Постанова № 30213700, 21.03.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2013 р. Справа № 2а-4992/12/2170 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бездрабка О.І.,

при секретарі - Рефлер Ю.В.,

за участю:

представників позивача - Загорулька Є.А., Довбиш Г.В.,

представника відповідача - Імшеницького А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Плаза" до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Плаза" (далі - позивач, ТОВ "Авто-Плаза") звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м.Херсоні), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.07.2012 р. № 0005542200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за 8 місяців 2010 року на 4287 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 1071,75 грн., № 0005532200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 181324,50 грн., з яких за основним платежем на 148902 грн., за штрафними санкціями на 32422,50 грн., від 08.10.2012 р. № 0007232200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на 336890,50 грн., з яких за основним платежем на 303339 грн., за штрафними санкціями на 33480,50 грн., № 0007242200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 4360 грн. за основним платежем.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, вказавши на те, що ДПІ у м.Херсоні неправомірно визнала нікчемними правочини з придбання товарів, послуг у ТОВ "ТРК "Альянс", ТОВ "Торговий дім "Імпакт", ДП "Ель" ТОВ "Дружба", ТОВ "ГАРД ПРО", ТОВ "Сервіспрент", ТОВ "Авто-Профіт" (ТОВ "Торговий дім "Ніко"), ТОВ "Фірма Альтек", ТОВ "ОРТ-ЮГ", ТОВ "Агро-Хім-Трейд", ПП "Імперія-97", ТОВ "Інтершина", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_6, ПП "Романа мобіл", а тому протиправно не визнала право на формування валових витрат та податкового кредиту за наслідками цих операцій. Позивач стверджує, що факт поставки товарів, послуг підтверджується первинними бухгалтерськими документами. На думку представників позивача, ТОВ "Авто-Плаза" виконало всі вимоги Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України для формування валових витрат та податкового кредиту по операціях з ТОВ "ТРК "Альянс", ТОВ "Торговий дім "Імпакт", ДП "Ель" ТОВ "Дружба", ТОВ "ГАРД ПРО", ТОВ "Сервіспрент", ТОВ "Авто-Профіт" (ТОВ "Торговий дім "Ніко"), ТОВ "Фірма Альтек", ТОВ "ОРТ-ЮГ", ТОВ "Агро-Хім-Трейд", ПП "Імперія-97", ТОВ "Інтершина", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_6, ПП "Романа мобіл". Також вказують на протиправність висновків відповідача про заниження валових доходів у сумі 8317 грн. у зв'язку з не включенням суми кредиторської заборгованості ТОВ "УкрТехАвто", термін позовної давності якої минув, оскільки 31.10.2010 р. та 27.12.2010 р. між ТОВ "Авто-Плаза" та ТОВ "УкрТехАвто" були підписані акти звіряння взаємних розрахунків, а тому згідно ст.264 ЦК України строк позовної давності перервався і розпочався новий, який закінчується 27.12.2013 р. Також не погоджуються з висновками ДПІ у м.Херсоні стосовно безпідставного віднесення до валових витрат витрати по договорам оренди транспортних засобів. Зазначають, що відповідач у акті перевірки не посилається на норми закону, які б надавали йому право застосовувати звичайні ціни. Оцінка автомобіля для цілей укладення договору оренди є справою добровільною. ТОВ "Авто-Плаза" має первинні документи, які свідчать про зв'язок витрат по утриманню орендованого транспорту із господарською діяльністю. Жодна норма податкового законодавства не містить обмежень щодо включення до витрат сум виплаченої орендної плати за відсутності тимчасового талону на автомобіль. Просять задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти позову, оскільки позивач протиправно формував валові витрати та податковий кредит по операціям з ТОВ "ТРК "Альянс", ТОВ "Торговий дім "Імпакт", ДП "Ель" ТОВ "Дружба", ТОВ "ГАРД ПРО", ТОВ "Сервіспрент", ТОВ "Авто-Профіт" (ТОВ "Торговий дім "Ніко"), ТОВ "Фірма Альтек", ТОВ "ОРТ-ЮГ", ТОВ "Агро-Хім-Трейд", ПП "Імперія-97", ТОВ "Інтершина", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_6, ПП "Романа мобіл". За даними відповідача за цими операціями документувались безтоварні поставки товарів, надання послуг, а бухгалтерські та податкові документи не відображали реально здійснені господарські операції. У зв'язку з цим наявні документи не визнаються як документи, що засвідчують фактичне здійснення господарських операцій та не можуть бути прийнятими для підтвердження валових витрат та податкового кредиту позивача. Крім того, в порушення пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України ТОВ "Авто-Плаза" до складу валових доходів не включено суму кредиторської заборгованості, термін позовної давності якої минув, що призвело до заниження валових доходів на 8317 грн. Окрім цього, позивачем безпідставно віднесено до валових витрат витрати по оренді транспортних засобів на загальну суму 371400 грн., оскільки до перевірки не надано тимчасових реєстраційних талонів на автомобілі, відомостей про проведення незалежної (експертної) оцінки автомобілів. Просить відмовити у задоволені позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період з 24.04.2012 р. по 29.05.2012 р. податковою інспекцією проведено виїзну планову перевірку ТОВ "Авто-Плаза" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт перевірки від 05.06.2012 р. № 1060/22-1/32618769.

