Ухвала суду № 30202888, 18.03.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-11373/12/0170/7

18.03.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Авто-Експрес"- Чернишевська Ганна Вікторівна, довіреність № б/н від 02.09.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- Бабченко Людмила Павлівна, довіреність № 121/9/10-00 від 05.03.12

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 06.11.12 у справі № 2а-11373/12/0170/7

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Авто-Експрес" (вул. Московська, 8, оф. 3, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98612)

до Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98600)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.11.2012 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Авто-Експрес" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0004482301 від 10.10.2012, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 124403,00грн., у тому числі:99522,00грн. основний платіж та 24881,00грн.- штрафні санкції. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0004492301 від 10.10.2012, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 416220,00грн., у тому числі: 332976,00 грн. основний платіж та 83244грн штрафні санкції, вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Крим-Авто-Експрес" (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004482301 від 10.10.2012 про нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 99522,00грн. основного платежу та 24881,00грн. штрафних санкцій, а також податкового повідомлення-рішення №0004492301 про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 332976,00 грн. основного платежу та 83244,00грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість судження суб'єкта владних повноважень про відсутність реальності господарських операцій за спірними правочинами позивача, та як наслідок неправомірно зазначення на порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Як свідчать матеріали справи 10.10.2012відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення: №0004482301 про нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 99522,00грн. основного платежу та 24881,00грн. штрафних санкцій та №0004492301 про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 332976,00грн. основного платежу та 83244,00грн. штрафних санкцій.

Передумовою нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість став акт №1757/22-01/34836741/186 від 03.10.2012 документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з суб'єктами господарської діяльності: БВП "Строитель-Плюс" код за ЄДРПОУ 31263808, ТОВ "Бренд Строй", код за ЄДРПОУ 36165567, за період з 01.09.2009по 30.09.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 1.31. пункту 1.32 статті 1., пункту5.1 статті 5., підпункту5.2.1 пункту 5,2. підпункту5.3.9 пункту5.3 статті 5., підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині визнання угод щодо поставки товарів, надання послуг між позивачем та: БВП "Строитель-Плюс", ТОВ "Бренд Строй" нікчемними, внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2010рік на 99522,00грн.; підпункту 7.4.1. підпункту 7.4.4. підпункту 7.4.5 пункту7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині визнання угод, щодо поставки товарів, надання послуг між позивачем та: БВП "Строитель-Плюс", ТОВ "Бренд Строй" нікчемними, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 332976,00грн.

У період, який перевірявся відповідачем, були чинними Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закон України "Про податок на додану вартість".

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1пункту 5.2. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг)- дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Документальним підтвердженням понесених витрат є належно оформлені первинні документи: видаткові накладні постачальників (у разі придбання ТМЦ), акти прийому-передачі виконаних робіт або наданих послуг (у разі придбання робіт, послуг), або податкові накладні, виписані постачальником (підрядником, виконавцем), зареєстрованим як платник полдатку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та БВП "Строитель-плюс" було укладено договір №2384 від 02.01.2009, згідно якому БВП "Строитель-плюс" (постачальник) зобов'язується поставити, а позивач (покупець) прийняти та оплатити паливо-мастильні матеріали.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що на виконання умов зазначеного договору БВП "Строитель-плюс" було поставлено па адресу позивача паливо на загальну суму 97200,00грн. з податком на додану вартість-16200,00грн. Факт постачання товару підтверджується відповідними видатковими накладними, за фактом постачання були складені відповідні податкові накладні, за отриманий товар позивачем сплачено на користь постачальника 97200,00грн. що підтверджується відповідними чеками РРО.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що між позивачем та БВП "Строитель-плюс" було укладено договір №2385 від 02.01.2009, згідно якому БВП "Строитель-плюс" (постачальник) зобов'язується поставити, а позивач (покупець) прийняти та оплатити запасні частини до автотранспортних засобів. На виконання умов договору БВП "Строитель-плюс" було поставлено на адресу позивача запасних частин на загальну суму 247000,02 грн. з податком на додану вартість- 41166,68грн.Факт постачання товару підтверджується відповідною видатковою накладною, внаслідок здійснення господарської операції постачальником була складена відповідіна податкова накладна, за отриманий товар позивачем сплачено на користь постачальника 247000,06грн.

Як свідчать матеріали справи між позивачем та ТОВ "Бренд строй" було укладено договір поставки товарів №511 від 01.07.2010, згідно якому ТОВ "Бренд строй" (постачальник) зобов'язується поставити, а позивач (покупець) прийняти та оплатити паливно-мастильні матеріали.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що на виконання умов договору "ТОВ "Бренд строй" було поставлено на адресу позивача ПММ на загальну суму 110506,8 грн. з податком на додану вартість-18417,00 грн. Факт постачання підтверджується відповідною видатковою накладною та податковою накладною, за отриманий товар позивачем сплачено на користь постачальника 110506,8 грн.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ "Бренд строй" було укладено договір №508 від 01.06.2010, згідно якому ТОВ "Бренд строй" (постачальник) зобов'язується поставити, а позивач(покупець) прийняти та оплатити запасні частини до автотранспортних засобів.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що на виконання договору ТОВ "Бренд строй" було поставлено на адресу позивача запасні частини на загальну суму 320899,95 грн. з податком на додану вартість- 53483,33грн. Факт постачання товарів підтверджується відповідними видатковими накладними та податковими накладними. За отриманий товар позивачем сплачено на користь постачальника 320899,95 грн.

Як свідчать матеріали справи між позивачем та ТОВ "Бренд строй" було укладено договір проведення ремонтно-відновлювальних робіт №512 від 01.08.2010, згідно якому ТОВ "Бренд строй" (виконавець) зобов'язується виконати по завданню позивача (замовник) ремонтно-відновлювальні роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі роботи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що на виконання умов договору виконані ремонтно-відновлювальні роботи по окрасці та рихтуванню салонів автобусів: Мерседес, ТАМ, Вольво, Сетра, Ивеко, Икарус, на загальну суму 559200 грн., з податком на додану вартість-93200,00грн. Виконання договору підтверджується актом виконаних робіт №1359 від 29.08.2010 та податковою накладною, За виконання робіт замовником сплачено на користь виконавця 559200,00грн.

Як свідчать матеріали справи між позивачем та ТОВ "Бренд строй" було укладено договір на проведення ремонтно-відновлювальних робіт №б/н від 01.07.2010, відповідно до якого ТОВ "Бренд строй" (виконавець) зобов'язується виконати по завданню позивача (замовник) ремонтно-відновлювальні роботи з ремонту салонів автобусів, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі роботи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що на виконання умов договору ТОВ "Бренд строй" були виконані ремонтно-відновлювальні роботи салонів автобусів на загальну суму 416003,06 грн. з податком на додану вартість-69333,84грн. Факт виконання робіт підтверджується актом виконаних робіт №1029 від 31.07.2010 та податковою накладною, за виконання робіт замовником сплачено на користь виконавця 416003,06 грн.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ "Бренд строй" було укладено договір №309 від 01.08.2010, згідно якому ТОВ "Бренд строй" зобов'язується надати послуги щодо сухої обробці салонів, повного хімочищення салонів транспортних засобів, миття салонів автотранспортних засобів, а позивач прийняти та оплатити вказані послуги.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що на виконання умов договору ТОВ "Бренд строй" було надано послуги з хімічної чистки автобусів на загальну суму 270000,00 грн. з податком на додану вартість-45000,00 грн. Факт надання послуг підтверджується актом виконаних робіт №1333 від 24.08.2010 та податковою накладною, за надані послуги замовником сплачено на користь виконавця 270000,00грн.

Отже неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо заниження позивачем податку на прибуток на суму 99522,00грн., оскільки позивачем надані первинні документи на підтвердження взаємовідносин з:БВП "Строитель-Плюс", ТОВ "Бренд Строй" та формування на підставі таких взаємовідносин витрат.

Помилковими вважаються доводи апеляційної скарги щодо заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету через наступне.

Пунктом 1.4. статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі. Поставка послуг-будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Порядок обчислення та сплати податку визначений у статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно підпункту7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти-дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої-дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно підпункту 7.4.5. пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.2.3. пункту7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що податкові накладні оформлені ним чином, містять усі обов'язкові реквізити, виписані зареєстрованими платниками податку на додану вартість, відповідають усім законодавчим вимогам до первинного документу податкового обліку, тому є підставою для включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість в загальній сумі 332976 грн., отже висновки відповідача про донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 332976,00 грн.- необґрунтовані.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем та: БВП "Строитель-Плюс", ТОВ "Бренд Строй",оскільки стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині першої статті 204 Господарського кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані статею 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина перша статті 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що ні акт перевірки, ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Помилковими вважаються твердження в апеляційній скарзі про безтоварність угод, оскільки позивач документально підтвердив реальність здійснених господарських операцій. Зміст правочинів з БВП «Строитель-Плюс» та ТОВ «Бренд Строй» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства та спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів, ці документи були належним чином оформлені.

Застосування у податкових повідомленнях-рішеннях від 10.10.2012: №0004482301 та №0004492301 штрафних санкцій обумовлено визначенням суми грошових зобов'язань за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав.

Отже, у податкового органу не було визначених законом підстав нараховувати податкові зобов'язання позивачу з податку на прибуток та з податку на додану вартість, тому спірні податкові повідомлення-рішення від 10.10.2012:№0004482301 про нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 99522,00грн. основного платежу та 24881,00грн. штрафних санкцій та №0004492301 про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 332976,00грн. основного платежу та 83244,00грн. штрафних санкцій підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У порушенні вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, не доведено про обґрунтованість донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 99522,00грн. основного платежу та 24881,00грн. штрафних санкцій та з податку на додану вартість у сумі 332976,00грн. основного платежу та 83244,00грн. штрафних санкцій, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 10.10.2012 щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 99522,00грн. основного платежу та 24881,00грн. штрафних санкцій та з податку на додану вартість у сумі 332976,00грн. основного платежу та 83244,00грн. штрафних санкцій, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень 10.10.2012 щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 99522,00грн. основного платежу та 24881,00грн. штрафних санкцій та з податку на додану вартість у сумі 332976,00грн. основного платежу та 83244,00грн. штрафних санкцій,діяв в не порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції, а повністю повторює зміст акту документальної перевірки та заперечення відповідача проти позову.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.11.2012 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.11.2012 у справі № 2а-11373/12/0170/7 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 березня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко