Постанова № 30270143, 27.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року

Справа № 37/5005/8724/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді

Гончарука П.А.

суддів Кондратової І.Д.

Стратієнко Л.В. (доповідач)

з участю представників:

позивача:

відповідача:

не з’явився

не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України"

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 січня 2013 року

у справі

№ 37/5005/8724/2012

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України"

до

товариства з обмеженою відповідальністю "Везком"

про

стягнення 991 800,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 349 999,98 грн., 641 800,50 грн. – штрафу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2012 р. (суддя – Кеся Н.Б.) позов задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Везком" на користь товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" 349 999, 98 грн. основного боргу, 27 184, 75 грн. неустойки та судові витрати.

В частині позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 614 615,75 грн. відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 р. (головуючий – Білецька Л.М., судді – Верхогляд Т.А., Тищик І.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2012 р. скасовано. В позові відмовлено.

Стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 р. скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2012 р.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 20.07.2011 р. між товариством з обмеженою відповідальністю агрофірмою "Сади України" (постачальник) і товариством з обмеженою відповідальністю "Везком" (покупець) було укладено договір поставки, за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених в договорі, передати у власність покупцеві товар, а покупець – прийняти й оплатити зазначений товар.

Найменування, одиниці виміру й загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, асортименти, сортимент, визначаються специфікацією (п. 1.2. договору).

Згідно зі п. 3.1. договору, ціна товару узгоджується в специфікації на кожну партію товару.

Відповідно до п. 8.1. договору, оплата проводиться шляхом перерахування коштів за кожну партію на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 банківських днів з моменту поставки товару.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що за прострочення оплати отриманого товару покупець сплачує постачальникові штраф у розмірі 1% від вартості поставленого товару за кожний день прострочення оплати.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив із того, що позивачем не доведено факту поставки товару за договором від 20.07.2011 р., оскільки у видаткових накладних, які є первинними документами бухгалтерської звітності, вказані інші договори, тобто вказані накладні не стосуються спірного договору. Також суд вказував на необґрунтованість посилання позивача на акт звірки між сторонами станом на 30.09.2012 р., як на підставу наявності у відповідача заборгованості.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду неможливо з таких підстав.

На підтвердження факту поставки відповідачу продукції за вказаним договором позивачем були надані видаткові накладні № КФ001181, № КФ000863, № КФ000729, оскільки вони містять посилання на договори № КФ001174, № КФ000860, № КФ000729, то апеляційний суд прийшов до висновку, що продукція була отримана не на підставі договору від 20.07.2011 р. Однак, з огляду на те, що вказана продукція була поставлена ТОВ агрофірмою "Сади України" і отримана уповноваженою особою ТОВ "Везком", що вбачається із накладних, а інших договорів, укладених між позивачем і відповідачем надано не було, то видаткові накладні є належним і допустимим доказами поставки продукції відповідачу за договором від 20.07.2011 р. із якого у відповідача виникло грошове зобов`язання по оплаті поставленого товару. Таким чином, висновок апеляційного господарського суду, що вказані накладні ніяким чином не стосуються спірного договору є неправомірним.

Також, доводи суду апеляційної інстанції про те, що акт звірки не є доказом наявності боргу за договором є помилковим, оскільки підписання такого акту є дією, що свідчить про визнання, зокрема, відповідачем свого боргу за договором, що і було в даному випадку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

На виконання умов договору поставки від 20.07.2011 р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 960 519,98 грн. Проте, відповідач зобов’язання з оплати товару виконав частково, сплативши 610 520,00 грн., внаслідок чого у нього утворилася заборгованість в розмірі 349 999,98 грн., яку і було правомірно стягнуто місцевим господарським судом.

Також, рішення місцевого господарського суду про стягнення з відповідача згідно ст. 549 ЦК України, п. 9.2 договору 27 184, 75 грн. неустойки у вигляді пені є законним та обґрунтованим.

Отже, висновок апеляційного господарського суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову є неправомірним, а тому постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 січня 2013 року підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати понесені останнім на оплату судового збору при подачі касаційної скарги у сумі 3 771,85 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 січня 2013 року у справі за № 37/5005/8724/2012 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2012 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Везком" (49017, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Кам’янська, буд. 36, кв. 212, ЄДРПОУ 35165372) на користь товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" (64032, Харківська обл., Кегичівський район, с. Красне, код ЄДРПОУ 20212313) витрати зі сплати судового збору в сумі 3 771,85 грн.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати наказ.

Головуючий, суддя

П. Гончарук

Суддя

І. Кондратова

Суддя

Л. Стратієнко