Постанова № 30134674, 14.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-5128/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі Павленко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль регіони-СК» на Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль регіони-СК» до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2012 року ТОВ «Артемсіль регіони-СК» звернулись до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області, в якому просили визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.06.2012 р. №№ 0001132301, 0001142301 та від 21.09.2012 р. №00001332301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 року в задоволені адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати в повному обсязі Постанову Київського окружного адміністративного судувід 14.12.2012 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем було проведена документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ «Артемсіль регіони-СК» з питань взаємовідносин з ТОВ «Ленд Компані» за березень, квітень, травень, червень, липень вересень 2011 р., результатом якої стало складання акту перевірки від 01.06.2012 р. №155/24/2200-33534816.

Згідно із висновками акту було встановлено нікчемність угод, укладених позивачем з ТОВ «Ленд Компані» за березень-вересень 2011 р., з посиланням на порушення при їх здійсненні п.1,5 ст.203, п.1-2 ст.215. п.1 ст.216, ст.228. ст.626, ст.ст.650,658,662 ЦК України. Встановлено, що податковий кредит сформований за відсутності об'єктів оподаткування з придбання/продажу ТМЦ (робіт, послуг) в розумінні п.185.1 ст.185, п.п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 ПК України, витрати у складі декларацій з ПДВ за березень-вересень 2011 р. документально не підтверджені.

Крім того, виявлено порушення п.138.2 ст.138, п.п.139.1.1 п.139.1 ст.139 ПК України, п.п. 5.2.1 п.5.2 абз4. п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виразилося у заниженні податку на прибуток у розмірі 2 583 970 грн., в т.ч. за I квартал -633947 грн., II квартал 2011 р.- 628149 грн., III квартал 2011 р.- 1321874 грн.; порушення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1-198.3 ст.198 ПК України, що потягло за собою заниження ПДВ у розмірі 2202829 грн. у період з березня по вересень 2011 р.

У перевіряємому періоді позивач уклав низку угод про одержання різноманітних послуг від ТОВ «Ленд Компані», починаючи з юридичних та маркетингових, включаючи транспортно-експедиційні: договори №7 та №17 від 01.03.2011 р.

Крім того, що за даними податкового органу встановлено непричетність посадових осіб ТОВ «Ленд Компані» - директора ОСОБА_3 та особи, яка зазначена у податкових накладних - ОСОБА_4 до діяльності вказаного підприємства, що підтверджено поясненнями вказаних осіб, наданими ГВ ПМ Білоцерківської ОДПІ Київської області та висновками спеціалістів почеркознавчої експертизи від 20.03.2012 р.№81/7/26-31 та від 29.05.2012 р. № 1406/7/-31 про неспівпадіння підписів у документах податкової звітності із підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду, як належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з контрагентом, так і на підтвердження використання отриманих послуг та товару у власній господарській діяльності.

Надаючи правову оцінку доводам позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим документом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Що стосується правомірності податкових повідомлень-рішень від 20.06.2012 р. №№ 0001132301, 0001142301 та від 21.09.12 р. №00001332301, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до Акту перевірки доказами нікчемності угод укладених TOB «Артемсіль Регіони-СК» з TOB «Ленд Компані», є пояснення директора TOB «Ленд Компані» ОСОБА_3 від 15.02.2012 р. в яких остання стверджує, що не підписувала первинні бухгалтерські документи з TOB «Артемсіль Регіони-СК».

Однак, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанцією, первинних документів що складенні між TOB «Артемсіль регіони-СК» та TOB «Ленд Компані» не підписаний ОСОБА_3, оскільки остання не була керівником TOB «Ленд Компані» в період, в який були укладенні та діяли оспорюванні угоди, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ відносно TOB «Ленд Компані» та довідок з управління статистики, з яким вбачається, що ОСОБА_3 була директором TOB «Ленд Компані» з грудня 2011 року, а спірні угоди були укладені TOB «Артемсіль Регіони-СК» та діяли до грудня 2011 р

Тобто, ОСОБА_3 не була директором даного Товариства, директором до 14.04.2011 р. був ОСОБА_6, в період з 14.04.2011 р. по 28.12.2011 року директором TOB «Ленд Компані» був ОСОБА_4

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, між TOB «Артемсіль регіони-СК» та TOB «Ленд Компані» були укладені наступні договори:

від 01 березня 2011 р. № 7 щодо транспортно-експедиційного обслуговування, що підтверджується належним чином складені податкові накладні та акти виконаних робіт: від 31.03.2011 р. від 30.04.201 1 р.. 31.08.2011р., 23.09.2011 р. №221. від 30.09.2011 р.. № 204. від 30.09.2011 р. № 215. які датовані, містять назви сторін, містять обсяг господарської операції (детально зазначено станцій до яких здійснювався супровід), вказана ціна послуги, вказані посади відповідальних осіб, акти підписані та скріплені печатками сторін;

договір від 01 березня 2011 р. № 17 про надання маркетингових послуг, на підтвердження надані податкові накладні та акти прийому-здачі робіт (надання послуг) у період з 31.03.2011 р. по 30.09.2011 р., а також TOB «Ленд Компані» складені та надані відповідні звіти. Акти датовані, містять назви сторін, містять обсяг господарської операції, вказана ціна послуг, вказані посади відповідальних осіб, акти підписані та скріплені печатками сторін;

договору від 16 травня 2011 р. № 23 про надання юридичних послуг, на підтвердження надані податкові накладні, сторонами додатково підписані акти прийому-здачі робіт (надання послуг) у період з 31.07.2011 р. по 30.09.2011 р. Акти датовані, містять назви сторін, містять обсяг господарської операції, детально розписані послуги - представлення інтересів в суді, проведення семінарів, тощо, вказана ціна послуг, вказані посади відповідальних осіб, акти підписані та скріплені печатками сторін..

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що видаткові та податкові накладні які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та TOB «Ленд Компані», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційної інстанцій, а саме, Договорами поставки товару та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Що стосується завищення позивачем валових витрат, колегія суддів звертає увагу на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК» є офіційним регіональним дилером Державного підприємства «Артемсіль».

Основною направленістю господарської діяльності Позивача є реалізація солі по регіонам України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача замовляв маркетингові послуги, дане замовлення здійснювалось з метою пошуку потенційних контрагентів в Закарпатській, Житомирській, Хмельницьких областях та з метою вивчення попиту на продукцію, що реалізується Позивачем (сіль). Дане є необхідним при виконанні господарської діяльності позивача.

Крім того, позивач зобов'язаний здійснювати маркетингові дослідження відповідно до умов Дилерського контракту № 27 від 22.12.2010 р. укладеного TOB «Артемсіль Регіони-СК» з ДП «Артемсіль» (п. 6.7. Контракту).

На підтвердження отримання маркетингових послуг позивачем були наданні підписані уповноваженими представниками Сторін та скріплені печатками Сторін акти прийому-здачі робіт надання маркетингових послуг та відповідні звіти контрагентів (TOB «Ленд Компані» та TOB «Фірма «Кім»).

Замовлення транспортно-експедиційних послуг що надавались позивачу TOB «Ленд Компані» за договором щодо транспортно-експедиційного обслуговування № 7 від 01.30.2011р, викликано необхідністю організації поставок солі, а саме, виконання умов договорів укладених позивачем з іншими контрагентами.

Щодо, замовлення юридичних послуг що надавались позивачу TOB «Ленд Компані» за договором щодо надання юридичних послуг № 23 від 16.05.2011 р. позивач надав пояснення відносно необхідності замовлення даних послуг.

Останнє викликано відсутністю спеціалістів в галузі права в штаті підприємства, крім того, в матеріалах справи містяться підтвердженняь наявність судових процесів під час існування взаємовідносин позивача з TOB «Ленд Компані» відносно отримання юридичних послуг та відповідно наявна необхідність в правовому захисті позивача.

На підтвердження даного позивачем були надані копії відповідних документів (Постанова про порушення кримінальної справи, об'єднання кримінальних справ та прийняття до провадження від 11 серпня 2011 року, відносно головного бухгалтера підприємства TOB «Артемсіль Регіони-СК» ОСОБА_7. Постанова від 04 серпня 2011 року у справі № 4ск-378/11. тощо).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а Постанова Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 року прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 71, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль регіони-СК» на Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 року - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 року - скасувати.

Постановити по справі нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль регіони-СК» до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.06.2012 року №№ 0001132301, 0001142301 та від 21.09.2012 року №00001332301.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

(Повний текст Постанови виготовлений 19.03.2013 року)

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.