У висновках акту перевірки зазначено, що встановлено порушення:

1. пп.4.1.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.2, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.10 п.5.4 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого завищено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 297647 грн., у тому числі: 1 квартал 2009 року - 8482 грн., півріччя 2009 року - 26494 грн., 3 квартал 2009 року - 46118 грн., 1 квартал 2010 року - 56244 грн., півріччя 2010 року - 10660 грн., 3 квартал 2010 року - 50506 грн., 2010 рік - 58971 грн., 1 квартал 2011 року - 76996 грн., 2 квартал 2011 року - 32024 грн., 3 квартал 2011 року - 35348 грн., 2 квартал 2011 року - 4 квартал 2011 року - 132383 грн.;

2. пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, пп.12.1, 12.3, 12.4, 12.5 п.12 Порядку заповнення податкової накладної, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 167050 грн., у тому числі: січень 2009 року - 638 грн., лютий 2009 року - 5802 грн., березень 2009 року - 346 грн., квітень 2009 року - 5148 грн., травень 2009 року - 6214 грн., червень 2009 року - 3048 грн., липень 2009 року - 1757 грн., серпень 2009 року - 5880 грн., вересень 2009 року - 8062 грн., жовтень 2009 року - 1702 грн., листопад 2009 року - 506 грн., лютий 2010 року - 11941 грн., березень 20010 року - 2433 грн., квітень 2010 року - 25102 грн., травень 2010 року - 5729 грн., червень 2010 року - 1045 грн., вересень 2010 року - 2485 грн., жовтень 2010 року - 5459 грн., листопад 2010 року - 4434 грн., грудень 2010 року - 4526 грн., січень 2011 року - 1419 грн., лютий 2011 року - 1618 грн., березень 2011 року - 4012 грн., квітень 2011 року - 6436 грн., травень 2011 року - 2977 грн., червень 2011 року - 2754 грн., липень 2011 року - 4691 грн., серпень 2011 року - 7337 грн., вересень 2011 року - 7468 грн., жовтень 2011 року - 10523 грн., листопад 2011 року - 9815 грн., грудень 2011 року - 5743 грн., та завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4287 грн., в тому числі за серпень 2010 року на суму 4287 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у м.Херсоні винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 24.07.2012 р. № 0005542200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за 8 місяців 2010 року на 4287 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 1071,75 грн.,

- від 24.07.2012 р. № 0005532200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 181324,50 грн., з яких за основним платежем на 148902 грн., за штрафними санкціями на 32422,50 грн.,

- від 08.10.2012 р. № 0007232200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на 336890,50 грн., з яких за основним платежем на 303339 грн., за штрафними санкціями на 33480,50 грн.,

- від 08.10.2012 р. № 0007242200, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 4360 грн. за основним платежем.

