Ухвала суду № 3023273, 18.12.2007, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2007 року грудня місяця 18 дня                               Судова колегія Одеського апеляційного

адміністративного суду

у складі:

головуючого - Бітова А.І.

суддів               - Золотнікова О.С.

- Милосердного М.М. при секретарі - Усенко С.М.

з участю: представника Спеціалізованої державної податкової інспекції по

роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві - Глушко Дмитра

Вікторовича; представника Державної податкової інспекції у Корабельному

районі   м.   Миколаєва   -   Кравчука   Олександра   Ілліча;   представника

відкритого акціонерного товариства "Дамен Шіпярдс Океан" - Віштал Лідії

Василівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за

апеляційними скаргами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Миколаєві та Державної податкової інспекції у Корабельному районі

м. Миколаєва на постанову господарського суду Миколаївської області від 19 квітня 2007 року

по справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Дамен Шіпярдс Океан" до Державної

податкової  інспекції  в  Корабельному  районі  м.   Миколаєва,   Спеціалізованої  державної

податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, Головного

управління державного казначейства України у Миколаївській області за участю прокурора

Миколаївської  області   в   інтересах  держави   в  особі  Головного  управління  державного

казначейства України у Миколаївській області, про стягнення з Державного бюджету України в

особі Головного управління державного казначейства України у Миколаївській області, суми

відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2005 року відкрите акціонерне товариство (далі ВАТ) "Дамен Шіпярдс Океан" звернулося до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції (далі ДШ) у Корабельному районі м. Миколаєва, Головного управління державного казначейства України у Миколаївській області про відшкодування бюджетної заборгованості та суми відсотків, що нарахована на цю заборгованість, вказуючи, що воно документально підтвердило існуючу бюджетну заборгованість та відсотки по ній, але з вини відповідачів йому не відшкодовані розраховані суми.

Посилаючись на наведене та керуючись ст.ст. 7, 8 Закону України "Про податок на додану вартість", позивач просив задовольнити позов.

Відповідачі і прокурор позовні вимоги не визнали, вказуючи, що згідно з Наказом Державної податкової адміністрації України від 24 квітня 2003 року, відшкодування бюджетної заборгованості позивачу неможливо без проведення попередньої документальної перевірки.

Головуючий у першій інстанції - Васильєва Л .1.                                  Справа №22а-843/2007 р.

Доповідач Бітов А.І.                                                                                               Категорія №23

2

Також, посилаючись на ст. 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", відповідачі вказали, що оскільки заявлена позивачем сума була оформлена облігаціями внутрішньої державної позики, то вимоги позивача про стягнення відсотків з цієї суми є необгрунтованими.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 03 березня 2005 року справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23 січня 2007 року було залучено до участі у справі в якості другого відповідача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві).

05 квітня 2007 року позивач відмовився від частини позовних вимог, яка стосується відшкодування бюджетної заборгованості і уточнив позовні вимоги, які стосуються відшкодуванню процентів по бюджетній заборгованості.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 19 квітня 2007 року адміністративний позов задоволений, стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління державного казначейства України у Миколаївській області /54055, м. Миколаїв, пр-т. Леніна, 141В, код ЄДРПОУ 23613047/ на користь ВАТ "Дамен Шіпярдс Океан" /54050, м. Миколаїв, Заводська площа, 1, розрахунковий рахунок 260009927 у МОД ВАТ "Райффайзен банк Аваль", МФО 326182 код 14307653/ 42 382,44 грн. відсотків бюджетної заборгованості.

В апеляційних скаргах СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві і ДПІ в Корабельному районі м. Миколаєва ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві і ДПІ в Корабельному районі м. Миколаєва, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що 20 липня 2003 року позивач надав ДПІ в Корабельному районі м. Миколаєва податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2003 року і розрахунок експортного відшкодування, згідно яких різниця між сумою податкового зобов'язання і податкового кредиту мала від'ємне значення і складала 772 221 грн.

ДПІ в Корабельному районі м. Миколаєва своєчасно не надала до органу державного казначейства висновків щодо відшкодування позивачу 772 221 грн. з державного бюджету і вказана сума не була перерахована на розрахунковий рахунок позивача в установі банку.

У червні 2004 року позивач звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування бюджетної заборгованості та суми відсотків по ній.

18 лютого 2004 року частина бюджетної заборгованості у сумі 186 651 грн. була відшкодована позивачу шляхом її зарахування на його розрахунковий рахунок.

