Постанова № 3024221, 13.01.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД       

      Справа № 28/208/07-АП                                                                                                          Головуючий суддя у 1-ій

       Категорія статобліку – 6.11                                                                                                    інстанції – Яцун О.В.

П О С Т А Н О ВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

               13 січня 2009 року                                                                          м. Дніпропетровськ

 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді-доповідача – Туркіної Л.П.,

Суддів–  Проценко О.А., Мірошниченка М.В.

при секретарі– Красота А.О.

за участі представників сторін:

прокуратури – не прибув

позивача – не прибув

відповідача – не прибув

розглянувши у відкритомусудовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя

на постанову господарського суду Запорізької області від 27 серпня 2007 року

у справі№28/208/07-АП

за позовомПрокурора Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя

дотовариства з обмеженою відповідальністю «Рассвет», Запорізька область, Приазовський район, с. Миколаївка

простягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2006 році у розмірі 5436,07 грн., -

Встановила:

             У червні 2007 року Прокурор Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі Запорізьке ОВФСЗІ) звернувся до господарського суду Запорізької області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Рассвет» (далі ТОВ «Рассвет») про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2006 році.

У судовому засіданні 09.08.2007 р. позивач уточнив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача  5436,07 грн. адміністративно-господарських санкцій та 107,58 грн. пені за період прострочки сплати санкцій.

             Постановою господарського суду Запорізької області від 27.08.2007 р. відмовлено у задоволенні позову Прокурора Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач довів вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення порушень зобов’язань, покладених на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»

                   Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою задовольнити позов позивача.

     У апеляційній скарзі апелянт вказує наступне.

Норми Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» спрямовані на надання інвалідам соціально-трудових та інших гарантій з боку держави. Таким чином, норми ст. 18 названого Закону встановлюють обов’язок держави з працевлаштування перед інвалідами, а не перед підприємствами, що не виконали норматив.

Обов’язок підприємств виконувати норматив з працевлаштування інвалідів регламентується нормою ч. 8 ст. 69 ГК України та ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій обумовлюється саме не працевлаштуванням інвалідів у достатній кількості.

Апелянт зазначає, що на підприємстві відповідача фактично створено одне робоче місце на якому працює інвалід, проте судом не взято до уваги, що нормативом передбачено працевлаштування двох інвалідів. Тобто, норматив не виконано.

Не виконано підприємством й приписи Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995 р., відповідно до якого, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,  органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідач заперечень на апеляційну скаргу не надав.

Представники сторін та прокурор до суду не прибули, про час та місце розгляду спору повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ВАТ «Рассвет» є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон №875-ХІІ), встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон №875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма №10-ПІ), наданого відповідачем, чисельність інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві на робочих місцях, створених відповідно нормативу, у 2006 році склала дві особи.

Фактично у 2006 році середньоспискова чисельність інвалідів, розрахована згідно з Інструкцією із статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 р. №171 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 07.08.1995 р. за №287/823, та фактична кількість працюючих інвалідів склали одну особу. Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не дотримано вимоги чинного законодавства України щодо належного працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Розмір середньої річної заробітної плати штатного працівника на підприємстві ВАТ «Рассвет» у 2006 році складав 5436,07 грн.

Тобто, розмір штрафних санкцій за незайняті робочі місця інвалідами для підприємства відповідача становить 5436,07 грн. адміністративно-господарських санкцій та 107,58 грн. пені.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 5436,07 грн. адміністративно-господарських санкцій та 107,58 грн. пені є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.

Доводи відповідача та суду першої інстанції відносно того, що вини в діях відповідача при порушенні ним законодавства, яким врегульовано працевлаштування інвалідів на підприємстві не вбачається, оскільки відповідно до ст. 18 Закону №875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадських організацій інвалідів.

Тобто, пошук інвалідів для працевлаштування покладено саме на вищезазначені органи, а не на підприємства, як це зазначає позивач. А отже, проінформувавши Приазовський районний центр зайнятості про наявність вільного робочого місця для працевлаштування інваліда сторожем (подано звіти за формою №3-ПН), та передбачивши у колективній угоді створення робочих місць для інвалідів в кількості відповідно до нормативу, відповідач вжив усіх можливих заходів щодо недопущення правопорушення, не приймається колегією суддів, виходячи з наступного.

Системний аналіз норм Закону №875-ХІІ дає підстави стверджувати, що нормі Закону спрямовані на надання інвалідам соціально-трудових та інших гарантій з боку держави. Таким чином, норми ст. 18 Закону №875-ХІІ встановлюють обов’язок держави з працевлаштування перед інвалідами, а не перед підприємствами, що не виконали норматив.

Згідно абз. 3 ст. 19 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Як свідчать матеріали справи, єдиним заходом відповідача щодо пошуку інвалідів було подання звітів за формою 3-ПН до Приазовського районного центру зайнятості. У названих звітах відповідач протягом всього року зазначав, що має вакансії для працевлаштування інвалідів для роботи сторожами, «умови праці звичайні».

Центр зайнятості листом №78 від 26.07.2007 р. повідомив, що інваліди на підприємство не направлялись «у зв’язку з відсутністю на обліку громадян, які мають інвалідність, за цими видами спеціальностей».

Будь-яких доказів стосовно того, що підприємство зверталось до служби зайнятості з приводу з’ясування, які саме інваліди перебувають там на обліку, хто з них проживає в с. Миколаївка, тощо, матеріали справи не містять.

Зазначені вище звіти форми 3-ПН свідчать, що умови праці сторожів були загальні, тобто, будь-яких заходів для створення місця для працевлаштування інваліда підприємство не здійснювало.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції винесено внаслідок невірного застосування норм ст. 18 Закону №875-ХІІ та внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи, що є підставою для його скасування.

На підставі викладеного, апеляційну скаргу слід задовольнити, постанову господарського суду Запорізької області від 27.08.2007 р. – скасувати, позов задовольнити.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства,

колегія суддів, -

Постановила:

       Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя задовольнити.

       Постанову господарського суду Запорізької області від 27.08.2007 р. скасувати.

       Позов задовольнити.

       Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Рассвет», 72416, Запорізька область, Приазовський район, с. Миколаївка, вул. Гагаріна, 37 (р/р 2600580165, ЗУД АППБ «Аваль» МФО 313827, код ЄДРПОУ 03749891) на користьЗапорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147 (одержувач: Державний бюджет Запорізька область 50070000, Банк: Управління державного казначейства в Запорізькій області, р/р 31215230700250 МФО 813015, код ЄДРПОУ 34676995) 5436,07 грн. адміністративно-господарських санкцій та 107,58 грн. пені.

       Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

       Постанова може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

        Постанова оформлена відповідно до ст. 160 КАС України 16.01.2009 року.

        Головуючий суддя:                                                                   Л.П. Туркіна

        Судді:                                                                                           О.А. Проценко

                                                                                                                     М.В. Мірошниченко