Ухвала суду № 3023221, 23.12.2008, Донецький апеляційний адміністративний суд

                                                                                                                                      Суддя 1 інстанції- Качуріна Л.С.

                                                                                                             Суддя – доповідач  Ханова Р.Ф.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 УХВАЛА

Іменем України

23 грудня 2008 року                                                           справа № 22-а-15137/08

зал судового засідання №2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів:                       Василенко Л.А.

                                   Старосуда М.І.                          

при секретарі судового засідання

Кірсановій М.В.за участю представників: від позивача: Рибальченко О.В. – за дов. від 12.01.2008 року

 Шишкін О.В. – за дов. від 18.07.2008 рокувід відповідача: Алейніков О.В. – за дов від 25.06.2008 року розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської областіна постанову Луганського

окружного адміністративного суду від 18 серпня 2008 рокупо адміністративній справі№ 2-а-3566/08 (суддя Качуріна Л.С.)

за позовомСпільного підприємства з іспанським інвестором «Інтерсплав»

   доДержавної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

про

визнання протиправним і нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року (арк. справи 151-155) задоволено адміністративний позов Спільного підприємства з іспанським інвестором «Інтерсплав» до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області. Визнано протиправним та нечинним податкове  повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області від 4 грудня 2007 року (надалі - СП «Інтерсплав») № 0000312340/0 предметом якого визначенні податкові зобов’язання з податку на прибуток, загальною сумою 142018 грн. 50 коп., у тому числі податку 101434 грн., штрафні (фінансові) санкції в розмірі 40584 грн. 50 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. (арк. справи 160-161).   

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу та під час апеляційного розгляду справи доводи, викладені в апеляційній скарзі відхилив, і просив постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з тих підстав, що постанова суду прийнята з урахуванням усіх обставин справи з додержанням норм матеріального і процесуального права.  

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Спільне підприємство з іспанським інвестором «Інтерсплав» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 05827201, перебуває на податковому обліку державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області з 13 липня 1990 року.

Зазначеною інспекцією було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2006 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт №1473/23-05827201 від 22 листопада 2007 року(арк. справи 13-80). Пунктом другим (арк. справи 78) висновків акту перевірки серед інших встановлено, два порушення податкового законодавства які призвели до визначення податкового зобов’язання спірним податковим повідомлення-рішенням, а саме:

            - підпункту 5.3.5 пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, в частині включення до складу валових витрат сплачених сум збору за забруднення навколишнього природного середовища, обчисленого за понадлімітне розміщення відходів, в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток в 3 кварталі 2006 року в розмірі 109 грн.

            - підпункту  5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині включення до складу валових витрат вартості оренди виробничих приміщень та виробничого обладнання, наданих в оренду пов'язаною особою - Донецьким державним науково-дослідним та проектним інститутом кольорових металів, на підставі рахунків фактур, по факту отримання таких рахунків-фактур, в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток в 4 кварталі 2006 року в розмірі 101325 грн.

За наслідками перевірки керівником відповідача згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України 2 про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» винесене податкове повідомлення-рішення від 4 грудня 2007 року № 0000312340/0 (арк. справи 11) про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 101434 грн.

Правовою підставою визначення податку наведені норми підпунктів 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.5, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 40584 грн. 50 коп. наведені норми підпункту 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ (далі - Закон №2181-111).

Аналіз матеріалів справи дозволяє зробити висновок що два різновиди порушень обумовили визначення (донарахування) податку податковим органом.

Проблемою даного спору є правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат у двох звітних податкових періодах вартості отриманих послуг оренди та сплачених сум збору за забруднення навколишнього природного середовища, обчислених за понадлімітне розміщення відходів.

Щодо сум збору, донарахування податку за яким складає 109 грн., за 3 квартал 2006 року.

Відповідно до підпункту 5.2.5. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

Зазначені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлюють яких-небудь обмежень відносно включення до складу валових витрат суми збору за забруднення навколишнього середовища.

Пунктом 14 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251-12 встановлено, що збір за забруднення навколишнього середовища відноситься до загальнодержавних податків і зборів (обов'язковим платежам).

Частинами 1, 3 статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» передбачено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на підставі фактичних об'ємів викидів, лімітів скидань забруднюючих речовин в навколишнє середовище і розміщення відходів.

 Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року №303.Пунктом 12 зазначеного Порядкувизначено що збір, який справляється за скиди та розміщення відходів у межах лімітів, відноситься на валові витрати виробництва та обігу, а за перевищення цих лімітів - справляється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб.

Колегія суддів вважає неможливим застосувати приписи зазначеного підпункту до спірних відносин з підстав,  зазначених частиною 4 статті 9 КАС України, оскільки відповідно до абзацу третього статті 1 Закону України «Про систему оподаткування», зокрема механізм справляння податків і зборів не може встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Предметом регулювання вищезазначеного Порядку є визначення єдиних на території України правил встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також його стягнення, а не склад та підстави формування валових витрат при обчисленні податку на прибуток. Застосування пункту 12 Порядку стосовно формування витрат призвело б до того, що відсутність у підприємства прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб, унеможливить сплату за перевищення лімітів.

Колегія суддів зазначає, що збір за забруднення навколишнього природного середовища входить в перелік загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) незалежно від того, розрахований він в рамках лімітів або понад встановлених лімітів (тобто в п'ятикратному розмірі), і як наслідок цього витрати по його сплаті правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат відповідно підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів вважає,  що відповідач безпідставно виключив сплаченні та віднесені позивачем до складу валових витрат суми за понадлімітне розміщення відходів з посиланням на приписи підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , оскільки суми сплаченого збору не є штрафом сплаченим за рішенням сторін договору або за рішенням відповідного державного органу чи суду, в розумінні приписів даного підпункту.

