Рішення № 30136270, 13.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.03.13 р. Справа № 905/673/13-г

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Кириллова С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех», м. Дніпропетровськ

до відповідача: Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк

про: стягнення 64292грн.34коп.

За участю представників сторін

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Герасимова Н.О. (за довіреністю № 9/60 від 11.12.2012р.)-юрисконсульт.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфатех», м. Дніпропетровськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк про стягнення 64292грн.34коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 61822грн.00коп., пені в сумі 2007грн.10коп., 3% річних у сумі 401грн.42коп. та інфляційних витрат у сумі 61грн.82коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 04/09/12Ш/1624 від 04.09.2012р. щодо своєчасної оплати поставленого товару.

13.03.2013р. відповідач через канцелярію суду надав клопотання про зупинення провадження по справі відповідно до ч. 2 п. 3 ст. 79 ГПК України до завершення реорганізації ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», в ході якої шляхом виділу буде створено Державне підприємство «Шахта Лідієвка», оскільки заявлена до стягнення заборгованість частково має відношення до господарської діяльності вказаної шахти і буде передана після підписання розподільчого балансу. На підтвердження викладеного відповідач надав суду Наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 1105 від 28.12.2012р. «Про створення шляхом виділу ДП «Шахта «Лідієвка», ДП «Шахта №4-21» та ДП «Шахта»Моспінська».

Клопотання відповідача про зупинення провадження у справі судом відхилено через наступне.

Чинною редакцією статті 79 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, передбачено, що господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою, зокрема у випадку заміни однієї з сторін її правонаступником.

Заміна однієї із сторін її правонаступником відбувається відповідно до ст. 25 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статті 25 зазначеного Кодексу, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Як встановлено судом предметом даного позову є стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 61822грн.00коп., пені в сумі 2007грн.10коп., 3% річних у сумі 401грн.42коп. та інфляційних витрат у сумі 61грн.82коп. через неналежне виконання ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» (покупцем) умов договору № 04/09/12Ш/1624 від 04.09.2012р. щодо здійснення своєчасної оплати товару, який поставлений позивачем саме відповідачу по справі за видатковою накладною № 252 від 28.09.2012р.

Враховуючи дані обставини справи суд дійшов висновку, що позов повинен бути розглянутий за участю ДП «Донецька вугільна енергетична компанія».

Статтею 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Врахувавши те, що позов заявлений до ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», яке відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з ЄДР станом на 12.02.1013р. знаходиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій, спір може бути розглянутий.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ:

04.09.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфатех», м. Дніпропетровськ (постачальником) та Державним підприємством «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк (покупцем) був укладений договір поставки № 04/09/12Ш/1624 (далі-договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця запасні частини та автошини до транспортних засобів в асортименті (далі - продукція), а покупець зобов'язується прийняти поставлену в його власність продукцію та своєчасно оплатити її вартість, у відповідності з умовами даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору номенклатура, кількість та ціна продукції обумовлюються в специфікаціях/додатках, що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно із п. 3.3 договору датою поставки вважається дата, зазначена в видатковій накладній, підписаній покупцем.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що ціна на продукцію, що поставляється, встановлюється сторонами у відповідних специфікаціях/додатках до даного договору.

Згідно із п. 4.2 договору розрахунки за постачаєму постачальником продукцію по даному договору здійснюються покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту поставки продукції.

Відповідно до п. 4.3 договору в специфікаціях до даного договору сторони можуть обумовити інші строки та порядок розрахунків. У випадку, якщо сторонами в специфікаціях обумовлюються інші строки та порядок розрахунків, взаємовідносини сторін в частині розрахунків будуть регулюватися положеннями, зазначеними у відповідних специфікаціях.

Згідно із п. 8.1 договору даний договір вступає в силу з моменту (дати) його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2012р., а в частині виконання зобов'язань - до повного та належного їх виконання. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, які мали місце протягом строку дії договору.

На виконання п. 1.2 договору сторони уклали специфікацію № 1 від 04.09.2012р. до договору, якою визначили найменування товару та найменування матеріалу, виробника, його кількість, ціну за одиницю та вартість, а саме постачальник зобов'язувався поставити автошини з камерою та ободною стрічкою 10.00R20, кількістю 10 штук, на суму 29754грн.00коп. та автошини з камерою 12.00R20, кількістю 10 штук, на суму 32068грн.00коп., загальна вартість товару складає 61822грн.00коп., визначили тіж самі умови оплати що і у п. 4.2 договору.

Позивач у позові посилається на те, що на виконання умов договору поставки № 04/09/12Ш/1624 від 04.09.2012р. за видатковою накладною № 252 від 28.09.2012р. здійснив поставку товару відповідачу на суму 61822грн.00коп., однак поставлений товар не був оплачений з боку відповідача, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 61822грн.00коп.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 421 від 23.11.2012р. про перерахування суми заборгованості, яка була надіслана на адресу відповідача 26.11.2012р.

