Рішення № 30227346, 21.03.2013, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 1109/7185/12

Номер провадження 2/404/67/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2013 року Кіровський райсуд м. Кіровограда

в складі: головуючого -судді Бершадської О.В.

при секретарі - Вітохіній Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ВАТ КБ "Надра" в особі його Кіровоградського регіонального управління про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки, -

ВСТАНОВИВ:

29 червня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись в суд із позовом, яким після надання остаточної редакції позовних вимог просили визнати недійсним кредитний договір № 401/11/04/ 2007/840- 4406/КФ , укладений 11 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком»Надра», в особі його Кіровоградського регіонального управління , та ОСОБА_1, з моменту укладення ; визнати недійсним договір поруки № 401/11/04/ 2007/840- 4406/КФ , укладений 11 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком»Надра», в особі його Кіровоградського регіонального управління, та ОСОБА_2 , з моменту укладення ; у разі задоволення вимог провести реституцію з урахуванням всіх платежів за оскаржуваним кредитним договором та надати їм розстрочку в оплаті на 60 (шістдесят) місяців ( т.1, а.с. 1-5, 45-46, 53-55, 88-91).

Вимоги обґрунтовували тим, що 11 квітня 2007 року між ним, ОСОБА_1 , та ВАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, згідно умов якого отримав від банку споживчий кредит на проведення ремонту та благоустрою нерухомого майна в сумі -54 600 доларів США із сплатою за користування кредитом 13,99 % річних, на строк до 19 квітня 2021 року. Крім того, 11 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком»Надра», в особі його Кіровоградського регіонального управління та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 401/11/04/ 2007/840- 4406/КФ , відповідно якого остання зобов»язалась відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов»язань за вищезазначеним кредитним договором.

Вважають, що договір кредиту укладено із порушенням вимог чинного законодавства, а саме, з порушенням положень статей 203, 215 ЦК України та положень Закону України «Про захист прав споживачів». Так, в договорі кредиту відсутня така істотна умова правочину, як ціна - сукупна вартість кредитного договору про яку у відповідності до вимог ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк повинен був повідомити позичальника та поручителя перед укладенням договору. Не надав відповідач їм і детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, що суперечить вимогам ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». При цому, недотримання Банком вимог законодавства щодо надання інформації про ціну - сукупну вартість кредитного договору і детального розпису загальної вартості кредиту призвело до того, що вони, позивачі, невірно уявляли умови та порядок погашення кредиту та вважали, що помісячні платежі які вносилися ними Кредитор розподіляє в рівних частках як на погашення суми кредиту так і на відсотки. Дізнавшись, що

зарахування платежів іде за схемою коли позичальник , після внесення за 38 місяців 25 033 доларів США, залишився винним Банку 50975,65 доларів США суми кредиту, то ОСОБА_1 звернувся до Банку за наданням йому інформації, а неотримавши її звернувся до суду.

Справа розглядалась судом першої інстанції та апеляційної.

Ухвалою колегії суддів судової палати цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.06.2012 року, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.10.2010 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 13 січня 2011 року скасовано, а справа передана на новий судовий розгляд. Згідно вказаної ухвали зазначено, що суди не в повній мірі з»ясували обставини , на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень , не вірно визначились із характером спірних правовідносин та не з»ясували , яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( т.2 а.с.42-44).

В судовому засіданні , при новому розгляді справи , позивачі заявлені вище вимоги підтримали повністю, просили задовольнити. Додатково зазначали, що в порушення вимог законодавства про захист прав споживачів, законів про банківську діяльність, норм цивільного кодексу, нормативних актів НБУ до укладення та на момент укладення спірного кредитного договору відповідач не надав їм, як споживачам абсолютно ніякої інформації про умови кредитування, про сукупну вартість кредиту, про платні супутні послуги. Також відповідач не тільки не запропонував позичальнику диференційовану систему погашення кредиту, яка є найбільш вигідною для споживчого кредиту, а в своїх рекламних буклетах зазначив тільки про ануїтететну систему. Банк в порушення законодавства не надав графік погашення кредиту, як на момент укладення договору так і в подальшому не зважаючи на вимоги позичальника. Вважають несправедливими та не обґрунтованими умови договору стосовно плати за обслуговування кредиту, а також платіж під назвою ритейл, який було сплачено позичальником ще до виконання кредитного договору.

