Ухвала суду № 30225119, 13.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2013 р.Справа № 1570/3577/2012

Категорія: 8.2.9 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Жука С.І., Скрипченка В.О.,

при секретарі Гончарук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «АТП-15106» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

26.09.2009 року ПАТ «АТП-15106» звернулося до окружного суду із позовом до ДПІ у Малиновському районі м.Одеси Одеської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2011 року №0003002301 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на землю в сумі 1 000 816,34 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 250 544,09 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що за наслідками проведеної перевірки податковий орган дійшов до помилкового висновку про те, що ПАТ «АТП-15106» було порушено вимоги ст.ст.14,15,18 Закону України «Про плату за землю» №2535-ХІІ від 03.07.1992 року, а саме: занижено податок на землю в сумі 1000816,34 грн. за період 2009-2010р.р. та не подано розрахунок земельного податку до ДПІ у Малиновському районі м.Одеси за вказаний період. В подальшому, на підставі складеного за результатами цієї перевірки акту, відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0003002301, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на землю в сумі 1000816 грн. 34 коп. та застосовано штрафну санкцію в сумі 250544,09 грн., хоча позивач, як суб'єкт малого підприємництва, у відповідності до ст.6 Указу Президента України №727/98 від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» звільнений від сплати податку за землю.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року адміністративний позов ПАТ «АТП-15106» задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 10.06.2011 року №0003002301, яким ПАТ «АТП-15106» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на землю в сумі 1 000 816,34 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 250 544,09 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС 09.01.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 року і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - Публічне акціонерне товариство «АТП-15106» зареєстроване виконавчим комітетом Одеської міської ради 21.01.1998 року за №15561200000019828 (а.с.38-39).

Основними видами діяльності позивача за КВЕД-2005 є: діяльність автомобільного регулярного транспорту, будівництво будівель, послуги з організації подорожувань, управління нерухомим майном, купівля та продаж власного нерухомого майна, здавання в оренду власного нерухомого майна, що підтверджується довідкою АА №575622 з ЄДРПОУ (а.с.40).

В період з 10.05.2011 року по 23.05.2011 року, на підставі направлень від 10.05.2011 року №№602,603,604, виданих ДПІ у Малиновському районі м.Одеси і згідно із п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та у відповідності до наказу ДПІ у Малиновському районі м.Одеси від 10.05.2011 року №840, було проведено документальну позапланову перевірку ВАТ «АТП-15106» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р.

За результатами вказаної перевірки 30.05.2011р. складено акт №157/23/213/05522068, яким зафіксовано виявлені порушення, а саме: заниження податку на землю в сумі 1000816,34 грн., в тому числі за 2009 рік у сумі 486062, 74 грн., за 2010 рік у сумі 514753, 60 грн. та встановлення факту неподання ВАТ «АТП-15106» розрахунку земельного податку до ДПІ за 2009 рік, 2012 рік (а.с.42-55).

Відповідачем в акту перевірки зроблено висновок про те, що при передачі в оренду суб'єктами підприємницької діяльності - платникам єдиного податку, будівель або їх частин іншим суб'єктам господарювання будівлі і відповідні земельні ділянки під ними використовуються орендарями таких будівель або їх частин. При цьому, земельні ділянки не використовуються платниками єдиного податку у своїй підприємницькій діяльності. Тому, підприємство - землекористувач платник єдиного податку за земельні ділянки, переданими в оренду іншим суб'єктам підприємницької діяльності, будівлями або їх частинами повинно сплачувати земельний податок на загальних підставах.

В подальшому, на підставі зазначеного акту перевірки, а також згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0003002301 від 10.06.2011 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на землю в розмірі 1000816,34 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію сумі 250 544,09 грн. (а.с.16).

Не погодившись з прийнятим рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що на позивача, як платника єдиного податку, передбачені пп. «г» п.4.2.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст.ст.13,17 Закону України «Про плату за землю» вимоги щодо сплати земельного податку не розповсюджуються і, тому, оскаржене рішення податкового органу не є правомірним і, відповідно, підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх правильними та заснованими на законі, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Так, як слідує зі змісту ст.2 Закону України «Про плату за землю», використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У статті 116 Земельного кодексу України зазначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, або за результатами аукціону.

А у відповідності до ст.126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом; право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою; право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі.

Набуття ж права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» передбачено запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

А згідно із вимогами ст.6 Указу Президента України №727/98 від 03.07.1998р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції від 28.06.1999р.), суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.

Слід звернути увагу на те, що аналогічне положення міститься і в п.6 Постанови КМУ №507 від 16.03.2000р. «Про роз'яснення Указу Президента України №727/98 від 03.07.1998р.» (в редакції, що діяла до 01.01.2011р.), у відповідності з яким, суб'єкт малого підприємництва, який не є платником плати (податку) за землю, звільняється від сплати податку за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для проведення підприємницької діяльності.

Таким чином, виходячи із системного аналізу вказаних вище норм, колегія суддів приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що діючим законодавством прямо визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.

Відповідно до приписів ст.796 Цивільного кодексу України, одночасно з правом найму (власності) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Отже, за таких обставин, позивач, як орендодавець, та як платник єдиного податку за видом діяльності - надання послуг оренди, здійснює підприємницьку діяльність, пов'язану з наданням в оренду приміщень та не є платником податку за землю (земельного податку) згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, податкове зобов'язання по податку на землю визначене позивачу саме за земельні ділянки, розташовані під нежитловими приміщеннями, які здані в оренду на підставі відповідних договорів.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки ЄДРПОУ серії АА 575622, ПАТ «АТП-15106» наділене правом здавання в оренду нерухомого майна, про що свідчить відповідний КВЕД 70.20.0.

При цьому, такий вид діяльності як здача в оренду нерухомості визначений і у свідоцтві про сплату єдиного податку від 21.05.2008 року, за яким, позивач наділений правом здавати в оренду нерухоме майно за КВЕД 70.20.0.

Таким чином, діючим на той час законодавством було встановлено дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником плати (податку) за землю:

- перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, про що отримано свідоцтво про сплату єдиного податку;

- земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, використовуються для провадження підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що дане право є частиною підприємницької діяльності таксомоторного парку, яке, поряд з іншим, спрямоване на організацію та належне забезпечення та експлуатації таксомоторного парку. Отже, саме на цій підставі ПАТ «АТП-15106» і звільнено від сплати земельного податку.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст.96 Земельного кодексу України №2768-III від 25.10.2001 року та ст.35 Закону України «Про охорону земель» №962-IV від 19.06.2003 року землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

При цьому, відповідно до ст.1 Закону України «Про землеустрій» №858-IV від 22.05.2003 року, цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Згідно п. «а» ч.1 ст.91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання їх за цільовим призначенням та у відповідності до п. «ґ» ч.1 ст.211 цього Кодексу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за таке порушення як невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

Так, судами обох інстанцій уважно досліджено наявні в матеріалах справи план зовнішніх меж землекористування та державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №002035, який видано ВАТ «АТП-15106» на право постійного користування спірною земельною ділянкою загальною площею 2,9980 га, що розташована за адресою: м.Одеса, вул.Середня,48, на підставі рішення Одеської міської ради №877-ХХІІІ від 29.02.2000 року, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №109 (а.с.62-65).

З зазначеного вище державного акту та плану вбачається, що спірна земельна ділянка була надана ВАТ «АТП-15106» для експлуатації та обслуговування таксомоторного парку, зміни в землекористуванні не вносились.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2010 року між ВАТ «АТП-15106» та ТОВ «Каскад-Преміум» укладено договір суборенди №13/10 щодо передачі нежитлового приміщення з обладнанням за адресою: м.Одеса, вул.Середня,48. А згідно договору суборенди від 30 вересня 2011 року, укладеного між ВАТ «АТП-15106» та ТОВ «АТП-15106», суборендодавець передає, а суборендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Середня,48 (а.с.56-61).

Таким чином, з огляду на зазначене, здавання позивачем в оренду нежитлових приміщень, розташованих на спірній земельній ділянці, що була надана у постійне користування при умові зазначення такого виду діяльності у статутних документах, на думку судів обох інстанцій, не вважається нецільовим використанням цієї земельної ділянки.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів на одержання прибутку.

Аналогічне визначення містить і Державний класифікатор України «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №97 від 28.05.2004 року). Т.б. підприємницька діяльність визначається, як самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

Операції ж з оренди - є за своєю суттю операціями з надання послуг, а орендна плата включає в себе не лише компенсацію витрат, але і відповідний прибуток орендаря, а тому такі операції підпадають під визначення підприємницької діяльності, а платник єдиного податку - орендодавець - звільняється від сплати податку на землю.

Отже, за таких обставин, оскільки, позивач є платником єдиного податку і здійснює підприємницьку діяльність, здаючи в оренду свою нерухомість, то нарахування йому податковим органом земельного податку, в даному випадку, є неправомірним та суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому, використання певних об'єктів для здійснення господарської діяльності підприємством не залежить від конкретних результатів отримання прибутку у певний час. Крім того, операції з оренди є за своєю суттю операціями з надання послуг. Орендна плата включає в себе не лише компенсацію витрат, але й відповідний прибуток орендареві. Таким чином, операції з надання в оренду нежитлового приміщення підпадають під визначення підприємницької діяльності, а платник єдиного податку - орендодавець - звільняється від сплати земельного податку.

Однак, всупереч наведеним вимогам законодавства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав судам 1-ї та 2-ї інстанцій достатніх і беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірності прийнятих ним рішень щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання по податку на землю з фізичних осіб.

За таких обставин, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м.Одеси Одеської області ДПС №0003002301 від 10.06.2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

До того ж, при прийнятті остаточного рішення по даній справі, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити та звернути увагу ще й на ту обставину, що рішенням господарського суду Одеської області від 11.07.2011р. (по справі №20/17-1934-2011) у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Малиновського району м.Одеси в інтересах Одеського міського управління земельних ресурсів до ВАТ «АТП-15106» про визнання недійсними та скасування рішення та державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою - відмовлено та одночасно встановлено факт саме цільового використання цієї спірної з/ділянки за адресою: м.Одеса, вул.Середня,48.

При цьому, слід вказати, що дане рішення господарського суду залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 року, тобто набрало законної сили, а встановлені ним обставини щодо факту саме цільового використання ВАТ «АТП-15106» спірної з/ділянки, відповідно до змісту ст.72 КАС України, не підлягають додатковому доказуванню.

Також, судова колегія звертає увагу і на те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, не було зроблено представниками відповідачів при розгляді справи в суді 1-ї та 2-ї інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: С.І. Жук

В.О. Скрипченко