Вказана претензія з боку відповідача залишена без відповіді та задоволення, що призвело до звернення з даним позовом до суду.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 61822грн.00коп., пені в сумі 2007грн.10коп., 3% річних у сумі 401грн.42коп. та інфляційних витрат у сумі 61грн.82коп.

Підставою позову є неналежне виконання відповідачем умов договору № 04/09/12Ш/1624 від 04.09.2012р. щодо здійснення своєчасної оплати товару, який поставлений за видатковою накладною № 252 від 28.09.2012р.

Договір поставки № 04/09/12Ш/1624 від 04.09.2012р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач у виконання договору № 04/09/12Ш/1624 від 04.09.2012р. поставив, а відповідач за видатковою накладною № 252 від 28.09.2012р. отримав товар, погоджений сторонами у виконання п. 1.2 договору в специфікації, загальною вартістю 61822грн.00коп.

Поставлений згідно зазначеної накладної товар на підставі наявної в матеріалах справи довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 2532 від 26.09.2012р. прийнято уповноваженою особою відповідача.

Господарський суд приймає також до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору поставки № 04/09/12Ш/1624 від 04.09.2012р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вже зазначалося, у п. 4.2 договору сторони дійшли згоди, що розрахунки за поставлену постачальником продукцію здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту поставки продукції. Специфікацією № 1 від 04.09.2012р. до договору умови оплати залишились незмінними порівняно з порядком розрахунків, встановленим договором.

Згідно із п. 3.3 договору датою поставки вважається дата, вказана у видатковій накладній, підписаній покупцем.

Виходячи із змісту умов п. 4.2 договору щодо строків оплати, товар поставлений та відповідно отриманий відповідачем за накладною № 252 від 28.09.2012р. повинен бути оплачений відповідачем до 28.10.2012р., а вже з 29.10.2012р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати вартості отриманого товару.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що факт отримання спірного товару підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем, заявлений до стягнення розмір боргу підтверджується довідкою № 41 від 18.02.2013р. за підписом директора ТОВ «Альфатех», докази оплати товару в сумі 61822грн.00коп. матеріали справи не містять, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех» в частині стягнення основної суми боргу суд вважає такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси іншої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В контексті ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується. Такої ж самої правової позиції дотримується Вищий господарський суду України у своїх постановах від 05.04.2011р. по справі № 23/466 та від 12.04.2011р. по справі № 23/526.

Згідно положень ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, сторонами у п. 5.4 договору передбачено, що сторона, що прострочила виконання грошового зобов'язання за даним договором, сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1 % від вартості поставленої продукції за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Нарахування пені повинно здійснюватися з врахуванням вимог договору, приписів ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені в розмірі 2007грн.10коп., 3% річних у сумі 401грн.42коп., які відповідно до викладеного у позові розрахунку нараховані за період з 29.10.2012р. по 15.01.2013р. та інфляційні витрати в сумі 61грн.82коп., нараховані за період листопад 2012р. - грудень 2012р.

Суд дослідивши представлені позивачем розрахунки 3% річних та пені встановив, що позивачем вірно визначений момент виникнення права вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання та перевіривши арифметичний розрахунок позивача 3% річних за формулою Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення та пені за формулою С х РП х Д : 100, де С - сума заборгованості за період, РП - розмір пені, вказаний у договорі, Д - кількість днів прострочення вважає, що заявлені позивачем суми 3% річних у розмірі 401грн.42коп. та пені в розмірі 2007грн.10коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок позивача в частині вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат за період листопад 2012р. - грудень 2012р. на суму боргу 61822грн.00коп., за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, встановив, що заявлена позивачем сума інфляційних нарахувань у розмірі 61грн.82коп. перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлений період, а отже обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума інфляційних у розмірі 61грн.70коп., у зв'язку з чим суд відмовляє в частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 0,12грн.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 548, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех», м. Дніпропетровськ до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 61822грн.00коп., пені в сумі 2007грн.10коп., 3% річних у сумі 401грн.42коп. та інфляційних витрат у сумі 61грн.82коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» (юридична адреса: 83001, м. Донецьк, вул. Артема, будинок 63, код ЄДРПОУ 33161769) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех» (юридична адреса: 49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, будинок 1, код ЄДРПОУ 35203852) суму основного боргу в розмірі 61822грн.00коп., пеню в сумі 2007грн.10коп., 3% річних у сумі 401грн.42коп. та інфляційні витрати в сумі 61грн.70коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1720грн.49коп.

В решті позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 13.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 18.03.2013р.

Суддя Макарова Ю.В.