Позивач ОСОБА_2 , після ознайомлення з довіреністю на право укладання договору кредиту , яку надав до суду представник відповідача, зазначала, що в кредитному договорі відсутня дата видачі довіреності на представника, до кредитного договору довіреність не додавалась, в копії довіреності яка надана до суду не зазначені повноваження представника по підготовці та укладанню кредитних договорів, повноваження представника виписані незрозумілими для споживача термінами , ці обставини є також підтвердженням того, що відповідач неналежним чином виконав умови про надання інформації споживачу перед наданням кредиту.

Відповідач - ВАТ КБ "Надра" , його представник в суді позовні вимоги не визнала, в їх задоволенні просила відмовити за безпідставністю та необгрунтовністю. Пояснювала, що ПАТ КБ «Надра» надає кредитні послуги відповідно до законодавства України, нормативно-правових актів НБУ та внутрішніх банківських нормативних актів. Працівник їхнього банку, що здійснює кредитування фізичних осіб, під час проведення попередньої бесіди з майбутнім позичальником надає йому пам'ятку та перелік необхідних документів, які необхідно надати при поданні заяви на отримання кредиту. Далі позичальник на власний розсуд обирає більш прийняті для нього умови після чого подає до банку анкету-заявку на отримання кредиту, що і було подана позивачем до банку 4 квітня 2007 року. В цій анкеті-заяві міститься посилання «із основними умовами надання кредиту ознайомлений.» Заперечувала проти того, що в спірному договорі є несправедливі умови для позичальника, тому що договір складений у відповідності до норм чинного законодавства. Що ж відносно того, що на час укладання договору банк не надав позичальнику графік погашення кредиту та детальний розпис і сукупну вартість кредиту, представник відповідача зазначила, що жодним нормативним актом не передбачено обов'язок кредитної установи надавати такі документи позичальнику при оформленні кредиту з ануїтетною системою погашення і тому КБ «Надра» такі документи позичальникам не надає . Також заперечувала на те, що начальник центрального відділення Кіровоградської філії ВАТ КБ «Надра» Журенко Т.О. не мала належних повноважень на підписання від імені банку договору кредиту та договору поруки, які були укладені з позивачами.

Заслухавши пояснення позивачів, заперечення відповідача, пояснення експерта, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» в особі його Кіровоградського регіонального управління, правонаступником якого з 04.02.2011 року є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра», був укладений кредитний договір № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, відповідно до якого позичальник отримав споживчий кредит на проведення ремонту та благоустрою нерухомого майна в сумі 54 600 доларів США, що становила на день укладання договору 275730, 00 грн. , зі строком повернення до 19.04.2021 року.

11 квітня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, відповідно до якого остання зобов»язалась відповідати перед Банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов»язань за вищезазначеним кредитним договором.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, зазначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Статтею 203 Цивільного кодексу України, визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а також відсутність хоча б однієї з істотних умов правочину встановлених спеціальними законами, визначено як підставу його недійсності.

Пленум Верховного Суду України, в своїй постанові №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Окремі норми про недійсність правочинів також містяться у спеціальному законодавстві.

Встановлено, що відповідачем ВАТ КБ «Надра» в особі його філії Кіровоградського регіонального управління на момент укладення кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 року з позичальником ОСОБА_1 та в умовах договору недодержані вимоги цивільного законодавства України, що і є підставою визнання цього кредитного договору недійсним з моменту укладення.

Відповідачем допущені порушення наступних норм цивільного права.

