Постанова № 30136249, 19.03.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2013 р. Справа № 5008/1010/2012

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л. Данко Л.С.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Закарпат -

Агро", с. Гут, Берегівського району Закарпатської області №70 від 31.01.2013 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 22.01.2013 року

у справі № 5008/1010/2012

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Закарпат-Агро", с. Гут, Берегівського району Закарпатської області

до відповідача-1: Відділу державної виконавчої служби Берегівського районного управління юстиції, м. Берегово

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Артос", с. Гать Берегівського району Закарпатської області

до відповідача-3: Державного підприємства „Державний резервний насіннєвий фонд України", м. Київ

до відповідача-4: Малого приватного підприємства фірми „Ерідон", с. Княжичі Київської області

про виключення майна - 100 тон яблук сорту „Брейбурн" з акту опису й арешту майна від 16.10.2012 року

за участю представників:

від позивача : не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від відповідача-3: Леонов Ю.І. (довіреність №18 від 03.01.13 року);

від відповідача-4: Клачко Я.І. (довіреність №02/01-57 від 02.01.13 року);

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22.01.2013 року у справі №5008/1010/2012 (суддя Мокану В.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Закарпат - Агро", не погоджуючись із прийнятим рішенням подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги зазначає, що всупереч вимог п.п.5 п.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до акту опису та арешту майна від 16.10.2012 року головним державним виконавцем Ромодан А.А. відділу ДВС Берегівського районного управління юстиції з метою примусового виконання наказів господарського суду Закарпатської області від 29.12.2010 року №18/99 та від 04.01.2012 року №5008/1801/2011 здійснено опис і арешт майна - 100 тонн яблук сорту «Брейбурн», які знаходяться за адресою с.Гут Берегівського району вул.Міжлісовий хутір, 2 та є власністю ТОВ «Закарпат-Агро» та не належить до майна ТОВ «Артос». При цьому, стверджує, що згідно із договором купівлі-продажу №2 від 01.07.2011 року, укладеного між ТОВ «Артос-інвест» та ТОВ «Закарпат-Агро», останнє придбало майновий комплекс багаторічних насаджень яблуні інтенсивного типу на підщепі М9 на території Гатянської сільради поза межами населеного пункту площею насаджень 48,6849 га. Також зазначає, що згідно із договорами суборенди земельних ділянок №1 від 01.01.2012 року, №1 від 13.11.2012 року земельна ділянка, на якій знаходиться майновий комплекс багаторічних насаджень яблуні інтенсивного типу на підщепі М9 на території Гатянської сільради поза межами населеного пункту площею насаджень 48,6849 га, передана в суборенду ТОВ «Закарпат-Агро». Окрім того, апелянт вважає, що місцевий господарський суд з невідомих причин звернув особливу увагу на відсутність письмових зауважень в акті опису й арешту майна директора та головного бухгалтера ТОВ «Артос» та одночасно не взяв до уваги пояснення посадових осіб ТОВ «Артос» та ТОВ «Закарпат-Агро». Враховуючи зокрема, викладене, вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення порушив норми чинного законодавства.

Відповідач 4 - Мале приватне підприємство Фірма «Ерідон» заперечуючи доводи апеляційної скарги, у відзиві на неї (за вих. №433 від 25.02.2013 року) зазначає, що твердження апелянта стосовно набуття ТОВ «Закарпат-Агро» у власність майнового комплексу згідно із договором купівлі-продажу №2 від 01.07.2011 року, укладеного між ТОВ «Артос-інвест» та ТОВ «Закарпат-Агро», суперечать відомостям зазначеним ТОВ «Артос» у заяві про відстрочення виконання рішення господарського суду від 23.12.2011 року у справі №5008/1801/2011, в якій останній зазначає, що з 2009 року він є власником яблуневих садів площею 48,68 га та здійснює виробництво с/г продукції на вказаній площі, що також підтверджуються, виданими на ім'я ТОВ «Артос», впродовж 2010-2011 р. р. довідками, актами та висновками Закарпатської ТПП та Закарпатської обласної державної адміністрації про форс-мажорні обставини та нанесення пошкоджень садовим насадженням ТОВ «Артос», а відтак, ставить під сумнів набуття у власність ТОВ «Артос-інвест» майнового комплексу багаторічних насаджень яблуні інтенсивного типу на підщепі М9 на території Гатянської сільради поза межами населеного пункту площею насаджень 48,6849 га. Окрім того, вважає, що оскільки, вказаний договір передбачає купівлю-продаж майнового комплексу, то такий договір відповідно до ст.657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, за відсутності чого згідно із ч.1 ст.220 ЦК України вищевказаний договір є нікчемним. Разом з тим, зазначає, що з огляду на відсутність в акті опису й арешту майна зауважень посадових осіб ТОВ «Артос» щодо належності спірного майна ТОВ «Закарпат-Агро», вважає, що наведене підтверджує факт належності такого майна ТОВ «Артос».

