Рішення № 30241075, 18.03.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 784/736/13 18.03.2013 18.03.2013 18.03.2013

Провадження №22-ц/784/930/13 Головуючий у першій інстанції Безпрозванний В.В.

Категорія 46 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Рішення

Іменем України

18 березня 2013 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

з секретарем судового засідання Дубовою К.В.,

за участі: позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5,

третьої особи ОСОБА_6,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 10 грудня 2012 року, ухваленого по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИЛА:

22 липня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеними позовними вимогами, посилаючись на те, що 12 вересня 1992 року він уклав шлюб з ОСОБА_5, який був зареєстрований Корабельним районним відділом реєстрації актів цивільного стану міста Миколаєва.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 03 жовтня 2008 року шлюб між сторонами розірвано.

За час подружнього життя, сторони набули у спільну сумісну власність майно, яке складається з грошових вкладів у відділенні Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») на загальну суму 218 831 (двісті вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять одна) грн. 65 коп.

Посилаючись на те, що добровільно поділити грошові накопичення відповідачка не бажає, просив суд позов задовольнити, провести поділ спірного майна між ним та відповідачкою, стягнувши з неї на його користь 109 415 (сто дев'ять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 00 коп.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 10 грудня 2012 року у позові відмовлено за його недоведеністю.

ОСОБА_3 подав на вказане судове рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Скаргу обґрунтував невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи та положенням чинного сімейного законодавства.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 1/2 частку обох вкладів, оскільки місцевий суд постановив рішення без точного додержання норм матеріального права.

Так, вирішуючи справу таким чином як викладено в оскарженому рішенні, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в порушення вимог ст.60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів заявленим вимогам, а тому у позові слід відмовити.

Колегія суддів судової палати погоджується з установленими місцевим судом фактами та правовідносинами, але не погоджується з його висновками щодо результату вирішення справи.

В силу ст.ст.60-72 СК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя що підлягає поділу (ст.ст.60,69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом, зокрема, об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, а також ним можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності повинно беззастережно дотримуватися подружжям.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального закону, зокрема, ст.ст.59,60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Згідно них, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59,212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із ст.60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Оскаржене рішення місцевого суду ухвалено не у повній відповідності з виписаним.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 вересня 1992 року сторони зареєстрували шлюб.

За рішенням Корабельного районного суд міста Миколаєва від 03 жовтня 2008 року шлюб між ними був розірваний.

20 листопада 2008 року розлучення зареєстроване в органах реєстрації актів цивільного стану, про що було видано свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.6,7).

Перебуваючи у шлюбі, відповідачка уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» депозитні договори, за якими передала до банку вклад у сумі 221 400 (двісті двадцять одна тисяча чотириста) грн. 00 коп.

Отже, надавши оцінку наведеним обставинам, колегія суддів приходить до висновку, що дійсно, 199 746 (сто дев'яносто дев'ять тисяч сімсот сорок шість) грн. 00 коп., що були внесені на депозитні рахунки вищеназваної фінансової установи на ім'я відповідачки, є об'єктом спільної сумісної власності сторін, оскільки такий грошовий внесок було зроблено в період шлюбу (221 400 грн. 00 коп. - 21 654 грн. 00 коп. (кошти, які належать відповідачці особисто, так як були набуті за час шлюбу на підставі договору дарування)).

Розпорядження таким майном після припинення подружніх стосунків або після розірвання шлюбу повинно було здійснюватися колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК України, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Оскільки відповідачка це заперечує і не бажає повертати половину грошей позивачеві, то з врахуванням рівності часток подружжя, з відповідача на користь позивача слід стягнути 99 873 (дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 00 коп. (199 746 грн. 00 коп. /2 ).

Оскільки місцевий суд був іншої думки і не вчинив виписану дію, то допущену ним помилку слід усунути рішенням апеляційної інстанції.

Посилання відповідачки на наявні у справі розписки про передачу та отримання грошей за купівлю - продаж земельної ділянки, як на доказ, що грошові внески належать їй особисто та не підлягають поділу між сторонами, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки розписка не може замінити єдиного, як вимагає закон, підписаного сторонами договору. До того ж, законодавець визначив її призначення як письмовий доказ, який стверджує певні обставини, і не більше.

Відповідно до ст.88 ЦПК України слід провести й розподіл судових витрат, понесених позивачем в обох судових інстанціях. Оскільки загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача становить 99 873 (дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 00 коп., тобто 91 (дев'яносто один) % від заявлених позовних вимог, а отже відповідачка повинна сплатити на користь позивача судові витрати в розмірі 1 797 (одна тисяча сімсот дев'яносто сім) грн. 25 коп. (1 308 грн. 00 коп. судовий збір по першій інстанції + 120 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи + 547 грн. 00 коп. судовий збір сплачений при подачі апеляційної скарги) грн. х 91% /100).

Керуючись ст.ст.303,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 10 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 99 873 (дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 00 коп., що становить його частку у грошах, що були розміщені на депозитах банківських установ, та 1 797 (одна тисяча сімсот дев'яносто сім) грн. 25 коп. на відшкодування судових витрат, а всього - 101 670 (сто одна тисяча шістсот сімдесят) грн. 25 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: