Ухвала суду № 30136182, 21.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-6371/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

21 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Медведєвій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби - Мурги Руслана Яновича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 26.09.2012 року № 0001512200 прийняте відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року задоволено вказаний вище позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 26.09.2012 року № 0001512200.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби - Мурга Руслан Янович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що суперечить нормам матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг» є юридичною особою, зареєстрованою Вишгородською РДА Київської області 19.06.2003 року.

06.09.2012 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ПП «Інтенція» за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року.

За результатами даної перевірки складено акт від 06.09.2012 року № 1425/22-0/32505077, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем ч. ч. 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України; пункту 198.1 статті 198, пункти 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ по декларації за липень 2011 року на загальну суму 55372,00 гривень.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 26.09.2012 року № 0001512200 на суму грошового зобов'язання за основним платежем 55372,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13843,00 гривень.

Вищевказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, за результатами розгляду скарги позивача ДПС у Київській області було винесено рішення про результати розгляду скарги від 05.12.2012 року № 3028/10/10-206/664-1557, яким податкове повідомлення-рішення від 26.09.2012 року № 0001512200 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача є помилковими, що призвело до прийняття ним неправомірного податкового повідомлення-рішення.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ПП «Інтенція» судом першої інстанції було досліджено дане питання та встановлено наступне.

Між позивачем та ПП «Інтенція» було проведено господарські операції, в яких позивач виступив покупцем основних фондів необхідних для здійснення власного виробництва, фактично уклавши договори поставки.

Також господарські взаємовідносини позивача з його контрагентом ПП «Інтенція» підтверджуються рахунками-фактури, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками тощо.

Судом першої інстанції було встановлено, що вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду.

Листом № 38284/231-03 від 15.11.2011 року Алчевської ОДПІ в Луганській області отримано акт від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інтенція» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.01.2011 року по 30.09.2011 року», яким встановлено порушення вимог податкового законодавства, а саме: під час перевірки ПП «Інтенція» не було надано документи, які підтверджують правомірність формування показників податкової звітності та безпідставно задекларовано податкові зобов'язання у розмірі 51634813,00 гривень тощо.

В акті перевірки зазначено, що факт відсутності за місцезнаходженням ПП «Інтенція» документів, які свідчать про фінансово-господарську діяльність, техніки та інших засобів, а також працівників, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства надає можливість стверджувати, що підприємство (його посадові особи) за місцем своєї реєстрації не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, здійснювати дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань.

Таким чином, як зазначено в акті, в ході перевірки ПП «Інтенція» встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ПП «Інтенція» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе обов'язків.

Судом першої інстанції було встановлено. що на підставі зазначених вище відомостей відповідач дійшов висновку, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Інтенція» порушують публічний порядок, мають ознаки нікчемності в силу приписів закону та вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків, посилаючись на висновки акту Алчевської ОДПІ в Луганській області від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804, за яким ПП «Інтенція» завищило суму податкових зобов'язань з ПДВ всього в сумі 51634813,00 гривень та завищено суму податкового кредиту на 47645313,00 гривень, а відповідно, позивач незаконно отримав право на податковий кредит по операціях з ПП «Інтенція».

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки, що містяться в акті перевірки Алчевської ОДПІ в Луганській області не відповідають дійсності.

Судом першої інстанції було встановлено, що після складення Акта Алчевської ОДПІ в Луганській області від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804 ПП «Інтенція» звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Алчевської ОДПІ в Луганській області про визнання недійсним та скасування наказу про проведення перевірки від 10.11.2011 року № 760 (справа № 2а-11321/11/1270).

За наслідками розгляду адміністративної справи № 2а-11321/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд 10.02.2012 року виніс постанову, якою визнав дії Алчевської ОДПІ в Луганській області щодо проведення перевірки та складення акта від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.01.2011 року по 30.09.2011 року» протиправними та зобов'язав Алчевську ОДПІ в Луганській області поновити в АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» відомості щодо задекларованих ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804), за період 01.01.2011 року по 30.09.2011 року податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 51634813,00 гривень та податкового кредиту з ПДВ у сумі 47645313,00 гривень. Тобто, суд фактично визнав законність віднесення ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) зазначених вище сум до податкових зобов'язань та кредиту відповідно.

Дана постанова переглядалась Донецьким апеляційним адміністративним судом в апеляційному порядку та залишена без змін.

Крім цього, за змістом постанови Луганського окружного адміністративного суду, вбачається, що акт перевірки від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804 не доводить умислу ПП «Інтенція» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Акт перевірки ґрунтується лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Слід зазначити, що відсутність у перевіряючого на момент перевірки первинної бухгалтерської документації не може бути безумовною підставою для висновку про визнання угод нікчемними.

У зв'язку з вищевикладеним обставини, викладені в акті Алчевської ОДПІ в Луганській області є лише припущенням, а, відповідно, припущеннями є і обставини, викладені в акті перевірки позивача, оскільки вони повністю ґрунтуються на обставинах, викладених в акті Алчевської ОДПІ в Луганській області.

Відповідно до статті 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Відповідач в акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Судом першої інстанції було встановлено, що в акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ПП «Інтенція» спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

На час укладання та виконання правочинів контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ПП «Інтенція» недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання товарів. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що матеріали справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ПП «Інтенція».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ПП «Інтенція» товарів з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом першої інстанції було встановлено, що придбані у ПП «Інтенція» товари позивач використовував у власній господарській діяльності. Основним видом діяльності позивача є: «Виробництво інших меблів». Згідно актів списання матеріалів у виробництво, накладних на внутрішнє переміщення, наданих позивачем вбачається факт використання придбаного товару -тканини у власному виробництві.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Інтенція», є безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби - Мурги Руслана Яновича - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.