Відповідач 3 - Державне підприємство „Державний резервний насіннєвий фонд України" не погоджуючись із доводами апеляційної скарги ТОВ «Закарпат-Агро» подав заперечення на неї (за вих.№138-2/1-03/272 від 25.02.2013 року), в яких зазначає зокрема, що вимога позивача про виключення майна ТОВ «Закарпат-Агро» з акту опису й арешту майна від 16.10.2012 року є необґрунтованою та спростовується матеріалами справи, оскільки вважає, що договір купівлі-продажу від 01.07.2011 року № 2 є нікчемним враховуючи відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації такого договору всупереч вимог ст.ст.181, 334, 657 ЦК України. Разом з тим, зазначає, що при складанні акту опису й арешту спірного майна - 100 тонн яблук сорту «Брейбурн» були присутні посадові особи ТОВ «Артос», які також підписали вказаний акт, однак не вказали про належність спірного майна іншому підприємству.

Розгляд даної справи відкладався з підстав, визначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 року.

У зв'язку із зайнятістю судді Матущака О.І. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 18.03.2013 року в склад колегії по розгляду даної справи введено суддю Давид Л.Л.

Відповідач-1 та відповідач-2 правом, наданим ст.96 ГПК України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не подали.

Позивач, відповідач-1 та відповідач-2 явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлялись про час і місце розгляду даної справи.

В судовому засіданні представники відповідача-3 та відповідача-4 надали суду пояснення по суті заперечень, викладених у відзиві та запереченнях на апеляційну скаргу, просили в її задоволенні відмовити - оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзив та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників відповідача-3 та відповідача-4, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2013 року у справі №5008/1010/2012 залишити без змін, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що в процесі виконавчого провадження при примусовому виконанні наказів господарського суду Закарпатської області від 29.12.2010 року № 18/99 та від 04.01.2012 року № 5008/1801/2011 про стягнення з ТОВ „Артос" (боржник) на користь ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" (стягувач) боргу в сумі 93901,44 грн. та на користь МПП фірма „Ерідон" (стягувач) боргу в сумі 347623,98 грн., державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Берегівського районного управління юстиції здійснено опис й арешт майна - 100 тон яблук сорту „Брейбурн", які знаходяться за адресою: с. Гут Берегівського району Міжлісовий хутір, 2, про що складено акт опису й арешту майна від 16.10.2012 року.

Частиною 1 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, а відповідно до ч. 2 цієї статті арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч. 5 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника.

Згідно із ч. 1 ст. 59 зазначеного Закону України майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що акт опису й арешту майна від 16.10.2012 року згідно з яким накладено арешт на спірне майно, а саме: 100 тон яблук сорту „Брейбурн", про виключення з акту опису й арешту якого заявлено позов у даній справі, підписаний директором та головним бухгалтером ТОВ «Артос». Будь-які відомості щодо належності спірного майна іншому підприємству, в тому числі ТОВ «Закарпат-Агро», у акті опису й арешту майна від 16.10.2012 р. відсутні.

Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Статтею 396 ЦК України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Отже, виходячи із змісту зазначених норм власник або особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, а умовою задоволення матеріально - правових вимог позивача має бути встановлення факту належності позивачеві права на спірне майно та безпідставність включення такого майна до опису боржника та накладення на нього арешту.

