Постанова № 30200864, 25.03.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/846/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2013 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Вовченко O.A.,

судді Андрухіва В.В.,

судді - Завальнюка І.В.,

секретар судового засідання Дубовик Г.В.,

за участі:

перекладача - ОСОБА_4

позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Максимова О.О. (довіреність від 24.12.2012 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної Міграційної Служби України про визнання рішення №757-12 від 06.12.2012 року протиправним та скасування його, зобов'язання надати статус біженця, суд -

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 з позовом до Державної міграційної служби України про визнання рішення №757-12 від 06.12.2012 року протиправним та скасування його, зобов'язання надати статус біженця.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в 2011 році позивач звернулася до Управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 25.01.2012 року позивачка отримала повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак вважає рішення ДМ неправомірним та необґрунтованим. Позивач є громадянкою Демократичної республіки Конго, але не може та не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в зв'язку з належністю до певної соціальної групи, як особа, яка належить до членів родини представників опозиційної влади. Позивач разом із родиною проживала в м.Кіншаса, у 2009 році позивачка виїхала на навчання до України. Мати позивачки працювала при владі, була секретарем генерала, який перейшов на сторону опозиції та в серпні 2010 року організовував переворот проти діючої влади. Після чого, в лютому 2011 року було видано наказ про арешт учасників подій. Після цього позивач не могла зв'язатися з родиною. Знайомі повідомили їй, що бачили як до їх родинного будинку приїжджали військові та із застосуванням фізичної сили забрали сестер позивачки та вивезли у невідомому напрямку. Досі не відомо, де знаходяться всі члени родини, жодного зв'язку з ними не має. Враховуючи ситуацію в країні та те, що сталося із родиною, позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань як член родини опозиційної влади. Мати та брат позивача наежали до партії Mauwment Liberation du Congo. Ризик переслідувань існує по відношенню осіб, родичі яких підозрюються у тому, що вони є відомими діячами повстанських угрупувань Руху за визволення Конго, підтверджується висновками міжнародних організацій.

Позивачка підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, з огляду на наступне. На територію України позивачка потрапила легально. Стосовно причин виїзду з країни постійного проживання, повідомила наступне. Виїхала з країни постійного проживання на навчання в Україну. По приїзду в Україну вступила на підготовчий курс Луганського аграрного університету. Після закінчення підготовчих курсів була зарахована на перший курс економічного факультету. Закінчивши перший курс навчання, звернулась до Управління з заявою про надання статусу біженця. Своє рішення щодо звернення до Управління мотивувала тим, що при поверненні на батьківщину, їй можливо загрожуватиме ув'язнення, оскільки її мати на батьківщині перебувала в опозиційній політичній партії - Ліберальний Рух в Конго. Коли позивачка виїжджала з батьківщини, вона не мала проблем з владою, переслідувань ніяких не зазнавала. Фізичне насилля до неї не застосовувалось. Усі необхідні документи для виїзду з країни на навчання їй були зроблені її мамою. В 2011 році вона дізналася від подруги, що її будинок знаходиться під арештом, зв'язок з рідними втратився. Це усі зазначені причини звернення, які надала позивачка, інших відомостей не подала. Згідно матеріалів доповіді Міжнародної амністії, в ДР Конго нестабільна політична та військова ситуація, але не на всій території. Позивачка проживає в столиці ДР Конго м. Кіншаса. Ситуація там спокійна, стабільна, військові дії не ведуться.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зокрема, проаналізувавши особову справу ОСОБА_2 № ODS 11/124, суд встановив, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою ДР Конго, за національністю - конголежець, етнічна група - бабунда (а.с.21-26).

Щодо перетину кордону України, позивачка зазначила, що вилетіла 04.09.2009 року, рейсом літаку з м. Кіншаса (ДР Конго) - Касабланка (Марокко) - Туніс (Туніс) - Бориспіль (м. Київ), за навчальною візою, 06.09.2009 року. Студентська віза була оформлена до Луганського національного аграрного університету. Через відсутність коштів за сплату за навчання, позивачку планували відрахувати з вищого учбового закладу, тому як зазначила вона при проведенні співбесіди (а.с.24), до завершення офіційного строку перебування на території України, вирішила звернутися до міграційних структур.

Судом встановлено, що 29.04.2011 року ОСОБА_2 звернулася до Управління державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання їй статусу біженця (а.с.19).

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Управлінням державної міграційної служби України в Одеській області був прийнятий висновок від 16.07.2012 року № ODS 11/124 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.70-74), обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявниці вказує на те, що їй в країні громадського походження нічого не загрожувало та не загрожує. ОСОБА_2 виїхали з країни постійного проживання офіційно, на підставі національного паспорту на навчання, перешкод при перетині кордону не зазнавала. Щодо застосування до неї фізичного насилля або утисків з боку влади чи повстанських сил, то в поданій нею інформації такі факти відсутні.

Рішенням Державної міграційної служби України від 06 грудня 2012 року №757-12 (а.с.15) був підтриманий вище зазначений висновок та відмовлено ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 ЗаконуУкраїни «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

На підставі вказаного рішення управлінням державної міграційної служби України в Одеській області позивачу надано повідомлення № 25 від 25.01.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.5).

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому, суд вважає, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Суд не приймає до уваги посилання позивача як на підставу задоволення позову на обставини, які вона виклала у позовній заяві та поясненнях у суді, оскільки ОСОБА_2 до рядів політичних партій не входить, погрози, пов'язані з расою, національністю та релігійною належністю на її адресу не висловлювались та вона особисто в країні походження будь-яких переслідувань не зазнавала.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для надання йому статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у нього об'єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд прийшов до висновку, що при розгляді заяви ОСОБА_2 про надання їй статусу біженця в Україні відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому, Державна міграційна служба України діяла в межах Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняла рішення відповідно до повноважень, визначених цим Законом, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають за їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 158 - 163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної Міграційної Служби України про визнання рішення №757-12 від 06.12.2012 року протиправним та скасування його, зобов'язання надати статус біженця - відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 25 березня 2013 року.

Головуючий суддя Вовченко O.A.

Суддя Андрухів В.В.

Суддя Завальнюк І.В.