Ухвала суду № 30238655, 21.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4140/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.,

при секретарі Поліщук І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 року у справі за позовом Приватної фірми «Сенс» до Державна податкова інспекція в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до Державна податкова інспекція в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 19.04.2012 року № 0000732301/1128.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, просив суд задовольнити апеляційну скаргу, постанову суду першої інстанції скасувати, в задоволені позову відмовити.

Представник позивача просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПФ «Сенс» з питань правильності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту з Податку на додану вартість при взаємовідносинах з TOB «Ліга - Груп» за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено Акт від 27.03.2012 року № 612/220/36449011.

Як вбачається з Акта перевірки, в ході її проведення податковий орган встановив, що у період, за який проведено перевірку, ПФ «Сенс» займалось асфальтуванням доріг.

У липні 2011 року між позивачем і TOB «Ліга - Груп» укладено господарський договір поставки від 26.07.2011 року № 24, предметом якого була поставка дизельного пального.

Відповідно до Акта перевірки, ДПІ в Обухівському районі Київської області отримано Акт ДПІ у Києво - Святошинському районі Київської області від 03.10.2011 року № 1075/23-3/36449011 «Про результати невиїзної документальної перевірки TOB «Ліга Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року, за результом якої встановлено, що співробітниками ВПМ ДШ у Києво-Святошинському районі здійснено виїзд за місцем реєстрації TOB «Ліга - Груп», за адресою: 08162. с. Чабани, вул. Машинобудівників, 1, за якою підприємство не знаходиться, про що складено відповідний акт і опитано гр. ОСОБА_3, яка є директором TOB «Техномеблі» і власником приміщення за даною адресою, яка пояснила, що підприємство TOB «Ліга - Груп» їй не відомо, ніколи договорів оренди приміщення з ним не укладала та за вказаною адресою TOB «Ліга - Груп» ніколи не знаходилось. Посадові особи TOB «Ліга - Груп» їй не відомі. Враховуючи даний факт співробітниками ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі здійснено виїзд за місцем реєстрації директора TOB «Ліга - Груп» - Київська область, АДРЕСА_1 і встановлено, що ОСОБА_4 за вказаною адресою проживає, проте на даний час у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем знаходиться на заробітках.

Згідно висновку спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві від 29.09.2011 року № 1641, податкову звітність за липень 2011 року та серпень 2011 року гр. ОСОБА_4 не підписував.

В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-продавців до TOB «Ліга-Груп», що свідчить про те, що правочини між TOB «Ліга-Груп» і покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені право чини, відповідно до ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, є нікчемним, і, в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

За результатами перевірки Державна податкова інспекція в Обухівському районі Київської області дійшла висновку про порушення позивачем вимог пункту 193.1 статті 193, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України - підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 22957,33 грн. за липень, серпень і вересень 2011 року.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.04.2012 року № 0000732301/1128, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 28697,50 грн., з них 22958,00 грн. за основним платежем, 5739,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем податковим повідомленням -рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину. Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України, передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Судом першої інстанції встановлено, що ПФ «Сенс» у перевіряємий період займалось асфальтуванням доріг, у зв'язку з чим позивачу для забезпечення роботи транспортних засобів і техніки було необхідне придбання дизельного палива, тому між ПФ «Сенс» і TOB «Ліга - Груп» у липні 2011 року укладено відповідний договір поставки дизельного палива, факт виконання вказаного договору підтверджується засвідченими копіями видаткових і податкових накладних, реєстрів виданих і отриманих податкових накладних, копіями рахунків - фактур і платіжних доручень, товарно-транспортними накладними.

Підставою для визнання укладеної між позивачем і TOB «Ліга - Груп» угоди відповідач визнав дані Акта перевірки ДПІ у Києво - Святошинському районі Київської області від 03.10.2011 року № 1075/23-3/36449011 «Про результати невиїзної документальної перевірки TOB «Ліга Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2011 року.

Доказів наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПФ «Сенс» і TOB «Ліга - Груп» не було надано суду.

Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основним видом діяльності позивача за КВЕД є будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що надані позивачем копії договорів, укладених між ПФ «Сенс» і замовниками щодо надання послуг техніки, виконання ремонту доріг, тротуарів, облаштування водозахисної смуги, ремонту павільйону бюветного водопостачання. Копії актів здачі - прийняття робіт, актів приймання виконаних робіт, копії довідок про вартість виконаних будівельних робіт, підтверджують факт використання позивачем у господарській діяльності придбаного у TOB «Ліга - Груп» дизельного палива.

Також, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України, має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Податковим органом не надано відповідних вироків у кримінальних справах.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Згідно з пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 17 відсотків; б) 0 відсотків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. 4

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова, накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано усі документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту, зокрема, первинні розрахункові та інші документи.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що контрагент позивача неправомірно виписав податкові накладні за отриманий товар.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок податкового органу про порушення позивачем пункту 193.1 статті 193, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та завищення податкового кредиту, є безпідставним, податкове повідомлення-рішення від 19.04.2012 № 0000732301/1128 винесене ДПІ в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби з порушенням вимог чинного законодавства, а саме не дотримано приписів Податкового кодексу України.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державна податкова інспекція в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: А.Ю. Коротких

О.Г. Хрімлі

.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Хрімлі О.Г.

Коротких А. Ю.