З матеріалів справи встановлено, що позов у даній справі обґрунтований зокрема, тим, що спірне майно - 100 тон яблук сорту „Брейбурн", яке включено до акту й опису майна від 16.10.2012 року є власністю ТОВ «Закарпат-Агро»,

В обґрунтування обставин, покладених в основу заявлених позовних вимог у даній справі та підтвердження факту права власності на вказане майно, позивачем долучено до матеріалів справи зокрема, договір купівлі-продажу №2 від 01.07.2011 року згідно з умовами якого ТОВ «Артос-інвест» (продавець) зобов'язується продати, а ТОВ «Закарпат-Агро» (покупець) зобов'язується купити та оплатити вартість майнового комплексу багаторічних насаджень яблуні інтенсивного типу на підщепі М9 на території Гатянської сільської ради за межами населеного пункту, площею 48,6849 гектарів, загальною кількістю дерев 133252 одиниць вартістю 10 279 833,00 грн.

Аналізом вказаного договору купівлі-продажу встановлено, що його предметом є майновий комплекс багаторічних насаджень яблуні інтенсивного типу на підщепі М9 на території Гатянської сільської ради за межами населеного пункту, площа під насадженнями якого становить 48,6849 гектарів. Тобто, сторони домовилися про передачу дерев яблуні, які не є відокремленими, а передаються разом із земельною ділянкою, на якій вони розташовані - площею 48,6849 гектарів, розміщеної на території Гатянської сільської ради за межами населеного пункту.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, щодо набуття позивачем у власність майнового комплексу багаторічних насаджень яблуні інтенсивного типу на підщепі М9 на території Гатянської сільської ради за межами населеного пункту, площею 48,6849 гектарів, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає такі необґрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, враховуючи наступне.

Згідно із п.27 ГОСТ 26640-85 «Землі. Терміни та визначення», затверджений постановою Державного комітету СРСР по стандартам від 28.10.1985 за №3453 (далі за текстом - ГОСТ 26640-85) багаторічне сільськогосподарське насадження - сільськогосподарське угіддя, що використовується під штучно створені древесні, кущові або трав'янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій. До багаторічних сільськогосподарських насаджень відносяться: сад, виноградник, ягідник, плодовий розплідник, плантації та ін. У п.4 ГОСТ 26640-85 під сільськогосподарськими угіддями визначено земельні угіддя, які систематично використовуються для отримання сільськогосподарської продукції.

З аналізу положень п.а) ч.2 ст.22, п.а) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України (далі за текстом ЗК України) вбачається, що багаторічні насадження - це вид сільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до п.2.3. Наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2009 року №660/5 «Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації» чинним законодавством України не визначено поняття багаторічні насадження. Водночас, виходячи з аналізу, зокрема, ЗК України та ЦК України, можна дійти висновку, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Так, статтею 79 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Аналогічну за змістом норму містить ч.3. ст.373 ЦК України.

При цьому слід зазначити, що ч.2 ст.79 ЗК України та ч.3 ст.373 ЦК України є імперативними нормами законодавства, а тому підлягають прямому застосуванню та не можуть передбачати будь-яких виключень в їх застосуванні до відносин права власності на земельні ділянки.

Отже, багаторічні насадження та земельна ділянка є одним природним об'єктом. Цим же наказом також передбачено, що право власності на багаторічні насадження не підлягає державній реєстрації відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5 (чинного на дату підписання договору купівлі-продажу №2 від 01.07.2011 року).

Разом з тим, статтею 179 ЦК України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Ч.2 ст.183 ЦК України визначає, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. У відповідності до ст.187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. Так як насадження, що розміщені на земельній ділянці, неможливо відділити від цієї земельної ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення, то відповідно насадження, що ростуть на земельній ділянці, є складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі, а тому при переході права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення до особи переходить також право власності на всі його складові частини, тобто насадження.

Таким чином, багаторічні насадження - це не окрема група дерев, кущів чи рослин, а земельні угіддя, тобто окрема земельна ділянка, з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими рослинами як один цілий об'єкт.

Проте, всупереч вимог ст.ст.181,657 ЦК України сторони не дотримались вимоги щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, а відтак, в силу вимог ст.220 ЦК України та з огляду на його предмет такий є нікчемним.

