Ухвала суду № 3024287, 25.12.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2008 року                                                                     м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого-судді – Яворського І.О.,

суддів – Носа С.П., Любашевського В.П.,

при секретарі судового засідання – Козирі В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за апеляційною скаргоюДержавної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова

на постановугосподарського суду Львівської області від 01 липня 2008 року в справі № 12/12а

за позовомПриватного підприємства «Гліцинія»

доДержавної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова

провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001732302/0/21803/10/23-2 та № 0001742300/10804/23-2 від 18 липня 2007 року, -

                                        В С Т А Н О В И Л А :

15 січня 2008 року Позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова про визнання нечинними та скасування вказаних вище податкових повідомлень-рішень. З адміністративного позову вбачається,  що ДПІ у Залізничному районі міста Львова проведено позапланову документальну перевірку Приватного підприємства «Гліцинія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 30 червня 2006 року, про що складено акт від 09 липня 2007 року № 1455/23-2/19333738. За результатами перевірки та на підставі акта перевірки від 09.07.2007 року № 1455/23-2/19333738 ДПІ у Залізничному районі міста Львова винесено податкові повідомлення-рішення № 0001732302/0/21803/10/232 від  18 липня 2007 року, яким визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток та № 0001742302/0/10804/10/232 від 18 липня 2007 року, яким визначено податкове зобов’язання по податку на додану вартість. Дальше позивач вказує, що ЛВПМ ДПА у Львівській області 31 травня 2006 року було проведено обшук офісу ПП «Гліцинія», в процесі якого вилучено всі первинні документи, документи бухгалтерського обліку та податкової звітності, печатку та кутовий штамп ПП «Гліцинія». Вказані факти призвели до зупинки господарської діяльності ПП «Гліцинія», що спричинило до неподання декларацій з податку на прибуток за перше півріччя 2006 року та з податку на додану вартість після першого півріччя 2006 року. ПП «Гліцинія»  неодноразово зверталось до ДПІ у Залізничному  районі міста Львова з проханням надати копії податкової звітності за 1 квартал 2006 року, з метою подання звітності за перше півріччя, 9- місяців та 12 місяців 2006 року. Відповіді з ДПІ отримано не було. При визначенні податкового зобов’язання з податку на прибуток інспектором-ревізором ДПІ у Залізничному районі м. Львова, яка проводила перевірку, вилучено з суми валових витрат суму витрат, понесених ПП «Гліцинія» при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Велтур» лише на підставі того, що ДПІ у Залізничному районі м. Львова звертатиметься до господарського суду Львівської області з позовом про визнання недійсними угод, укладених між ПП «Гліцинія» і ПП «Велтур» та всіх первинних документів, виписаних та укладених на підставі цих угод.

З врахуванням викладеного вище, позивач просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 липня 2007 року.

Постановою господарського суду Львівської області від 01 липня 2008 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі міста Львова від 18 липня 2007 року. Суд першої інстанції, зокрема, вказав на те, що ним оглядались оригінали документів, які витрибовувались у прокуратурі міста Львова ухвалою від 04 березня 2008 року і встановлено, що податкові накладні виписані ПП «Велтур» та виписані ПП «Амальгама-Люкс» містять усі необхідні реквізити, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» та виписані особами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Згадана постанова оскаржена в апеляційному порядку Державною податковою інспекцією у Залізничному районі міста Львова. Апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції, зокрема, порушив п.18 Порядку заповнення податкової накладної,затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 яким передбачено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Також судом не застосовано п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Колегія суддів, перевіривши докази по справі, давши їм правову оцінку в сукупності, заслухавши суддю-доповідача, вважає апеляційну скаргу безпідставною, постанову суду першої інстанції прийнятою з дотриманням  норм матеріального та процесуального  законодавства.

При цьому колегія суддів враховує наступне.

Верховний Суд України у своїй Постанові від 26 вересня 2006 року по справі №2  1-358 во 06 (доповідач Гусак М.Б.), розглянувши у порядку письмового провадження скаргу ТОВ «Квадрант» про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2006 року у справі за позовом  ТОВ «Квадрант» до ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя про визнання недійсним рішення, звернув увагу на те:»Що помилковим є висновок судів про непідтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів двох контрагентів позивача вже після здійснення господарських операцій, за якими ними були видані податкові накладні та фактичну несплату податку до бюджету іншими контрагентами позивача. Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включення до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої. Чинним на момент розгляду справи Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» було встановлено, що, якщо відомості,які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.1,ч.2 ст.18 Закону). Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи  державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій».          

Львівським  апеляційним адміністративним судом 26 травня 2008 року розглянута  справа за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова на постанову господарського суду Львівської області від 12 грудня 2007 року за позовом прокурора міста Львова в інтересах ДПІ у Залізничному районі м. Львова до Приватного підприємства «Велтур» та Приватного підприємства «Гліцинія» про визнання недійсними угоди та документів, які були укладені та виписані на підставі цієї угоди (справа №22а-5185/08).З вказаної справи вбачається, що 26 вересня 2007 року прокурор м. Львова звернувся в інтересах держави в особі ДПІ у Залізничному районі м. Львова до господарського суду і просив визнати недійсною угоду №4 від 30 травня 2005 року, укладену між ПП «Велтур» та ПП «Гліцинія», а також документи, які були укладені та виписані на підставі спірних угод. У справі №5/912-13/146а задоволено позов прокурора та визнано недійсними установчі документи ПП «Велтур».

У справі №22а-5185/08 Львівський апеляційний  адміністративний суд вказав, що оскільки постанова  господарського суду Львівської області від 21 червня 2007 року, тобто винесена після укладення угоди №04 від 30 травня 2005 року, на момент укладення спірного правочину ПП «Велтур» перебував у Єдиному державному реєстрі, тому доводи апелянта є безпідставними і відхиляються колегією. Ухвалою колегії суддів Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2008 року апеляційну скаргу ДПІ у Залізничному районі міста Львова на постанову господарського суду Львівської області від 21 грудня 2007 року залишено без задоволення, а згадану постанову господарського суду – без змін.

На підставі ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, цивільній чи господарській, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати (ст.72 КАС України).

У пункті 3.1.2 акта перевірки від 09 липня 2007 року податковим органом встановлено, що  30 травня 2005 року між ПП «Гліцинія» (замовник) та «Велтур» (виконавець) було укладено угоду №04 про виконання робіт (надання послуг). Наявні в матеріалах справи документи свідчать про сплату в повному обсязі ПДВ на суму 281779,40 гривень. Згідно з висновками почеркознавчої експертизи від 06 грудня 2006 року та 12.12.2006 року підписи на додатках до угоди №04 від 30 травня 2005 року та актах приймання - здачі виконаних робіт, на підставі яких ПП «Гліцинія» сформувала валові витрати, виконані  не директором ПП «Велтур» Максимяк Л.О., а іншою особою. Тому податковий орган помилково вважає, що позивачем у порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безпідставно включено до складу валових витрат суму 3133338,15 гривень.

Разом з тим, колегія суддів констатує, що відповідно до п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України. Вказані частини не стосуються форми вчинення правочину, тому недотримання цієї форми не свідчить про недійсність правочину. Підтвердженням наведеного є положення п.1 ст.218 ЦК України, згідно якої недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Більше того,жодна з сторін не заперечила факту укладення угоди.

Суд першої інстанції правильно вказав, що відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Колегія суддів погоджується з тим, що  позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат у 2005-2006 роках витрати в сумі 352224,3 гривень, на підставі угоди № 04 від 30 травня 2005 року, додатків до даної угоди та актів виконаних робіт.

Податкові накладні №32 на суму ПДВ 79258,00; №12 на суму ПДВ 8925,15 гривень виписані ПП «Амальгама-Люкс» та податкова накладна №34 на суму ПДВ 51854,16 гривень виписана ПП «Велтур» включені до книги придбання товарів в січні-лютому 2005 року, що свідчить про наявність таких податкових накладних. Так як, з протоколів обшуку неможливо встановити факт вилучення зазначених податкових накладних та з пояснень вбачається, що  прокуратурою міста Львова було вилучено всі документи фінансово-господарської діяльності ПП «Гліцинія» і враховуючи той факт, що перевірка позивача проводилась у приміщенні прокуратури м. Львова, колегія суддів погоджується з тим, що позивач не може нести відповідальності за відсутність таких податкових накладних серед вилучених документів його фінансово-господарської діяльності.

Колегія суддів надає віри тому факту, що суд першої інстанції оглянув і дав правильну юридичну оцінку оригіналам документів -податковим накладним виписаним ПП «Велтур», та які виписані ПП «Амальгама-Люкс» і містять усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 7.2.1 п.7.2.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Дані документи виписані особами зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Доказів визнання недійсними вище перерахованих податкових накладних відповідач до суду не надав. Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що вказані вище податкові накладні є достатньою підставою для включення сум, податку на додану вартість, згідно вказаних податкових накладних, до складу податкового кредиту з ПДВ.

За таких обставин постанова суду першої інстанції є законною, прийнятою з дотриманням норм як  матеріального так і процесуального  права. Підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1, 206, 254 КАС  України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ у Залізничному районі міста Львова на постанову господарського суду Львівської області від 01 липня 2008 року –  залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Львівської області  від 01 липня 2008 року в справі № 12/12а  за позовом Приватного підприємства «Гліцинія» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001732302/0/21803/10/23-2 та № 0001742300/10804/23-2 від 18 липня 2007 року – залишити без змін.

             Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.

Головуючий                                                                І.О. Яворський

Суддя                                                                          С.П. Нос

Суддя                                                                          В.П. Любашевський