Ухвала суду № 30270887, 14.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-17916/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого Шурка О.І.,

суддів Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2013 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіл Стандарт" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про сксування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2012 №0000742250 повністю та №0000752250 частково, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2013 р. позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва № 000742250 від 20.09.12р. у повному обсязі та податкове повідомлення-рішення № 0000752250 від 20.09.12р. в частині донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств в сумі 284 615,00грн. та штрафних санкцій в розмірі 32 944,00грн.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначені апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Оіл Стандарт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.09р. по 30.06.12р. За результатами перевірки складено акт від 10.09.12р. за №2833/22-521/35976939.

В Акті перевірки встановлено наступні порушення п.16.4 ст.16; ст. 3; ст.4; ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено чисту суму податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств на загальну суму 17 740,00 грн., в т.ч. по періодах: за 3 кв. 2009 року в сумі 3 601 грн.; за 4 кв. 2009 року в сумі 3 575 грн.; 2 кв. 2010 року в сумі 4 032 грн.; за 3 кв. 2010 року в сумі 6 532 грн., порушення п.138.2 ст.138, п.п.139.1 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 284 615,00грн., в т.ч.: за 4 кв. 2011 року в сумі 152 840 грн.; за 1 кв. 2012 року в сумі 131 775,00грн., порушення п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 97 600,00грн. в тому числі по періодах: листопад 2011 року - 68 800 грн.; березень 2012 року - 28 800 грн.

На підставі висновків Акту перевірки, податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000752250, яким за позивачем визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 339 734,00грн. в тому числі за основним платежем - 302 355,00грн. та штрафні фінансові санкції у розмірі 37 379,00грн.; та № 000742250, яким за позивачем визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 98 336,00грн. в тому числі за основним платежем - 80 338,00грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17 998,00грн.

Позивач частково не погоджується з такими рішеннями податкового органу, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом в якому просить скасувати податкове повідомлення рішення № 000742250 від 20.09.12р. у повному обсязі та податкове повідомлення-рішення № 0000752250 від 20.09.12р. в частині донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств в сумі 284 615,00грн. та штрафних санкцій в розмірі 32 944,00грн.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового спишу платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

Доказом того, що в структурі активів та власному капіталі позивача та його контрагентів виникли зміни є наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ "Оіл Стандарт" та ТОВ «Орбіс Еліт» 01.09.2011р. було укладено договір № 01/11-2 на проведення рекламної(их) кампанії(й) відповідно до пункту 2 якого Виконавець (ТОВ «Орбіс Еліт») зобов'язався власними силами та/або з залученням субпідрядників протягом строку дії Договору професійно і якісно проводити Рекламну(і) кампанію(ї) в інтересах Замовника (ТОВ "Оіл Стандарт") та/або клієнтів-рекламодавців Замовника на території України на поверхнях Спеціальних конструкцій, що узгоджуються Сторонами у Додатках до Договору, а Замовник зобов'язується вчасно й у повному обсязі оплачувати роботи та послуги Виконавця відповідно до умов Договору. На виконання пункту 2 Договору сторонами було укладено Додатки № 1-5.

Позивачем рекламні послуги, отримані від ТОВ «Орбіс Еліт», були включені до складу валових витрат. Позивачем була отримана податкова накладна №-13 від 01.11.2011р. на суму 412 800,00 грн., в т.ч. ПДВ 68 800,00 грн., яка була включена до складу податкового кредиту. Крім того, на виконання п.3.2.5 Договору ТОВ «Орбіс Еліт» позивачеві було надано фото звіт про первинне розміщення реклами на поверхнях спеціальних конструкцій.

Отримані послуги, позивачем були використано у власній господарській діяльності з метою формування інтересу, підтримання обізнаності споживачів щодо продукції позивача, а також просування продукції на ринку.

Відповідно до абзацу «г» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 та пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів у межах витрат на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування як інші витрати.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, якщо нараховані або сплачені платником податку суми на користь надавача рекламних послуг відповідають видам діяльності, що рекламуються, фактично здійсненим у звітному або наступних періодах, або діяльності, яка зазначена у статутних документах платника і планується до запровадження, такі суми витрат підлягають включенню до витрат з метою оподаткування у повному обсязі відповідно до первинних документів.

Факт виконання робіт сторони засвідчили Актами прийому-передачі виконаних робіт: №011103 від 01.11.2011р. на суму 412 800,00 грн., в т.ч. ПДВ 68 800,00 грн.; №141105 від 14.11.2011р. на суму 412 800,00 грн., в т.ч. ПДВ 68 800,00 грн., копії вказаних актів прийому-передачі позивачем отримано саме рекламні послуги.

Входячи з вищезазначених міркувань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи податкового органу спростовано щодо не використання позивачем отриманих від ТОВ «Орбіс Еліт» рекламних послуг у власній господарській діяльності, а тому податкові повідомлення-рішення від 20.09.12р. № 000742250 та № 0000752250 в частині донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств в сумі 152 840,00грн. та податку на додану вартість в сумі 68 800,00грн. підлягають скасуванню.

Також, однією із підстав збільшення податкових зобов'язань позивача з податку на прибуток та податку на додану вартість слугувало формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з урахуванням взаємовідносин з ТОВ «МВ Консалтинг».

На думку відповідача, у ТОВ «МВ Консалтинг» відсутні реальної можливості виконувати свої зобов'язання за правочинами в тому числі і укладеними з позивачем. При обґрунтуванні своєї позиції відповідач посилався на акт перевірки ТОВ «МВ Консалтинг» від 16.08.12р. № 3140/22-9/35310898 проведеної ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, в якому вказано, що фінансово-господарська діяльність такого суб'єкта господарювання здійснюється поза межами правового поля, та має ознаки нікчемності.

Колегія суддів погоджується в з висновками суду першої інстанції, що доводи відповідача про фіктивність укладених позивачем з ТОВ «МВ Консалтинг» договору не ґрунтуються на приписах ст.234 Цивільного кодексу України, оскільки згідно з цією статтею фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідачем не доведено безтоварності правочинів позивача з ТОВ «МВ Консалтинг» та не надано відповідних судових рішень, якими укладений позивачем з ТОВ «МВ Консалтинг» договір визнано недійсним.

З огляду на положення ст.228 Цивільного кодексу України, відповідач не надав суду доказів наявності мети, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, встановлення особи чи осіб, що мали таку мету, а також не доведено в чому саме має місце порушення публічного порядку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2013 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 19.03.2013.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Кузьменко В. В.