Ухвала суду № 30157433, 13.03.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 року справа №2а/0570/16595/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецькоий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Юрко І.А., Блохіна А.А. секретарі судового засідання Діденко О.С., за участі: представників позивача Заніної К.О., Суховерхової О.І., представників відповідача Бойко О.С., Амоськіної М.Ю., Антонової Н.В., Полякової О.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року у адміністративній справі № 2а/0570/16595/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.08.2012 року та 16.11.2012 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 05.12.2012 року звернувся до суду з даним позовом, який було змінено в ході судового розгляду, мотивуючи свої вимоги тим, що з 25.06.2012 року по 06.08.2012 року Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька Державної податкової служби була здійснена планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, за результатами якої вказані порушення та складено акт перевірки від 13.08.2012 року № 300/22-3/33340559. На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000112243 від 30.08.2012 року, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2009 року на 80958 грн., за 4 квартал 2010 року на 16192 грн., за 1 квартал 2011 року на 80958 грн., за 2-4 квартали 2011 року на 40187 грн.; № 0000132243 від 16.11.2012 року, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у загальній сумі 113225 грн., у тому числі за основним платежем 102224 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 11001 грн.; № 0000142243 від 16.11.2012 року, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 10133 грн. за основним платежем. Позивач не погодився із спірними податковими повідомленнями - рішеннями, просив їх скасувати.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Державної податкової служби від 16 листопада 2012 року № 0000132243, № 0000142243 та від 30 серпня 2012 року № 0000112243.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1233 грн. 58 коп.

Не погодившись з таким судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом першої інстанції при прийнятті спірного рішення порушені норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 153 Податкового кодексу України, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп.7.6.1, 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. ст. 30, 32, 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, надали пояснення, аналогічни викладеним у апеляційній скарзі.

Представники позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги, наланих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. Товариство з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 33340559, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Державної податкової служби, має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на професійну діяльність на фондовому ринку - діяльність з управління активами інституційних інвесторів (діяльність з управління активами) зі строком дії з 29 січня 2010 року по 29 січня 2015 року. Відповідно до пункту 2.1 Статуту метою створення позивача є отримання прибутку від проведення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, а саме: інститутів спільного інвестування, управління активами пенсійних фондів та сприяння розвитку, удосконаленню надання послуг з пенсійного забезпечення в Україні.

З 25 червня по 6 серпня 2012 року відповідачем була здійснена планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2009 року по 31 березня 2012 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 13 серпня 2012 року № 300/22-3/33340559 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України: від 30 серпня 2012 року № 0000112243, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2009 року на 80958 грн., за 4 квартал 2010 року на 16192 грн., за 1 квартал 2011 року на 80958 грн., за 2-4 квартали 2011 року на 40187 грн.; від 16 листопада 2012 року № 0000, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у загальній сумі 113225 грн., у тому числі за основним платежем 102224 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 11001 грн.; № 0000142243, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 10133 грн. за основним платежем.

Правовою підставою визначення податку на прибуток та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з акту перевірки, перевіркою повноти визначення валового доходу встановлено його заниження на загальну суму 382435 грн., в тому числі за 2009 рік в сумі 43740 грн., 2-4 квартали 2011 року в сумі 259500 грн., 1 квартал 2012 року в сумі 79195 грн. Відповідач зазначає, що згідно з листом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОМР5» від 3 серпня 2012 року № 14/08-12 позивач отримав від ТОВ «СОМР5» відсотки за договором позики від 6 жовтня 2008 року № ІСІ-1/61, укладеному позивачем від власного імені в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Максимус» за платіжним дорученням від 17 грудня 2009 року № 497 в сумі 43740 грн. (4 квартал 2009 року), однак, позивачем відсотки не було включено до валового доходу, що, на твердження податкового органу, є порушенням підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334 в частині невключення до валового доходу доходів отриманих з інших джерел у вигляді відсотків по позиках.

Колегія суддів вважає висновок податкового органу таким, що не відповідає нормативно-правовим актам, що регламентують спірні правовідносини., а саме: ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансовими, зокрема, вважаються і послуги з довірчого управління фінансовими активами й послуги з надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту.

В Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» зазначено, що компанія з управління активами - це господарське товариство, юридична особа, яке здійснює професійну діяльність з управління активами ІСІ на підставі ліцензії, що видається Державною комісією із цінних паперів та фондового ринку.

У ст. 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» передбачено, що на компанію з управління активами накладаються обмеження щодо здійснення визначених Законом операцій з активами та цінними паперами ІСІ, якому така КУА надає послуги з управління активами.

Ст. 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» містить пряму норму, яка встановлює, що обмеження діяльності компанії з управління активами стосовно надання позик і кредитів за рахунок активів ІСІ, не поширюється на діяльність компанії з управління активами венчурного фонду.

