Постанова № 30146920, 15.03.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2013 р. Справа № 809/253/13-а

11 год. 40 хв.

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Тимощука О.Л.

при секретарі Андрейчук Л.М.

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представників відповідача - Бурак О.О., Кіндрата В.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Івано-Франківського обласного військового комісаріату

про скасування наказу №242 від 25.12.2012 р., поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 10000 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківського обласного військового комісаріату (надалі також - відповідач, ОВК) про скасування наказу №242 від 25.12.2012 р., поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 10000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 28 грудня 2012 року позивача незаконно звільнено з роботи, з посади провідного спеціаліста відділення обліку та призначення офіцерів запасу відділу обліково-мобілізаційної роботи Івано-Франківського обласного військового комісаріату у зв'язку із скороченням штату чисельності працівників у відповідності до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України). Незаконність звільнення полягає в тому, що у відповідності до частини 2 статті 40 КЗпП України, звільнення з такої посади допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу, але іншу посаду позивачу не було запропоновано, враховуючи, що вакантні посади були. Крім цього, позивач зазначав, що посада, яку він займав до звільнення не зазнала скорочення. Причину свого звільнення позивач пояснював упередженим та зухвалим ставленням до нього керівного складу відповідача, а саме звільнення, негативно відобразилось на його здоров'ї, завдало йому моральних та фізичних страждань, які позивач оцінює в 10000 грн. Просив суд поновити його на посаді, вирішити питання щодо виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути в його користь моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Позивач в судовому засіданні вимоги, викладені в адміністративному позові підтримав в повному обсязі. Додатково звернув увагу суду, що відповідач при визначенні кодів військово-облікових спеціальностей, застосовував наказ МОУ від 03.10.2005 року №599, який втратив чинність, а тому не повинен прийматись судом до уваги. А сам позивач має великий досвід роботи, володіє спеціальними знаннями, умінням та навичками, а також відповідним рівнем професійної компетентності, необхідними для ефективного виконання посадових обов'язків, що підтверджується результатами тестування щодо визначення рейтингу професійної придатності. Просив позов задовольнити повністю.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, наведених в письмових запереченнях (а.с.49,50,98-100). Просили в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, дослідивши письмові докази та інші матеріали справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

30.06.1999 року ОСОБА_1 зарахований на державну службу до Івано-Франківського обласного військового комісаріату, відповідно до витягу з протоколу № 33 (а.с.58) та склав присягу державного службовця (а.с.56).

Відповідно до наказу від 30.12.2008 року №300 «Про перехід Івано-Франківського військового комісаріату на новий штат» позивач приступив до виконання обов'язків провідного спеціаліста відділення обліку та призначення офіцерів запасу відділу обліково-мобілізаційної роботи Івано-Франківського обласного військового комісаріату (а.с.82-84).

Судом встановлено, що згідно директиви МОУ від 09.07.2012р. №Д-322/1/9ДСК та додаткової директиви МОУ від 17.10.2012р., № Д-322/1/15ДСК, Івано-Франківський обласний військовий комісаріат переведений на штат №03/542, шляхом проведення скорочення чисельності військовослужбовців та працівників ОВК.

Так, наказом від 01.10.2012 року №366 «Про попередження особового складу обласного військового комісаріату про заплановане звільнення з посад» у відповідності до вимог КЗпП України, всіх працівників та військовослужбовців ОВК попереджено про наступне звільнення, в тому числі й позивача, - 09.10.2012 року (а.с.16,113-115).

В процесі здійснення організаційних заходів, пов'язаних із скороченням, з позивачем проводилися співбесіди, оформлені у вигляді аркушів бесіди від 09.11.2012 року (а.с.13), за якими позивач висловлював бажання залишитися на посаді провідного спеціаліста відділу обліково-мобілізаційної роботи ОВК згідно нового штату 03/542-51.

За результатами засідання комісії з визначення питань, щодо розміщення працівників Івано-Франківського ОВК на посадах у зв'язку із проведенням організаційних заходів, оформленого протоколом від 16.11.2012 року №704 (а.с.9,10) вирішено рекомендувати позивача звільнити з роботи у зв'язку із скороченням чисельності працівників та відсутністю вакантних посад на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, про що персонально повідомлено позивача (а.с.15).

Згідно з наказом №242 від 25.12.2012 року, позивача звільнено із займаної посади з 28 грудня 2012 року у зв'язку зі скороченням штату працівників відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.8).

Верховний Суд України звертає увагу на те, що судам вирішуючи справи такої категорії, слід перевіряти відповідність підстав звільнення особи з публічної служби чинному законодавству та дотримання суб'єктом владних повноважень процедури звільнення.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, згідно попереднього штату №03/513 від 29.11.2008 року (а.с.73,74) у складі відділу обліково-мобілізаційної роботи було всього 6 (шестеро) працівників, а саме: відділення обліку та призначення офіцерів запасу в складі 3 (трьох) працівників; відділення обліку та призначення сержантів і солдатів запасу, кількістю -1 (один) працівник; група обліку та призначення техніки національної економіки, кількістю -1 (один) працівник; група комплектування резервістами, кількістю -1 (один) працівник (а.с.103).

Як зазначалося вище, позивач займав посаду провідного спеціаліста у відділенні обліку та призначення офіцерів запасу відділу обліково-мобілізаційної роботи.

Після проведеної реорганізації, згідно штату №03/542 від 19.10.2012 року відділ обліково-мобілізаційної роботи реформовано, шляхом скорочення вище вказаних відділень та посад працівників, внаслідок чого загальна кількість працюючих склала 3 працівники, а саме: 2 (два) головних спеціалісти та 1 (один) провідний спеціаліст (а.с.78,79,105).

Доводи позивача, що його посада не скоротилася, суд вважає помилковими, виходячи з того, що позивач за попереднім штатом займав посаду провідного спеціаліста відділення обліку та призначення офіцерів запасу відділу обліково-мобілізаційної роботи Івано-Франківського обласного військового комісаріату, яке, а саме: відділення обліку та призначення офіцерів запасу за новим штатом скорочено та створена посада провідного спеціаліста у відділі обліково-мобілізаційної роботи.

У відповідності до наказу Міністра оборони України від 03.10.2005 року №599 "Про затвердження Переліку професійних назв робіт працівників Збройних Сил України та Переліку облікових спеціальностей працівників Збройний Сил України", у штаті ОВК застосовується код облікової спеціальності працівника, як семизначне число (0201057), сьомою (останньою) цифрою коду облікової спеціальності є код рівня освіти, який визначається цифрою 7, що означає: повна вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» (а.с.110,111). Всі посади за новим штатом ОВК мають вимоги до рівня освіти «повна вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» (а.с.105,106).

Судом встановлено, що позивач з відзнакою закінчив Івано-Франківську спеціальну середню школу міліції МВС СРСР в 1983 році, та отримав юридичну спеціальність за кваліфікацією «юрист», що підтверджується дипломом серії ГТ-І №245796 від 29.08.1983 року, реєстраційний №732/27 (а.с.59). Теж встановлено, що позивач наказом №254 від 05.07.1994 року зарахований на навчання за заочною формою до Національної академії внутрішніх справ України, проте наказом №397 від 05.07.2000 року відрахований з числа слухачів (а.с.60).

Таким чином, судом встановлено, що рівень світи позивача не відповідав вимогам облікової спеціальності посад, передбачених штатом №03/542, що в свою чергу являється підставою для звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Пунктом першим статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За наявності цих обставин розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням передбаченого статтею 49-2 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право й перевага перед іншими у залишенні на роботі.

При цьому, як встановлено правилами частини другої цієї статті, звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Так, судом встановлено, що про наступне вивільнення позивача 28.12.2012 року було повідомлено 09.10.2012 року (а.с.16,113), тобто завчасно як того вимагають вищенаведені приписи трудового законодавства.