За таких обставин, договір купівлі-продажу №2 від 01.07.2011 року, укладений між ТОВ «Артос-інвест» та ТОВ «Закарпат-Агро» предметом якого є майновий комплекс багаторічних насаджень яблуні інтенсивного типу на підщепі М9 на території Гатянської сільської ради за межами населеного пункту - нерухоме майно, площею 48,6849 гектарів, загальною кількістю дерев 133252 одиниць вартістю 10 279 833,00 грн. слід вважати як нікчемний та не може розцінюватись як доказ, що підтверджує набуття позивачем права власності на майновий комплекс багаторічних насаджень яблуні інтенсивного типу на підщепі М9 на території Гатянської сільської ради за межами населеного пункту площею 48,6849 гектарів, загальною кількістю дерев 133252 одиниць та відповідно підтверджувати факт здійснення останнім господарської діяльності із використанням зазначених насаджень з метою вирощування 100 тон яблук сорту „Брейбурн", про виключення з акту опису й арешту яких заявлено позов у даній справі.

Покликання скаржника в апеляційній скарзі щодо закріплення за ТОВ «Закарпат-Агро» на праві суборенди земельної ділянки, на якій розміщений майновий комплекс багаторічних насаджень яблуні інтенсивного типу на підщепі М9 на території Гатянської сільської ради за межами населеного пункту, площею 48,6849 гектарів колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення надав належну правову оцінку поданому позивачем договору суборенди земельних ділянок № 1 від 01.01.2012 року, укладеному між ТОВ „Артос" (суборендодавцем) та ТОВ „Закарпат - Агро" (суборендар) про надання в строкове платне користування земельної ділянки загальною площею 50,8677 га рілля для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та дійшов обґрунтованого висновку, що такий не відповідає чинному земельному законодавству, не зареєстрований у встановленому порядку, а тому є нікчемним. Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що договір суборенди земельних ділянок № 1 від 13.11.2012 року, зареєстрований у Державному реєстрі земель 11.12.2012 року, укладений під час розгляду даної справи, а тому, не міг бути підставою використання земельної ділянки для вирощування спірної партії яблук, що не спростовано скаржником в суді апеляційної інстанції.

Відтак, враховуючи викладене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт використання позивачем земельної ділянки, на якій розміщений майновий комплекс багаторічних насаджень яблуні інтенсивного типу на підщепі М9 на території Гатянської сільської ради за межами населеного пункту, площею 48,6849 гектарів.

Разом з тим, дослідженням документальних доказів у справі встановлено, що згідно з умовами договору оренди складських приміщень №4 від 01.09.2011 року ТОВ «Артос» (орендодавець) зобов'язується передати, а ТОВ «Закарпат-Агро» (орендар) зобов'язується прийняти у строкове платне користування приміщення, яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, Берегівський район, с.Гут, вул.Міжлісовий хутір, 2, власником якого згідно із копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягом з Державного реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно є ТОВ „Артос", для розміщення складу з метою зберігання власного майна (п.п.1.1 - 2.2. договору оренди). Факт передачі в користування зазначеного приміщення позивачеві підтверджується актом прийому-передачі приміщень від 01.09.2011 року, який міститься в матеріалах справи. Вказаним договором обумовлено, що плата за оренду здійснюється в безготівковому порядку передоплатою за кожен наступний місяць. На підтвердження внесення орендної плати згідно із договором оренди складських приміщень №4 від 01.09.2011 року позивачем долучено до матеріалів справи копію заяви №82 від 02.09.2011 року про зарахування орендної плати в сумі 100240грн. за 35 місяців оренди терміном до 01.08.2014 року в рахунок зустрічних однорідних вимог по акту № АР-0000008 здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 01.09.2011 року.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегією суддів досліджено також надані позивачем копії аркушів (витяги) із «Щоденника надходжень основних засобів» (типова форма №81) за період з 24.09.2012 року по 28.09.2012 року. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що вищевказані документи позивачем неодноразово надавалися суду та містять відмінні відомості зокрема, в графі «отримувач» (а.с.27-31, т.1; а.с.46-50, т.1; а.с.96-100), а відтак, враховуючи те, що такі є односторонніми документами позивача та їх копії містять відмінні відомості, підстави вважати їх достовірними доказами, що підтверджують обставини, покладені в основу заявлених позовних вимог у даній справі, відсутні.