За приписами ст. 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» визначено право венчурного ІСІ мати в складі своїх активів боргові зобов'язання, оформлені договорами позики, а також коло осіб, які можуть виступати як позичальник за договорами позики, наданої за рахунок активів венчурного ІСІ. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд. Особами-позичальниками за такими договорами позики можуть бути тільки пов'язані особи із числа емітентів, частка в корпоративних правах яких входить до складу активів такого ІСІ. Надання позик третім особам за рахунок коштів венчурного ІСІ не дозволяється.

На підставі ст. 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та предмета своєї статутної діяльності КУА має право надавати за рахунок активів венчурного ІСІ (пайового чи корпоративного інвестиційного фонду) позики за умови дотримання вимог, встановлених ст. 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», щодо особи-позичальника, та за наявності у КУА відповідної ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами), виданої Державною комісією із цінних паперів та фондового ринку, і знаходження цієї КУА у державному реєстрі фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів.

Надання коштів у позику вважається фінансовою послугою, право надавати яку дозволено й компаніям з управління активами - фінансовим установами в розумінні ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

П.п. 5.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передбачено, що до складу валових витрат належать будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 1.11.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Зважаючи на те, що компанії з управління активами (КУА) з числа резидентів мають статус небанківських фінансових установ, а під час надання ними позик під певний процент одночасно у договорі зазначається мета надання такої позики, така позика є фінансовим кредитом відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і призводить до виникнення боргових зобов'язань у сторін договору.

Згідно пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів.

З урахуванням вище зазначених положень Закону, проценти, сплачені (нараховані) позичальником за укладеним договором позики з компанією з управління активами (КУА) на користь венчурного інвестиційного фонду (пайового і корпоративного ІСІ), активами якого вона управляє, відносяться позичальником до складу його валових витрат, а сама сума позики до складу валових доходів не включається.

Судом встановлено, що 6 жовтня 2008 року був укладений договір позики № ІСІ-1/61 між позивачем, що діє від власного імені в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Максимус», та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОМР5» (як позичальником), відповідно до якого позичальник зобов'язаний сплачувати відсотки у розмірі та в строк, погоджені між сторонами договору. Між сторонами даного договору були також укладені дві додаткові угоди. 20 жовтня 2008 року між тими ж сторонами був укладений договір позики № ІСІ-1/67 та дві додаткові угоди. 17 грудня 2009 року ТОВ «СОМР5» було повернено позику, в тому числі були сплачені відсотки у розмірі 43740 грн. Згідно з платіжним дорученням від 17 грудня 2009 року № 497 кошти надійшли на рахунок позикодавця № 26501004000005 у філії «Донбаського регіонального управління ТОВ «Фінростбанк». В розумінні статей 22-23 Закону № 2299 позикодавцем у спірних відносинах є не позивач, а Пайовий венчурний інвестиційний фонд «Максимус». Зазначена обставина підтверджується також договором про відкриття рахунку Фонду в національній валюті від 9 листопада 2007 року № 5, випискою з особового рахунку фонду та листом фонду від 16 грудня 2009 року № 04/644/2, договір про відкриття рахунку позивачу в національній валюті від 21 грудня 2006 року № 111/1.

Колегія суддів не приймає як довід апеляційної скарги посилання відповідача на ненадання позивачем первинних документів відповідачу у повному обсязі з огляду на те, що відповідачем перевірялася діяльність позивача, а не результати господарської діяльності інвестиційного фонду, які обліковуються окремо. Всі первинні документи позивача, за винятком документів, які стосуються діяльності ІСІ, були надані відповідачу у повному обсязі, що відповідачем не спростовано. З договорів від 6 жовтня та 20 жовтня 2008 року вбачається, що позивачем укладений договір позики саме в інтересах та за рахунок активів інвестиційного фонду «Максимус», отже ніяким чином відсотки за даним договором не могли бути отримані позивачем.

При апеляційному розгляді було встановлено, що з 11.10.2012 року по 06.12.2012 року позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія» - було перевірено Донбаським териротіальним управлінням НКЦПФР і складено акт за результатами перевірки дотримання вимог законодавства про цінні папери. У пункті 20 акта перевірки зазначено, що ТОВ «ВУК» дотримується вимог законодавства при управлінні активами пайового венчурного інвестиційного фонду «Максимус».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість твердження податкового органу щодо не включення до валового доходу доходів отриманих з інших джерел у вигляді відсотків по позиках.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено завищення позивачем валових витрат у 4 кварталі 2009 року на суму 115000 грн. по відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 за договором про надання консультаційних послуг. Відповідач в акті перевірки зазначає, що вказані витрати пов'язані з оплатою вартості придбання інформації щодо діяльності емітентів, цінні папери яких розміщено або передбачається розміщувати активи ІСІ і тому не повинні включатися до складу валових витрат позивача, а повинні відшкодовуватися за рахунок активів ІСІ.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 Закону № 334, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті.

Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 статті 5 Закону № 334. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Судом встановлено, що 1 липня 2009 року між позивачем (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 (виконавець) був укладений договір № 212 про надання консультаційних послуг, відповідно до якого виконавець зобов'язується здійснити для замовника консультаційне обслуговування персоналу замовника з питань аналітичного дослідження фінансових ринків України у другому півріччі 2009 року, пов'язаних з діяльністю замовника. На виконання умов даного договору між сторонами договору були підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 листопада 2009 року, від 31 грудня 2009 року. Наказом генерального директора позивача від 23 квітня 2009 року № 377-1 ОД було вирішено залучити кваліфікованого фахівця з аналітичного дослідження фінансових ринків України. Зі звітів з додатками, наданих на виконання договору, вбачається, що консультаційне обслуговування було спрямоване переважно на управління активами недержавного пенсійного фонду, що не відповідає висновками податкового органу в акті перевірки, що ці витрати мали компенсуватися за рахунок пайового інвестиційного фонду. Позивачем надані доказі покращення фінансових результатів Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність», управління активами якого здійснює позивача, зокрема, звіт про фінансові результати, з якого вбачається, що у 2008 році даний фонд мав збиток, а у 2009 році - прибуток. Суд зазначає, що всі вищенаведені первинні документи посвідчують наявність витрат саме у позивача та пов'язані із консультуванням персоналу позивача.

Враховуючи вищевикладене, висновки відповідача щодо завищення позивачем валових витрат у 4 кварталі 2009 року є необґрунтованими та ґрунтуються на припущеннях.

Як вбачається з акту перевірки, у зв'язку із тим, що Відкрите акціонерне товариство «Агромашбуд» визнано банкрутом 19 грудня 2011 року (ухвала господарського суду Донецької області від 30 червня 2011 року по справі № 27/24Б про порушення справи про банкрутство), позивачем занижені доходи від операцій з акціями за 2-4 квартал 2011 року на суму 3241532 грн.

Відповідно до підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334 платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що позивач неправомірно збільшив збитки від операцій з акціями та іншими корпоративними правами за 2009 рік - 2-3 квартали 2011 року на суму 3858397 грн., 2-4 квартали 2011 року на суму 3824288 грн., 1 квартал 2012 року на суму 6986625 грн., та занизило прибуток від операцій з акціями та іншими корпоративними правами у 1 кварталі 2012 року на суму 79195 грн.

Як встановлено судом, позивачем були придбані акції Відкритого акціонерного товариства «Агромашбуд» у кількості 2026482 шт. на суму 3241531 грн. 74 коп., що відображено у бухгалтерському та податковому обліку 26 червня 2008 року та 18 листопада 2009 року. 26 червня 2012 року Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку України було прийнято розпорядження № 10-ДО-1-С про анулювання випуску акцій ВАТ «Агромашбуд».

Відповідно до пункту 1 Порядку скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випусків акцій, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 30 грудня 1998 року № 222 (у редакції рішення від 14 липня 2005 року № 398 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 вересня 2005 року за № 1113/11393) зупинення обігу акцій, відновлення обігу акцій, скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випусків акцій здійснюються уповноваженими особами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку або її територіальних органів (далі - реєструвальний орган) відповідно до цього Порядку.

Відповідно до пунктів 3.2-3.5 розділу ІІ даного Порядку уповноважена особа реєструвального органу видає розпорядження про скасування реєстрації випуску акцій (додаток 7) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дати надходження до реєструвального органу документів, зазначених у пункті 3.1 цього розділу. Розпорядження про скасування реєстрації випуску акцій протягом трьох робочих днів з дати видання направляється емітенту та реєстроутримувачу (при документарній формі випуску акцій) або депозитарію (при бездокументарній формі випуску акцій), який обслуговує акції емітента. Реєструвальний орган забезпечує опублікування інформації про скасування реєстрації випуску акцій в одному зі своїх офіційних друкованих видань протягом п'ятнадцяти календарних днів з дати видання розпорядження про скасування реєстрації випуску акцій. На підставі розпорядження про скасування реєстрації випуску акцій реєструвальним органом уносяться відповідні зміни до загального реєстру випуску цінних паперів, а також здійснюється анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій. Згідно з пунктом 1.5 розділу ІІ Порядку починаючи з дати опублікування інформації про зупинення обігу акцій в одному з офіційних друкованих видань реєструвального органу, забороняється здійснення цивільно-правових договорів з акціями, обіг яких зупинено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача відсутні повноваження щодо списання акцій до моменту офіційного опублікування розпорядження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України. Відповідно до пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку виступає інвестором при первинному розміщенні цінних паперів або наступного продажу власних акцій емітентом, або у разі внесення коштів до статутного капіталу емітента, то витрати, сплачені (нараховані) таким платником податку емітенту таких цінних паперів, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від відчуження таких цінних паперів. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду наступних звітних періодів у порядку, визначеному статтею 150 цього розділу.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу (обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження) кожного з окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду. Отже, документальне підтвердження вартості активів при їх розподілі ліквідаційною комісією забезпечується наявністю ліквідаційного балансу.

Суд констатує, що якщо згідно з розпорядженням державної комісії з цінних паперів та фондового ринку цінні папери анульовано, і при цьому платник податку - власник таких цінних паперів не брав участі у розподілі активів ліквідованого підприємства - емітента цінних паперів, то такий платник податків має відобразити витрати на придбання таких цінних паперів у розрахунку фінансових результатів операцій з відповідним видом цінних паперів шляхом зменшення в податковому періоді, в якому отримано таке розпорядження.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими висновки податкового органу щодо порушення позивачем норм пункту 7.6 статті 7 Закону № 334 по ВАТ «Агромашбуд».

Як вбачається з акту перевірки, відповідач встановив, що векселя від 31 жовтня 2010 року АА № 2040580, від 25 вересня 2011 року АА № 2040581, від 21 листопада 2011 року АА № 2040584, які були видані на підставі актів пред'явлення векселів від 31 жовтня 2007 року АА № 1003076, від 25 вересня 2008 року АА № 1003066, від 21 листопада 2008 року АА № 1003067 до оплати в оплату вказаних векселів не відповідають вимогам чинного законодавства щодо порядку видачі веселів, відповідно не відповідають поняттю цінних паперів, і тому вказані векселі не підпадають під дію порядку оподаткування операцій з цінними паперами, наведеному у пункті 7.6 статті 7 Закону № 334. Відповідач також зазначає, що актом перевірки від 21 серпня 2009 року № 1367/22-0/33340559 податковим органом було встановлено завищення збитків від операцій з векселями за 1 квартал 2009 року в сумі 258970 грн., яке не знайшло відображення у податковому обліку в наступних податкових періодах.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року № 3480-ІV вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 3 даного Закону боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться, зокрема векселі. Відповідно до частини 2 статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). З актів пред'явлення векселів вбачається, що сторони дійшли згоди про заміну первісного грошового зобов'язання боржника шляхом видачі інших простих векселів того ж номіналу.

Відповідно до підпункту 4.2.10 пункту 4.2 статті 4 Закону № 334 не включаються до складу валового доходу: номінальну вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед таким платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів). Згідно з підпунктом 136.1.11 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи: номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед зазначеним платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів).

Як вбачається з актів перевірки податкового органу від 21 серпня 2009 року та від 13 серпня 2012 року відповідачем двічі зменшено від'ємний фінансовий результат у декларації з податку на прибуток у розмірі 259000 грн. за тим самим векселем АА № 1003076, а саме за перше півріччя 2009 року та при новації векселя за 4 квартал 2010 року.

Відповідно до підпунктів 7.6.3 та 7.6.4 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334 під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням. Під терміном "доходи" слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Як зазначає Державна податкова адміністрація України у листі від 2 березня 2005 року № 1799/6/15-1116, при продажу цінних паперів, у тому числі тих, за які розрахунок відбувся векселем, платник податку, який продає цінні папери, у загальному порядку відображає у відповідному розділі розрахунку фінансових результатів операцій з відповідним видом цінних паперів додатку КЗ до рядка 01.4 Декларації з податку на прибуток доходи звітного періоду, витрати звітного періоду та на підставі цього розраховує прибуток або збиток від операцій з відповідним видом цінних паперів. Фінансовий результат від продажу векселя, отриманого як засіб платежу за цінні папери, виникає за наявності доходів від продажу векселя і витрат на його придбання (заборгованості за продані цінні папери). Тобто платник податку, який отримав такий вексель, може відобразити у розділі 3 розрахунку фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами додатка КЗ до рядка 01.4 Декларації з податку на прибуток підприємства прибуток або збиток від операцій з векселями лише за наслідками звітного періоду, в якому цей платник продає такий вексель.

Таким чином, при заміні первісного грошового зобов'язання боржника, яке виникло після пред'явлення до оплати боржнику виданих їм векселів за актами пред'явлення векселів до оплати вексельними зобов'язаннями шляхом видачі боржником інших простих векселів того ж номіналу, не відбулося будь-яких подій для податкового та бухгалтерського обліку.

Враховуючи вищевикладене, висновки податкового органу в акті перевірки є необґрунтованими.

На переконання колегії суддів відповідач не довів правомірності своїх дій, що стосуються предмету позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Державної податкової служби у справі № 2а/0570/16595/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року у адміністративній справі № 2а/0570/16595/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.08.2012 року та 16.11.2012 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 20 березня 2013 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.