Ухвала суду № 30247094, 19.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/147/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - Цурій В.К.,

представник відповідача - Гладченко Н.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2013 року -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся у суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові ДПС, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0009501720 від 25.12.2012 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо недійсності угоди, укладеної позивачем з його контрагентом, яка стала підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що ДПІ у м. Чернігові ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податкових деклараціях за жовтень-грудень 2009 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Шляховик Авто», за результатами якої складено акт від 19.11.2012 року №2418/17/НОМЕР_2 та виявлені порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1. та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 40852,00 грн., в тому числі за жовтень 2009 року - 18352,00 грн., за листопад 2009 року - 18333,00 грн., за грудень 2009 року - 4167,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 25.12.2012 року № 0009501720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 28125,00 грн. (22500,00 грн. - за основним платежем та 5625,00 грн. - за штрафними санкціями).

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем зазначеного податкового рішення, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання послуг з перевезення вантажів від ТОВ «Шляховик Авто» за договором, який суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на результатах перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС, викладених в акті №3863/22-22-222-31809888 від 29.10.2012 року по ТОВ «Шляховик Авто» за період з 01.10.2009 року по 30.06.2011 року, відповідно до яких не підтверджено реальність здійснення господарських відносин зазначеного контрагента з позивачем протягом жовтня - грудня 2009 року. Такого висновку податковий орган дійшов з огляду на те, що ТОВ «Шляховик Авто» не знаходиться за адресою реєстрації та на підставі пояснень, відібраних ГУ Внутрішніх справ Нижньогородської області у засновника товариства, згідно яких останній заперечує свою причетність до здійснення фінансового-господарської діяльності такого.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) встановлено, що об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3).

Відповідно до абз. 3 п. 1.4 ст. 1 названого Закону поставка послуг - це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

Як убачається із матеріалів справи, 16.03.2009 року між позивачем та ТОВ «Шляховик Авто» було укладено договір вантажоперевезень, за яким виконавець (ТОВ «Шляховик Авто») зобов'язується автомобільним транспортом перевозити вказані замовником (позивач) вантажі.

На підтвердження факту виконання зазначеного договору позивачем надано рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткові накладні та відповідні їм податкові накладні, що супроводжували господарські операції за договором вантажоперевезень від 16.03.2009 року в жовтні, листопаді та грудні 2009 року.

Як убачається із наявного у матеріалах справи акту ДПІ у м. Чернігові ДПС від 25.03.2011 року №739/17-219/НОМЕР_2, яким зафіксовано результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2010 року, податкові накладні, виписані позивачу ТОВ «Шляховик Авто» відображені у реєстрах виданих і отриманих податкових накладних.

Розрахунок між позивачем та ТОВ «Шляховик Авто» здійснено за допомогою взаємозаліку, шляхом поставки позивачем контрагенту цукру-піску на суму отриманих автопослуг, що у свою чергу підтверджується відповідними рахунками-фактурами та видатковими накладними.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що на час виконання договору від 16.03.2009 року, ТОВ «Шляховик-Авто» мало ліцензію Головавтотрансінспекції на надання послуг перевезення пасажирів і вантажів.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні вищевказаним контрагентом, колегія суддів зважає на наступне.

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно із Законом № 168/97-ВР (п. 1.7 ст. 1).

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до п.п. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено належним чином правомірності податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Шляховик Авто» за жовтень - листопад 2009 року.

Зі змісту акту, складеного на підставі перевірки позивача вбачається, що контролюючий орган посилається на те, що правочини позивача суперечать інтересам держави, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи, навіть, його контрагента.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 206, 212, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 25 березня 2013 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М