Пункт 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно якого договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Вимоги частини 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та абзацом шістнадцятим частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а також статтею 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

В п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, зазначено, суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21

Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808.

При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

В Рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року зокрема зазначено, що споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу).

Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.»

Ухвалою суду від 10.09.2012 року було призначено судово-економічну експертизу, яку було виконано судовим експертом Гавриш Г.О., та складено висновок № 11/3-123 від 28.12.2012 р. ( т.2 , а.с. 66, 69-70, 113-153, 161). Судовий експерт у висновку судово-економічної експертизи зазначає, що у кредитній справі ОСОБА_1 та в інших документах ПАТ КБ «Надра» КРУ, наданих для експертного дослідження відсутні наступні необхідні документи: документальне підтвердження наданої позичальнику інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, у тому числі під час звернень споживача; відсутній графік погашення кредиту за кредитним договором від 11.04.2007 року, підписаний сторонами; відсутнє документальне підтвердження отримання супутніх послуг , які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту по кредитному договору від 11.04.2007 року.

В матеріалах кредитної справи знаходяться анкета-заява на отримання кредиту від 4 квітня 2007 р., підписана позивачами, але відсутній підпис уповноваженої особи банку. З цієї анкети вбачається, що позичальник подає заяву на отримання кредиту в сумі 60 000 дол. США на строк 180 місяців. В цій анкеті відсутні пропозиції банку про умови кредитування та форму погашення кредиту, розпис вартості кредиту за альтернативними формами погашення кредиту. В справі є також і рукописна заява позичальника, яка також датована 4 квітня 2007 року , але вже на суму 54600 дол. США і на строк 168 місяців. Також і в цій заяві не визначено яку саме форму погашення обрав позичальник.

Відповідач наголошувала на те, що позичальнику було надано пам'ятку про існуючі умови та види кредитування. В матеріалах же справи знаходиться пам'ятка з назвою «Кредит споживчий під заставу». Цей документ без дати та ньому відсутня відмітка, що її отримав позичальник та надав працівник банку. З тексту цієї пам'ятки не можливо встановити який саме кредит було запропоновано позичальнику, на яких умовах, в якій валюті та за якою формою погашення кредитних зобов'язань.

Суд за таких обставин не може прийняти надані відповідачем документи, як належні докази того, що позивачі були належним чином ознайомлені з умовами кредитування.

Відповідач, кредитодавець зобов'язаний був ще перед укладенням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в)наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість

послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Та після того, як споживач обере для себе форму кредитування, яка найбільш для нього підходить, кредитодавець отримує від позичальника письмове підтвердження, що останній повністю ознайомлений з умовами кредитування і погоджується з усіма умовами кредитного договору.

Аналогічні вимоги встановленні Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808, пунктом 2.1. якої передбачено, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування, зокрема:можливу суму кредиту;строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний;форми та види його забезпечення;необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо);переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; інші умови, передбачені законодавством.

Крім того пунктом 3.1 вказаної постанови Національного банку України визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 13 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (п.1); при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (п.2); не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до листа Національного банку України від 19.01.2006р. №18-112/219-637 «Про застосування в банківській діяльності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» банкам звернуто увагу на те, що нормами статті 11 цього Закону

врегульовано права споживачів на випадок укладення ними кредитних договорів (у тому числі при здійсненні операцій з кредитування банківських рахунків споживачів), відповідно до яких кредитодавець надає кошти на придбання продукції. Зокрема, встановлено вимоги щодо письмової форми таких договорів, визначено обсяг інформації, яку кредитодавець (у тому числі банк) має право вимагати від позичальника (споживача) з метою перевірки платоспроможності останнього, на кредитодавця покладено обов'язок доведення факту передання позичальнику (споживачу) оригіналу такого договору, а також врегульовано інші аспекти відносин між кредитодавцем та позичальником (споживачем), що можуть мати місце під час виконання ними взятих на себе зобов'язань відповідно до укладеного кредитного договору. У зв'язку із вищезазначеним НБУ звертає увагу на можливість виникнення в діяльності банків певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит із фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, що обумовлені нормами статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

