Ухвала суду № 30195255, 22.03.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2013 р. Справа № 19744/11

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Губач Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Тодіні Кострукціоні Дженералі С.П.А» до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

16.02.2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення №0000292344/3/23-318 від 10.02.2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що під час проведення невиїзної документальної перевірки складено акт №987/659/23-300/26603641 від 29.07.2009 року за результатами якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0000292344/3/23-318 від 10.02.2010 року. Так при імпорті товарно-матеріальних цінностей в Україну, отриманих від головного офісу АТ «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.», представництвом сплачений до бюджету податок на додану вартість при імпорті товарно-матеріальних цінностей в Україну про що свідчать вантажні митні декларації. Вказує на те, що відповідач неправильно застосував положення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» оскільки даний Закон надає йому право на податковий кредит на суму фактично сплаченого податку.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року адміністративний позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне №0000292344/2/23-318 від 10.02.2010 року.

Відповідач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити.

В апеляційній скарзі покликається на те, що в порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями, представництвом «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.» завищено податковий кредит, а саме: включено до податкового кредиту у відповідних періодах ПДВ сплачений митним органом при тимчасовому ввезені, без придбання основних засобів та матеріалів, що призвело заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в сумі 842 629 грн. за березень 2008 року.

У ході апеляційного розгляду представник позивача Данилюк І.Г. надала пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Інші особи які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пп.7.2.7 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР) документом, який посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважаються вантажні митні декларації, оформлені відповідно до вимог законодавства, які підтверджують сплату податку на додану вартість, а не декларації про прибуток платника.

Позивачем за наявності усіх підтверджуючих документів виконані основні вимоги Закону №168/97-ВР щодо права платника на відображення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у м.Рівне проведено документальну невиїзну перевірку представництва Акціонерного товариства «Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.» з питань правомірності формування залишку від'ємного значення (рядка 26) по декларації з податку на додану вартість за березень 2009 року.

За наслідками перевірки складено Акт від 29.07.2009р. №987/659/23-300/26603641, у якому зафіксовано порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР, а саме включення до податкового кредиту у відповідних періодах податку на додану вартість, сплаченого митним органам при тимчасовому ввезенні, без придбання основних засобів та матеріалів, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в сумі 842629грн. за березень 2008 року (т.1 а.с. 15-38).

На підставі висновків вказаного Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.02.2010 р. №0000292344/3/23-318, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 1263944грн., у т.ч. 842629грн. - за основним платежем, 421315грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Дане податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, однак скарги податковими органами залишені без задоволення.

Відповідно до п.10.1 пп.«б» ст.10 Закону №168/97-ВР особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону.

У п.2.4 ст.2 цього Закону №168/97-ВР вказано, що платником податку є будь-яка особа, що імпортує товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством.

Пряма норма Закону №168/97-ВР (пп.3.1.2 п.3.1 ст.З) вказує, що з метою оподаткування до імпорту прирівнюється ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів.

Як вказує пп.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Отже, за Законом №168/97-ВР ввезення імпортного майна для його використання на митній території України має наслідком нарахування і сплату податку на додану вартість.

У пп.7.5.2 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР вказано, що для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Згідно пп.7.2.7 п.7.2 ст.7 цього Закону у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) Платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки факт сплати позивачем до бюджету податку на додану вартість підтверджується вантажними митними деклараціями, в усіх вантажних митних деклараціях визначений митний режим ІМ 40 (імпорт), а відповідно твердження відповідача про тимчасовий ввіз майна є неправомірним та таким, шо не відповідає дійсності.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року у справі №2а-621/10/1770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І. Довга

І.І.Запотічний