У липні 2004 року на останню частину бюджетної заборгованості у сумі 585 570 грн. позивачу було видано облігації внутрішньої державної позики.

05 квітня 2007 року позивач звернувся до суду з клопотанням про відкликання позовних вимог в частині стягнення бюджетної заборгованості у сумі 772 221 грн. і уточнив позовні вимоги відносно суми процентів на бюджетну заборгованість, яка згідно з його розрахунками складала 42 382,44 грн. (38 945,64 + 3 436,80), де 38 945,64 грн. - проценти, нараховані з суми 585 570 грн., а 3 436,80 грн. - проценти, нараховані з суми 186 651 грн.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на стягнення процентів по бюджетній заборгованості ґрунтується на положеннях ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (у редакції, яка діяла на час виникання спірних правовідносин) і виникає при порушені строків відшкодування незалежно від способу погашення заборгованості.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

3

В апеляційних скаргах СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві і ДШ в Корабельному районі м. Миколаєва вказується, що суд першої інстанції не врахував, що оскільки погашення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість проводилося у відповідності до Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" і було оформлено (за заявою позивача) облігацією внутрішньої державної позики, то позивач втратив право на стягнення процентів.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянтів, оскільки з матеріалів справи вбачається, що частина бюджетної заборгованості, у розмірі 186 651 грн. була відшкодована позивачу шляхом її зарахування на його розрахунковий рахунок, а не оформленням облігації внутрішньої державної позики.

Отже, судова колегія вважає, що до спірних правовідносини з приводу процентів у сумі З 436,80 грн., які нараховані на зазначену заборгованість, взагалі не відносяться ні Закон України „Про державний бюджет України на 2004 рік", ні Порядок випуску, обігу, погашення облігацій внутрішньої державної позики із строком обігу п'ять років, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2003 року, і тому незастосування цих нормативних актів судом першої інстанції при розгляді тієї частини позовних вимог, яка стосується стягнення 3 436,80 грн. є правильним.

Судова колегія вважає, що означені спірні правовідносини регулюються Законом України „Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин); Указом Президента України „Про деякі зміни в оподаткуванні" від 07 серпня 1998 року (який діяв на час виникнення спірних правовідносин); Порядком відшкодування податку на додану вартість, затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації та Державного казначейства України від 02 липня 1997 року № 209/72.

Згідно з пп.3.4 п.3 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації та Державного казначейства України від 02 липня 1997 року № 209/72, з операцій, що оподатковуються за повною ставкою, сума належного платнику відшкодування (після погашення податкової заборгованості минулих звітних періодів) зараховується до зменшення податкових зобов'язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів. Залишок непогашеної суми підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України протягом місяця, що настає після подання декларації за третій звітний період після виникнення від'ємного значення податку.

У відповідності до п.4 Указу Президента України „Про деякі зміни в оподаткуванні" від 07 серпня 1998 року (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), якщо сума від'ємного значення податку не погашається сумами податкових зобов'язань, що виникли протягом трьох наступних звітних періодів, така сума підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на умовах, визначених законодавством, протягом місяця, що настає після подання декларації за третій звітний період після виникнення від'ємного значення податку.

Як убачається з матеріалів справи, позивач представив податкову декларацію з розрахунком суми бюджетного відшкодування 20 липня 2003 року. Сума від'ємного значення податку не була погашена сумами податкових зобов'язань, що виникли протягом трьох наступних звітних періодів (тобто, до жовтня 2003 року). Також, ця сума не була відшкодована позивачу з Державного бюджету України протягом листопада 2004 року.

Згідно пп.1.2, 1.3 п.1 вищевказаного Порядку № 209/72, термін відшкодування - визначений відповідно до чинного законодавства період, протягом якого з Державного бюджету України у відповідності до рішення платника перераховується належна йому сума податку на додану вартість. Бюджетна заборгованість з податку на додану вартість - суми, не відшкодовані платнику протягом визначених законодавством термінів відшкодування.

Таким чином, сума у розмірі 186 651 грн., яка не була відшкодована позивачу протягом визначених законодавством термінів, з 01 грудня 2003 року стала бюджетною заборгованістю.

У відповідності до ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), на суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

4

Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету.

Як убачається з матеріалів справи, бюджетна заборгованість була відшкодована позивачу 18 лютого 2004 року шляхом зарахування 186 651 грн. на його розрахунковий рахунок.