Висновки відповідача про завищення валових витрат, податкового кредиту, суми бюджетного відшкодування, заниження валових доходів ґрунтуються на:

1) визнані нікчемними правочинів, укладених позивачем з ТОВ "ТРК "Альянс", ТОВ "Торговий дім "Імпакт", ДП "Ель" ТОВ "Дружба", ТОВ "ГАРД ПРО", ТОВ "Сервіспрент", ТОВ "Авто-Профіт" (ТОВ "Торговий дім "Ніко"), ТОВ "Фірма Альтек", ТОВ "ОРТ-ЮГ", ТОВ "Агро-Хім-Трейд", ПП "Імперія-97", ТОВ "Інтершина", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_6, ПП "Романа мобіл";

2) не включення до складу валових доходів суму кредиторської заборгованості ТОВ "УкрТехАвто", термін позовної давності якої минув, що призвело до заниження валових доходів на 8317 грн.;

3) безпідставним віднесенням до валових витрат витрати по оренді транспортних засобів на загальну суму 371400 грн.

Під час перевірки відповідач встановив, що позивач протягом 2009-2011 років частину податкового кредиту та валових витрат з податку на прибуток сформував по господарським відносинам з ТОВ "ТРК "Альянс", ТОВ "Торговий дім "Імпакт", ДП "Ель" ТОВ "Дружба", ТОВ "ГАРД ПРО", ТОВ "Сервіспрент", ТОВ "Авто-Профіт" (ТОВ "Торговий дім "Ніко"), ТОВ "Фірма Альтек", ТОВ "ОРТ-ЮГ", ТОВ "Агро-Хім-Трейд", ПП "Імперія-97", ТОВ "Інтершина", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_6, ПП "Романа мобіл". Відповідач достовірність документування поставок товарів, послуг позивачу безпосередньо у вказаних постачальників не перевірив через те, що підприємства не знаходяться за юридичною адресою, не мають необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а саме: відсутні основні фонди, транспортні засоби, складські приміщення, виробничі активи, кваліфікований персонал; фізичні особи-підприємці знаходяться в стані припинення; окремі підприємства декларують податковий кредит від контрагентів, які визнані судом банкрутами, не декларують своїх зобов'язань. З цих підстав ДПІ у м.Херсоні визнало правочини між позивачем та зазначеними контрагентами нікчемними.

Виходячи з позицій сторін стосовно формування валових витрат та податкового кредиту позивача у 2009-2011 роках, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Положеннями п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР) визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит платника ПДВ визначається виходячи із сум ПДВ сплачених (нарахованих) постачальникам товарів/послуг, підтверджених належним чином складеними податковими накладними та при умові , якщо ці товари/послуги призначені для використання в оподатковуваній господарській діяльності такого платника податку.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, з точки зору податкового законодавства України головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту, а понесених витрат - до валових витрат є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та належне документування сплаченого ПДВ.

Також суд вважає, що для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту та валових витрат необхідно встановити також наступні обставини: реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту та валових витрат; наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності; віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Судом досліджені первинні та бухгалтерські документи, які були надані позивачем до суду. Вказані документи спростовують твердження відповідача про "безтоварність" господарських операцій ТОВ "Авто-Плаза" з ТОВ "ТРК "Альянс", ТОВ "Торговий дім "Імпакт", ДП "Ель" ТОВ "Дружба", ТОВ "ГАРД ПРО", ТОВ "Сервіспрент", ТОВ "Авто-Профіт" (ТОВ "Торговий дім "Ніко"), ТОВ "Фірма Альтек", ТОВ "ОРТ-ЮГ", ТОВ "Агро-Хім-Трейд", ПП "Імперія-97", ТОВ "Інтершина", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_6, ПП "Романа мобіл", оскільки поставка товарів, надання послуг підтверджені відповідними договорами, видатковими та податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт та надання послуг, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару, звітами про використання коштів, актами списання ТМЦ. Зазначеними первинними бухгалтерськими документами підтверджено повне виконання сторонами умов договорів. Отримані товари, послуги використані в господарській діяльності ТОВ "Авто-Плаза".