Згідно із оголошенням відповідача про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад, однією із вимог до кандидатів була наявність вищої освіти (спеціаліст, магістр) (а.с.32). Таким чином, твердження позивача про наявність вакантних посад, які з невідомих причин, не були йому запропоновані є помилковими та не відповідають дійсності.

Крім цього, судом встановлено, що посада провідного спеціаліста, на яку претендував позивач, згідно з новим штатом заміщена працівником з вищою освітою (а.с.108).

Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Так, зокрема в пункті 1.27 Колективного договору Івано-Франківського військового комісаріату на 2010 - 2013 роки зазначено, що при визначенні категорії працівників, що мають переважне право на залишенні на роботі, слід визначити, що черговість їх перелічення, яка дається у частині другій статті 42 КЗпПУ, юридичного значення не має, але пріоритети необхідно надавати працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Наявність більш високої кваліфікації та продуктивності праці підтверджується документами та іншими відомостями про: освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (рангів); підвищення кваліфікації; тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників; дисциплінованість працівника (наявність дисциплінарних стягнення).

Скорочення чисельності або штату працівників повинно проводитись з метою якісного поліпшення їх складу. Тому власник або уповноважений ним орган при вирішенні питання про те, хто конкретно підлягає звільненню з роботи, повинен врахо вувати ділову кваліфікацію працівників. Таким чином, переважне право на залишенні на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач відповідно до проведених рейтингів за підсумками оцінювання отримав високі бали, а за час роботи відрізнявся високою продуктивністю праці (а.с.11,12,31) проте вказані обставини, за відсутності належного рівня освіти в позивача, не можуть відігравати вирішальне значення при визначенні переважного права на залишенні на роботі.

Відповідно до затвердженого профілю професійної компетентності посади провідного спеціаліста відділення обліку та призначення офіцерів запасу відділу обліково-мобілізаційної роботи Івано-Франківського обласного військового комісаріату характеристика займаної посади позивача вимагала повну вищу освіту, за освітньо-кваліфікаційним рівнем - спеціаліст (магістр). Отже, перебуваючи за попереднім штатним розкладом на посаді провідного спеціаліста відділення обліку та призначення офіцерів запасу, позивач теж не відповідав вимогам щодо освітньо-кваліфікаційного рівня займаної посади. При цьому, слід зазначити, що виявлені судом порушення, щодо невідповідності позивача займаній посаді в частині освітньо-кваліфікаційного рівня в попередні періоди, тобто за старим штатом від 29.11.2008 року, не можуть мати будь-яке приюдиційне значення та прийматися до уваги при наданні правової оцінки діям відповідача та вирішенні даної адміністративної справи по суті.

Суд також не погоджується з твердженнями позивача, що наказ Міністра оборони України від 03.10.2005 року №599 «Про затвердження Переліку професійних назв робіт працівників Збройних Сил України та Переліку облікових спеціальностей працівників Збройний Сил України» втратив чинність, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 24.05.1997 року №507, відповідно до якої прийнято даний наказ, втратила чинність. Правова позиція суду, в даному випадку мотивована тим, що вказана постанова Кабінету Міністрів України від 24.05.1997 року №507 втратила чинність у зв'язку із прийняттям нової постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра» № 787, від 27.08.2010 року, із змінами та доповненнями, відтак жодних нормативних посилань щодо втрати чинності наказу Міністра оборони України від 03.10.2005 року №599, судом не встановлено.

Приписи частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, таким чином обов'язок доказування, в тому числі, покладено і на позивача.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем дотримані вимоги чинного трудового законодавства, якими регламентується процедура вивільнення працівника у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому позовні вимоги щодо поновлення на роботі та виплати середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню.

В частині вимог щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди слід зазначити, що дані вимоги розглядаються судом одночасно із вимогою про поновлення на роботі.

Оскільки, в діях відповідача суд не виявив порушень трудового законодавства, протиправності діянь, а також наявності причинного зв'язку між можливою шкодою і діями відповідача, позовні вимоги щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди теж не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини та вказані правові норми позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Тимощук О.Л.

Постанова складена в повному обсязі 20.03.2013 року.