Таким чином, договір оренди складських приміщень №4 від 01.09.2011 року та відповідно копії аркушів (витяги) із «Щоденника надходжень основних засобів» (типова форма №81) за період з 24.09.2012 року по 28.09.2012 року не розцінюються колегією суддів як докази, що підтверджують факт перебування у власності ТОВ «Закарпат-Агро» майна - 100 тон яблук сорту „Брейбурн", яке включено до акту опису й арешту майна від 16.10.2012 року. Окрім того, звіт за формою № 29-сг від 01.12.2012 року, поданий позивачем в суді першої інстанції не спростовує висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову у даній справі, оскільки сформований вже після проведення опису спірного майна під час розгляду даної справи в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що пояснення (за вих.№800 від 21.11.2012 року), в яких зазначено про належність 100 тон яблук сорту „Брейбурн" ТОВ «Закарпат-Агро», надані директором ТОВ «Артос», який був присутнім при складанні акту й опису арешту майна від 16.10.2012 року та не повідомив державного виконавця про відповідні обставини, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог у даній справі, оскільки не підтверджуються належними документальними доказами, а навпаки спростовуються наявними матеріалами справи.

Більше того, апелянтом не спростовано належними та допустимими доказами всупереч вимог ст.ст.33,34 ГПК України пояснення МПП Фірми «Ерідон» (за вих.№3134 від 17.12.2012 року), обґрунтовані долученими копіями листів ТОВ „Артос" про наявність у нього яблуневого саду та очікуваний врожай яблук у 2012 році, копією поданої господарському суду Закарпатської області заяви від 12.01.2012 року № 15 про відстрочення виконання рішення господарського суду від 23.12.2011 року (арк. справи № 126, т.1, арк. справи № 31 т. 2), копією довідки про виробничі потужності від 16.08.2012 року № 306, наданої керівнику МПП фірми „Ерідон" за підписом директора та головного бухгалтера ТОВ „Артос" (арк. справи № 34, т. 2), копією рекламної комерційної пропозиції від 24.09.2012 року № 40, у якій ТОВ „Артос" презентує себе як виробника яблук (арк. справи № 33 т.2), відтак, місцевий господарський суд обґрунтовано врахував обставини, встановлені згідно із вказаними доказами при прийнятті оскаржуваного рішення, що не спростовано скаржником в суді апеляційної інстанції.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Сукупність наведених норм процесуального права свідчить про те, що оцінка наданих сторонами доказів на підтвердження відповідних фактів, повинна відбуватись з урахуванням сукупності всіх обставин, які існують на момент розгляду справи.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 22.01.2013 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З підстав, визначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 року у даній справі, скаржника зобов'язано надати суду належним чином оформлені докази доплати та зарахування (підтвердження територіального органу Державного казначейства України) судового збору в сумі 14,50 грн. на рахунок, відкритий для зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України за подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного господарського суду, однак, зазначені вимоги скаржником не виконано, витребувані документи суду не подано.

За таких обставин, враховуючи приписи пп.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" та виходячи із вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що із позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Закарпат - Агро" слід стягнути судовий збір в розмірі 14,50 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Закарпат - Агро", с. Гут, Берегівського району Закарпатської області №70 від 31.01.2013 року відмовити.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 22.01.2013 року у справі №5008/1010/2012 залишити без змін.

3. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю „Закарпат - Агро" (адреса: 90230, Закарпатська область, Берегівський район, с.Гут, вул. Міжлісовий хутір, будинок 2, ідентифікаційний код: 37520241) судовий збір в розмірі 14,50 грн. за наступними реквізитами: Банк: ГУДКСУ у Львівській області; МФО 825014; отримувач: УДКСУ у Личаківському районі м. Львова; код ЄДРПОУ 38007620; рахунок 31216206782006.

4. Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Матеріали справи повернути господарському суду Закарпатської області.

Повний текст постанови виготовлено: 21.03.2013 року

Головуючий-суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.