У акті перевірки не спростовується факт того, що суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаних контрагентів, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. А, отже, позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними.

Крім того, суд також звертає увагу, що чинним законодавством України не встановлено норм щодо кількості працівників, вартості основних фондів підприємства, наявності власних або орендованих складських приміщень та інших матеріальних ресурсів, при недотриманні яких підприємство вважається таким, що не може здійснювати господарську діяльність, а також не визначено ознак, які вказують на здійснення господарської діяльності підприємством за юридичною чи податковою адресою.

Недекларування постачальниками товарів та послуг трудового та матеріального потенціалу або орендних відносин може свідчити про заниження ними об'єктів оподаткування, що не спростоване та не з'ясоване відповідачем під час складання акту перевірки.

Контролюючим органом не надано до суду належних доказів щодо безтоварності господарських операцій за участю позивача, що інформація, яку містять документи, надані позивачем до суду на обґрунтування своїх вимог, не відповідає дійсності, що позивач діяв без належної обачності й обережності, що він отримував податкову вигоду з порушенням приписів податкового законодавства і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти та, що без участі покупця податкова вигода не могла бути одержана.

Суд вважає, що не може бути підставою для визначення додаткових зобов'язань позивачу порушення податкового законодавства іншими контрагентами по ланцюгу постачання.

За приписами пп.16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Такої позиції дотримується і Верховний Суд України. У своєму рішенні від 31.01.2011 р. у справі № 21-47а10 Верховний Суд України зазначив: "якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Крім того, рішення Верховного Суду України узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником своїх зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Аналогічна позиція викладена і у рішенні Європейського Суду з прав людини "Інтерсплав проти України (заява № 803/02).

Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Згідно ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" рішення Європейського Суду з прав людини застосовується в Україні як джерело права.

На думку суду, при здійсненні господарської операції з боку позивача обов'язковому контролю підлягають наявність у постачальника дозвільної документації на складання податкової накладної, відповідність реквізитів податкової накладної фактичним даним на момент вчинення правочину та фактична наявність товару або здійснення роботи чи послуги, отримання (надання) яких документуються сторонами господарської операції.

Суд зазначає, що на час здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, вони мали свідоцтва платників ПДВ, а тому мали право виписувати податкові накладні.

Неможливість здійснення податковим органом перевірок постачальників позивача в ланцюгах постачання не є достатньою підставою для визнання недійсними юридично значимих дій названих підприємств з іншими суб'єктами господарювання з моменту їх державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру, а також не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

ДПІ у м.Херсоні не надано до суду доказів про наявність на час здійснення господарських операцій з позивачем записів у ЄДРПОУ щодо відсутності підприємств-контрагентів позивача за юридичною адресою чи записів про припинення підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців. Внесення таких записів після здійснення господарських операцій не позбавляє позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат від вказаних контрагентів.

Оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, ним сплачено постачальникам у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ у м.Херсоні податкові декларації, тобто, позивачем виконані всі вимоги податкового законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат, то, відповідно, він має право на включення до податкового кредиту сплачених сум ПДВ, а понесених витрат - до валових витрат.

Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ у м.Херсоні, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведені норми Цивільного та Господарського кодексів України вказують на оспорюваність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Отже, викладені в акті перевірки висновки ДПІ у м.Херсоні про нікчемність вчинених позивачем правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Крім того слід зазначити, що умовою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

ДПІ у м.Херсоні не надала суду і не посилалася на наявність таких доказів, які б підтвердили наявність умислу посадових осіб позивача на укладення таких правочинів.

