень з цього приводу керівник Концерну не висловив.

В судовому засіданні представник Позивача пояснив, що відібрання зразків продукції відбувалося в його присутності, зі змістом акта він був ознайомлений, ніяких зауважень стосовно того, що дизельне паливо перевірятиметься на відповідність ДСТУ 4840:2007 він не висловлював, оскільки був впевнений, що відібрана продукція відповідає вимогам цього нормативного документа.

Згідно з п.8 Порядку № 215 дослідження відібраних зразків товарів здійснюється в лабораторіях чи відповідних установах, що входять до сфери управління Держспоживінспекції, а також в лабораторіях підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

Відповідно до п.9 Порядку № 215 у разі коли отримано негативний результат дослідження відібраних зразків товарів, службова особа, що їх відбирала, вживає заходів, передбачених законодавством про захист прав споживачів.

Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів визначена ст.23 Закону № 1023-ХІІ.

У разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що передбачено п.2 ч.1 ст.23 Закону № 1023-ХІІ.

Порядок накладення та стягнення штрафів уповноваженими особами Держспоживінспекції та її територіальних органів з суб'єктів господарської діяльності - підприємств, установ, організацій (їх філій, представництв, відділень) незалежно від форми власності, іноземних юридичних осіб (їх філій, представництв, відділень) і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що провадять господарську діяльність на території України, за порушення законодавства про захист прав споживачів визначає Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1177 (далі - Положення № 1177).

Відповідно до п.3 Положення № 1177 накладати на суб'єктів господарювання штрафи, передбачені пунктом 2 цього Положення, мають право Голова Держспоживінспекції, його заступники, начальники територіальних органів Держспоживінспекції та їх заступники.

Рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у пункті 2 цього Положення, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Мінекономрозвитку, що передбачено п.4 Положення № 1177.

Форма постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 11 січня 2012 року № 24, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 лютого 2012 року № 173/20486.

Посилання Позивача на те, що у спірній постанові не міститься посилання на конкретну частину ст.ст.23, 26 Закону України «Про захист прав споживачів», внаслідок чого, Концерну не було відомо, за яке саме порушення до нього застосована штрафна санкція, суд вважає безпідставним, оскільки постанова від 11 грудня 2012 року № 3028 прийнята за формою, затвердженою Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, а в пункті 1 цієї постанови безпосередньо зазначено, що до Концерну застосовано штраф за реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки, приймаючи спірну постанову, Відповідач діяв у межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені Законом № 1023-ХІІ, з дотриманням критеріїв, наведених у ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки суб'єктом владних повноважень, на користь якого ухвалене судове рішення, документально не підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідка, та не були понесені судові витрати, пов'язані із залученням експертів, судові витрати стягненню з Позивача не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

1. У задоволенні адміністративного позову Концерну «Тріон» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», від 11 грудня 2012 року № 3028 - відмовити повністю.

2. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені в судовому засіданні 27 березня 2013 року.

3. Постанова складена у повному обсязі 29 березня 2013 року.

4. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

6. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.