З наведеного вбачається, що договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших правочинів, що можуть вчинятись за участю банківських установ.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Висновок позивачів про те, що до укладення, та на момент укладення кредитного договору банком в односторонньому порядку була безальтернативно встановлена невигідна для них ануїтетна форма погашення кредиту, підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 28.12.2012 р., в якій зазначено, що різниця при погашенні заборгованості по спірному кредитному договору від 11.04.2007 року за час його дії при умові застосування до позичальника аннуітентного та диференційованого виду погашення заборгованості кредиту без урахування плати за управління кредитом становить 24 477,27 доларів США.

Стосовно обгрунтування позивачів про визнання несправедливими умови кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 року щодо плати за обслуговування кредиту, а також сплати ритейлу, суд зазначає наступне.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави передбаченої п.1 частини 1 ст. 355 ЦПК України.

У постанові від 12 вересня 2012 року № 6-8цс 12 Верховний Суд України зазначив, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

З огляду на таке, суд визнає несправедливими умови кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 року встановлені п. 1.3.2. - щомісячна плата за управління кредитом.

Згідно із абз. 2 п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до п. 9 ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачем було допущене істотне порушення прав позивача, як споживача послуг, у зв'язку з чим, позивач був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання.

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Пунктом 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Пунктом 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено перелік несправедливих умов договору.

Дослідженням умов кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 року, а також інших документів наданих Банком, які б передбачали сплату позичальником додаткової комісійної винагороди (ритейл) банку, згідно квитанції № NL-1 від 12.04.2007 року в сумі 4135,95 грн. судом не встановлено.

Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним договору поруки № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 року суд вважає, що вона підлягає задоволенню в порядку застосування положення частини 2 ст. 548 ЦК України, згідно якого недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

При цьому, суд вважає, що вимога про застосування реституцію з урахуванням всіх платежів за оскаржуваним кредитним договором та надання позивачам розстрочки в оплаті на 60 (шістдесят) місяців не підлягає задоволенню.

Із змісту ст. 217 ЦПК України вбачається, що розстрочка - спосіб виконання зобов'язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановленні наперед.Підставами для відстрочення(розстрочення) виконання може бути стан здоров'я боржника, тимчасове скрутне матеріальне становище, перебування на утриманні непрацездатних осіб та інші поважні причини, які утруднюють вчасне виконання рішення суду. З огляду на вищезазначене, не містять в своєму тексті позову та пояснень позивачів обгрунтування необхідності надання їм розстрочки платежу.

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно п.7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно вимог ст. 88 ЦПК України, судові витрати віднести на рахунок позивачів по фактично понесеним, згідно їх заяви (т.1 , а.с.83).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 203, 204, 215, 216, 241, 548, 634 ЦК України, ст. 11,18 ЗУ «Про захист прав споживачів», статті 6 ЗУ «Про фінансові послуги», ст. 56 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 року №9, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5, ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ВАТ КБ "Надра" в особі його Кіровоградського регіонального управління про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки - задовольнити частково.

Визнати недійсним кредитний договір №401/11/04/2007/840-4406/КФ, укладений 11 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Надра" (код ЄДРПОУ 20025456) та громадянином ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, з моменту укладення.

Визнати недійсним договір поруки №401/11/04/2007/840-4406/КФ, укладений 11 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Надра" (код ЄДРПОУ 20025456) та громадянкою ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2, з моменту укладення.

У задоволенні вимоги щодо проведення реституції з урахуванням всіх платежів за оскаржуваним кредитним договором та надання розстрочки в оплаті на 60 (шістдесят) місяців - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок позивачів по фактично понесеним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, до апеляційного суду Кіровоградської області, через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Кіровського О. В. Бершадська

районного суду

м.Кіровограда