Також суд зазначає, що приймаючи до уваги мету, з якою відповідач здійснює свої контрольні повноваження, вбачається, що норми ст.203 та інших статей гл.16 ЦК України не відносяться ані до податкового, ані до валютного, ані до іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Таким чином, суд вважає, що ТОВ "Авто-Плаза" правомірно сформувало податковий кредит та валові витрати по відносинам з ТОВ "ТРК "Альянс", ТОВ "Торговий дім "Імпакт", ДП "Ель" ТОВ "Дружба", ТОВ "ГАРД ПРО", ТОВ "Сервіспрент", ТОВ "Авто-Профіт" (ТОВ "Торговий дім "Ніко"), ТОВ "Фірма Альтек", ТОВ "ОРТ-ЮГ", ТОВ "Агро-Хім-Трейд", ПП "Імперія-97", ТОВ "Інтершина", ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_6, ПП "Романа мобіл".

Що стосується висновків ДПІ у м.Херсоні стосовно не включення суми кредиторської заборгованості по ТОВ "УкрТехАвто", термін позовної давності якої минув, що призвело до заниження валових доходів на 8317 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п.135.2 ст.135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Згідно пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Статтею 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлено в три роки, а його перебіг переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ст.264 ЦК України).

Оскільки 31.10.2010 р. та 27.12.2010 р. між ТОВ "Авто-Плаза" та ТОВ "УкрТехАвто" були підписані акти звіряння взаємних розрахунків, чим було підтверджено суми боргу позивача перед ТОВ "УкрТехАвто", то строк позовної давності перервався і почався новий, який закінчується 27.12.2013 р. Тому кредиторська заборгованість у сумі 8317 грн. не набула ознак безповоротної фінансової допомоги і не підлягала включенню до складу валових доходів позивача у 4 кварталі 2011 року.

Що стосується висновків відповідача про безпідставне віднесення до валових витрат витрати у сумі 371400 грн. по найму в оренду автотранспорту фізичних осіб суд зазначає наступне.

Під час перевірки податковою інспекцією досліджувалися договори найму транспортних засобів № 015125 від 13.12.2010 р., укладений між ОСОБА_7 та ТОВ "Авто-Плаза", та № 015127 від 13.12.2010 р., укладений між ОСОБА_8 та ТОВ "Авто-Плаза".

З акту перевірки слідує, що підставами для висновку про безпідставне віднесення до валових витрат витрати по їх найму, ДПІ у м.Херсоні зазначає відсутність у договорах найму вартості автомобілів, не надання до перевірки тимчасового реєстраційного талону та відомостей про проведення незалежної (експертної) оцінки.

Між тим суд зазначає, що згідно ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка автомобіля для цілей оформлення договору оренди не належить до випадків обов'язкового проведення оцінки. Методика, на яку посилається відповідач, затверджена Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092 та стосується виконання Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні". Тому оцінка автомобіля для цілей укладання договору оренди є справою добровільною.

Також необхідно зазначити, що жодна норма Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Податкового кодексу України не містить будь-яких посилань на цивільне законодавство і на обов'язковість застосування його норм при веденні податкового обліку, як і не містить обмежень щодо включення до витрат сум виплаченої орендної плати за відсутності тимчасового талону на автомобіль.

У судовому засіданні досліджено первинні документи (подорожні листи, платіжні документи, акти), які свідчать про пов'язаність витрат по утриманню орендованого транспорту із господарською діяльністю ТОВ "Авто-Плаза".

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірне віднесення позивачем до валових витрат по найму в оренду автомобілів на загальну суму 371400 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ТОВ "Авто-Плаза" обґрунтованими, а тому вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.8, 9, 12, 19, 71, 158-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 24.07.2012 р. №№ 0005532200, 0005542200, від 08.10.2012 р. №№ 0007232200, 0007242200.

Стягнути з Державного бюджету на користо Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Плаза" (м.Херсон, Новомиколаївське шосе, 7а, код ЄДРПОУ 32618769) судовий збір у сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 26 березня 2013 р.

Суддя Бездрабко О.І.

кат. 8.2.1