Отже, нарахування позивачем на суму бюджетної заборгованості 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України у період з 01 грудня 2003 року по 18 лютого 2004 року, а також вимоги позивача по стягненню цих відсотків відповідають нормам, встановленим ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

За таких підстав, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції відносно стягнення на користь позивача 3 436,80 грн. є вірними, а твердження апелянтів про втрату позивачем права на проценти внаслідок того, що бюджетну заборгованість було оформлено облігацією внутрішньої державної позики є такими, що не відповідають обставинам справи.

Остання частина бюджетної заборгованості у сумі 585 570 грн. була оформлена облігаціями внутрішньої державної позики. Однак, судова колегія не приймає доводи апелянтів про те, що оформивши бюджетну заборгованість облігаціями внутрішньої позики, позивач втратив право на проценти, з таких підстав.

Перед викладенням своєї позиції, судова колегія зазначає, що оскільки апелянти не заперечують проти наявності у позивача права на стягнення процентів до оформлення бюджетної заборгованості облігаціями внутрішньої позики, а наполягають тільки на "втраті права" після оформлення, то судова колегія не вважає необхідним обґрунтовувати у цьому абзаці виникнення такого права, тим більш, що таке обґрунтування було приведене у частині судового рішення, яка стосується стягнення відсотків з суми 186 651 грн.

Щодо "втрати права" - після оформлення бюджетної заборгованості облігаціями внутрішньої позики, то у відповідності до ст. 12 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік", на яку посилаються апелянти, погашення простроченої бюджетної заборгованості по податку на додану вартість, що виникла за станом на 01 листопада 2003 року та не відшкодована за станом на 01 січня 2004 року здійснюється шляхом її оформлення облігаціями внутрішньої державної позики з терміном обігу п'ять років.

Порядок випуску, обігу, погашення зазначених облігацій, а також нарахування відсотків на них затверджується Кабінетом Міністрів України.

Облігації внутрішньої державної позики підлягають щорічному погашенню рівними частинами (у розмірі 20 відсотків номінальної вартості таких облігацій) одночасно із виплатою доходів (процентів) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до Основних умов і Порядку випуску, обігу, погашення облігацій внутрішньої державної позики із строком обігу п'ять років, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2003 року, основні умови випуску облігацій є публічною пропозицією платникам податку щодо оформлення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Заборгованість вважається погашеною з моменту зарахування облігацій на рахунковий рахунок платника податку.

Детальний аналіз наведених положень і цих нормативних актів в цілому свідчить, що ні Закон України "Про державний бюджет України на 2004 рік", ні Порядок випуску, обігу, погашення облігацій внутрішньої державної позики із строком обігу п'ять років, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2003 року, не встановлюють, що платник податку, який обрав спосіб погашення бюджетної заборгованості облігаціями, втрачає право на відшкодування процентів, нарахованих у відповідності до ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) до обрання їм такого способу.

Цей висновок підтверджується зокрема положенням п.1 вищевказаного Порядку, згідно якого, Порядком визначаються правила оформлення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, що утворилася на 1 листопада 2003 року і не відшкодована до 01

5

січня 2004 року, облігаціями внутрішньої державної позики із строком обігу п'ять років, випущених для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість відповідно до статті 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" та Законів України "Про податок на додану вартість", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

Отже, зазначений Порядок був затверджений у відповідності до Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 7 якого передбачає, що на суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету.

За таких підстав, судова колегія вважає, що проценти по бюджетній заборгованості, нараховані за період - з моменту її виникнення і до оформлення заборгованості облігаціями внутрішньої позики (яке вважається днем погашення заборгованості) підлягають стягненню на користь позивача.

Аналізуючи наведене, судова колегія доходить до висновку, що день оформлення заборгованості облігаціями є не днем „втрати права на проценти", а днем, з якого платнику податку лише припиняють нараховувати проценти на виниклу заборгованість, однак нараховані до цього дню проценти, мають бути відшкодовані йому.

За таких підстав, судова колегія вважає, що оформивши бюджетну заборгованість облігаціями, позивач не втратив право на стягнення процентів, нарахованих до цього оформлення.

Також, судова колегія вважає, що згідно з сенсом ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) та з врахуванням обставин справи, на сьогоднішній день єдиною підставою для втрати позивачем права на відшкодування процентів, нарахованих до оформлення заборгованості облігаціями, є відшкодування йому цих процентів.

Отже, твердження апелянтів про те, що оформивши бюджетну заборгованість облігаціями внутрішньої позики, позивач втратив право на стягнення процентів, нарахованих до оформлення заборгованості облігаціями, є необгрунтованим і таким, що суперечить законодавству України (яке діяло на час виникнення спірних правовідносин).

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 19 квітня 2007 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 грудня 2007 року.