Ухвала суду № 3024436, 23.12.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2008 року м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді доповідача Олендера І.Я.,

суддів Пліша М.А., Старунського Д.М.

при секретарі судового засідання Бацику О.Р.,

за участю осіб:

від позивача Калита Т.М. - представник,

від відповідача Троянчук Д.М. старший державний податковий інспектор,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу

за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Рівне

напостанову Господарського суду Рівненської області від 22 червня 2007 року по справі № 15/210

за адміністративним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Керамет-Рівне»

доДержавної податкової інспекції у м. Рівне

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и л а :

22 червня 2007 року Господарським судом Рівненської області прийнято постанову по справі № 15/210 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет-Рівне» до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, якою позовні вимоги задоволено та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 15 грудня 2006 року № 0004022342/0 про визначення податкових зобовязань по податку на прибуток підприємства на загальну суму 201216, 9 грн., № 0004032342/0 про визначення податкових зобовязань по податку на додану вартість на загальну суму 220946, 2 грн., від 18.01.2007року за № 0000192342/1/23-121 про визначення податкових зобовязань по податку на додану вартість на загальну суму 2073, 61 грн.

Вказану постанову суду в апеляційному порядку оскаржив відповідач, який в поданій апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, в звязку з чим просить постанову скасувати та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Як на доводи в своїй апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що судом першої інстанції в порушення ст. 70, 86 КАС України не надано оцінки позовних вимог ТзОВ «Керамет-Рівне» стосовно посилання на акт перевірки від 22.12.2005 року за № 82/23/14338719, в той час як інформацію про предмет доказування містить акт перевірки від 08.12.2006 року за № 910/23-100/33982453. Крім того, ДПІ вважає, що постанова господарського суду від 22.06.2007 року винесена при неповному зясуванні обставин справи, що мають значення для справи та не відповідає вимогам статті 129 Конституції України, щодо законності судочинства, рівності учасників судового процесу, змагальності сторін, свободи у наданні суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості і винесене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. При цьому покликається на те, що позивачем було завищено валові витрати за 3 квартал 2006 року в сумі 731698,14 грн. та відповідно встановлено заниження податку на прибуток за 9 місяців 2006 року на суму 182924,53 грн, а також в порушення п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем занижено податко на додану вартість за травень 2006 року в сумі 10367,9 грн., і в порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону зайво віднесено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 146339,6 грн., чим занижено податок на додану вартість за липень 2006 року в сумі 50000 грн., за серпень 2006 року в сумі 51606,7 грн., за вересень 2006 року в сумі 44726,96 грн.

Представник апелянта ДПІ у м. Рівнев судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просить таку задовольнити.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просить таку залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Розглядаючи спір та приймаючи постанову про задоволення позову суд першої інстанції підставно і обґрунтовано виходив з того, що згідно п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Вимогами п. 5.2 ст. 5 зазначеного вище Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковийкредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межахгосподарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товарі (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відтого, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

В свою чергу суд першої інстанції правильно вказав, що підпункт 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» регламентує, щоподаткова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому, з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

З врахуванням наведеного суд першої інстанції правильно вказав, що протягом липня - вересня 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Керамет-Рівне» на виконання умов договорів купівлі-продажу від 18 липня 2007 року за №КМР-06/92 та від 21 серпня 2006 року за №КМР-21/08 отримував від ПП «Деметрія» металобрухт чорних металів та інші товари. Якісні та цінові показники продажу металобрухту чорних металів та інших товарів обумовлювались сторонами шляхом укладення додатків до зазначених договорів, а саме в специфікаціях та інших додатках до договорів.

Суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем під час проведення перевірки так і в судовому засіданні, крім здійснення виконання умов договорівкупівлі-продажу металобрухту чорних металів та інших товарів надавались видаткові накладні від 26.09.2006 року №ВП-26/09, від 04.09.2006 року за №ВП-04/09, від 01.09.2006 року за №ВП-01/09, від 27.09.2006 року за №ВН-27/09, від 30.11.2006 року за №ВН 30/11, від 19.07.2006 року за №19/07,2; від 06.09.2006 року за №ВП-06/09, від 08.09.2006 року за №ВП-08/09, від 02.08.2006 року за №ВП-02/08, приймально-здавальні акти виписані в період серпень-вересень2006 року, а також податкові накладні виписані ПП „Деметрія" в період з 19.07.206 року по 08.09.2006 року за №№№2607, 19072, 2807, 0208/1, 0409, 3108/2, 04/09, 08/09.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керамет-Рівне» та ПП «Деметрія» договірні зобов'язання виникли згідно договорів купівлі-продажу від 18 липня 2007 року за №КМР-06/92 та від 21 серпня 2006 року за №КМР-21/08, які виконані в повному обсязі та є дійсними.

При цьому суд першої інстанції правильно встановив, що згідно ст. 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсний.

Відповідач, як в суді першої інстанції так в апеляційній інстанціїне надавав будь-які докази по визнанню нечинними договорів купівлі-продажу від 18 липня 2007 року за №КМР-06/92 та від 21 серпня 2006 року за №КМР-21/08, хоча в силу вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу позивач, згідно ст 689 ЦК України як добросовісний набувач, прийняв товар та вчинив дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару.

Таким чином, судом першої інстанції безспірно встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Керамет-Рівне» правомірно заявило позов про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Рівне від 15 грудня 2006 року № 0004022342/0 про визначення податкових зобовязань по податку на прибуток підприємства на загальну суму 201216, 9 грн., № 0004032342/0 про визначення податкових зобовязань по податку на додану вартість на загальну суму 220946, 2 грн., від 18.01.2007року за № 0000192342/1/23-121 про визначення податкових зобовязань по податку на додану вартість на загальну суму 2073, 61 грн., а доводи на які посилається відповідач є безпідставними, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Крім того, відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2008 року було апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне залишено без задоволення, а постанову господарського суду Рівненської області від 24 жовтня 2007 року в справі № 2/284 за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м.Рівне до Приватного підприємства фірма «Деметрія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кермет-Рівне», про визнання недійсними господарських зобовязань, без змін, в якому вказано на відсутність підстав до скасування господарських зобовязань на підставі, яких позивачем були віднесено до валових витрат за 3 квартал 2006 року суму 731698,14 грн. та віднесено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 146339,6 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, обєктивно і всебічно зясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне, - залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Рівненської області від 22 червня 2007 року по справі № 15/210 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет-Рівне» до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі прийняття ухвали в порядку ч.3ст.160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення такої в повному обсязі

Головуючий суддя : І.Я.Олендер

Судді: М.А.Пліш

Д.М. Старунський