Колегія суддів не приймає посилання на приписи пункту 7.6 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, яка затверджена сумісним наказом Мінекопезпеки України та ДПА України від 19 липня 1999 року №162/379 (зареєстровано Мінюстом України 9 серпня 1999 року  за №544/3837), з огляду на те що даний пункт вилучено на підставі Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища №383/587 від 7 жовтня 2004 року.

Колегія суддів вважає недоречним посилання відповідача на пункт 21.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» яким визначено, що обов'язковими для виконання платником податку є тільки акти центрального податкового органу, видані у випадках, прямо передбачених цим Законом, і зареєстровані в Міністерстві юстиції України, з огляду на недоведеність приписів даного пункту судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що спір за даним різновидом господарських операцій має місце внаслідок неналежного застосування податковим органом норм підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким не встановлений який-небудь порядок віднесення витрат по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) до складу валових витрат (окрім окремих особливостей, обумовлених в підпунктами 5.3.3 - 5.3.5). Встановлення іншими нормативними документами будь-яких обмежень щодо включення або не включення витрат до складу валових є неприпустимими.

З матеріалів справи вбачається, що загальний об'єм викидів, у тому числі і понадлімітний, прямо пов'язаний з виробничою діяльністю СП «Інтерсплав».

Щодо послуг оренди.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За умовами договору оренди від січня 1991 року(арк. справи 94), укладеного між СП «Інтерсплав» та Донецьким державним науково-дослідним та проектним інститутом кольорових металів з додатковими угодами до нього, позивач є орендарем державного майна. За умовами договоруСП «Інтерсплав» здійснює оренду державного майна, а самеоренду будівель, споруд, інженерних мереж, обладнання, які знаходяться за адресою: м. Свердловськ, Луганська область. Орендна плата, відповідно до умов цього договору оренди, визначається згідно «Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786. В тексті договору відсутнє таке поняття як «винагорода або інші види заохочень».

Стаття 283 Господарського кодексу України передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Пунктом 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №181 від 28 липня 2000 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2000 року за №487/47є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України), підлягає застосуванню відповідно до статті 9 КАС України, визначено що оренда - це угода за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.

Також, поняття «орендної плати» визначено статтею 286 Господарського кодексу України, згідно якої орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Факти отримання майна в оренду, сплата орендної плати не є спірними між сторонами. На думку податкового органу, позивач вважає, що орендодавець є пов’язаною особою, як засновник даного підприємства, орендна плата є винагородою в розумінні підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і право на формування валових витрат настає по факту її оплати.

Приписами зазначеного пунктупередбачено, що виплату винагород або інших видів заохочень, пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Системний аналіз цієї норми дозволяє дійти наступного висновку, а саме: даний підпункт містить в собі два самостійних правила поведінки платників податку: по-перше - заборону включати до валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час); по-друге - норму припис, згідно якої платнику податку за наявності зазначених документальних доказів дозволяється відносити до складу валових витрат фактичні суми   виплат (заохочень), але не більше ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Колегія суддів зазначає що, орендна плата (платіж), що сплачується орендодавцю - Донецькому державному науково-дослідному та проектному інституту кольорових металів відповідно до умов договору не є в винагородою в розумінні вищезазначеної норми, а є послугою на які, як наведено безпосередньо зазначені правила не розповсюджуються. Підпунктом 7.9.6. пункту 7.9. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється в такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. Колегія суддів погоджує доводи позивача прийняті судом першої інстанції щодо правомірності формування валових витрат у відповідності до приписів зазначено підпункту. Колегія суддів зазначає, що норма підпункту 5.2.9 передбачають,  що до складу валових витрат включаються суми витрат по операціях, передбачених пунктом 5.9 цієї статті та статтею 7 цього Закону. Зазначена норма не містить будь-яких обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат, в той час як підпункт 5.2.1 містить обмеження, встановлені пунктами 5.3 - 5.7 статті 5 зазначеного закону. Зазначенийперелік обмежень щодо віднесення тих чи інших витрат до складу валових витрат є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає. Це закріплено нормою пункту 5.11 статті 5 даного закону, відповідно до якої установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.9.6. пункту 7.9. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прямо передбачений обов'язок орендодавця збільшити суму валових доходів і право орендаря збільшити суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду 4 кварталу 2006 року. Таким чином, право орендаря на включення до валових витрат сум орендної плати  пов'язане не з фактом сплати цих сум, а з фактом їх нарахування.

Статтею 11 вищезазначеного закону визначені правила ведення податкового обліку, а підпунктом 11.2.1 цієї статті визначено дату збільшення валових витрат, а саме: датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Позивач сформував валові витрати за правилами зазначеної статті, порушення якої не встановлено актом перевірки, не визначено підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не доведено під час розгляду справи судом першої інстанції, та апеляційного перегляду.

Враховуючи зазначене донарахування податку у сумі 101325 є безпідставним.

Безпідставність визначення податку доводить безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права.

            Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року у справі № 2-а-3566/08 – залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року у справі № 2-а-3566/08 – залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 грудня 2008 р. Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті              23 грудня 2008 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

 Головуючий:                                                                                       Р.Ф. Ханова

Судді:                                                                                                    Л.А. Василенко

                                                                                                                М.І. Старосуд

З оригіналом згідно:

Суддя                                                                                      Р.Ф. Ханова