Ухвала суду № 30131797, 20.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" березня 2013 р. м. Київ К/9991/75343/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Степашко О.І.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі -Ізмаїльська ОДПІ)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012

у справі № 1570/2472/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАД" (далі -Товариство)

до Ізмаїльської ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012, позов задоволено повністю; скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.03.2012 № 0000052200 та № 0000062200; визнано протиправними дії Ізмаїльської ОДПІ щодо проведення документальної виїзної позапланової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Миракод»(далі -ТОВ «Миракод») за період з 01.09.2009 по 28.02.2010.

Судові акти по справі мотивовано тим, що Товариством дотримано законодавчо встановлені умови формування валових витрат та податкового кредиту за спірними операціями, тоді як податковою інспекцією не доведено факту існування обставин, з яким чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

На вказані судові акти Ізмаїльською ОДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає про незаконність формування платником даних податкового обліку за операціями, які мали фіктивний характер.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Ізмаїльською ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Миракод»за період з 01.09.2009 по 28.02.2010, за наслідками якої складено акт від 24.02.2012 № 89/22-00/31388777 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.03.2012 № 0000052200 та № 0000062200. Вказаними рішеннями позивача зобов'язано сплатити податкові зобов'язання, відповідно:

з податку на додану вартість у сумі 128 981 грн. (у тому числі 103 185 грн. за основним платежем та 25796 грн. за штрафними санкціями);

з податку на прибуток у розмірі 161 226 грн. (у тому числі 128 981 грн. за основним платежем та 32245 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань стали висновки податкового органу про неправомірне включення Товариством до складу витрат, що враховуються при визначенні бази оподаткування, сум витрат, понесених в рамках фінансово-господарських правовідносин з ТОВ «Миракод»з поставки товару (дизельного палива), а також про необґрунтоване включення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними названим контрагентом, у зв'язку з фіктивністю спірних операцій.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме -реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому наведені вимоги Закону передбачаються не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, підставою для невизнання податковою інспекцією права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Миракод»стали такі обставини:

засудження засновника ТОВ «Миракод»ОСОБА_1 за вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 у кримінальній справі по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), шляхом утворення фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності (ТОВ «Миракод») з метою прикриття незаконної діяльності;

відсутність у цього контрагента необхідних ресурсів для виконання спірних поставок (кількість працюючих складає 1 особу, відсутні основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби тощо);

позивачем не подано під час перевірки товарно-транспортних документів, складенням яких має опосередковуватись процес перевезення товару від постачальника до покупця.

Судами встановлено, що на підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з придбання у ТОВ «Миракод»нафтопродуктів Товариством подано договори поставки нафтопродуктів, податкові накладні, платіжні доручення, звіти про рух матеріальних цінностей; факт використання позивачем придбаного дизельного палива у власній діяльності підтверджується, зокрема, наявністю у Товариства транспортних засобів та виконанням ним зобов'язань з транспортування товару до визначеного місця за укладеними з третіми особами договорами поставки.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

При цьому суди обґрунтовано виходили з того, що на час здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Миракод»було зареєстровано в установленому законом порядку, відповідало ознакам та поняттю юридичної особи та виступало правоздатним учасником господарського обороту.

Сама по собі фіктивність реєстрації ТОВ «Миракод»не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ним правочинів. Як з'ясували суди, правовідносини між ТОВ «Миракод»та позивачем у справі не були предметом дослідження у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 у створенні фіктивного суб'єкта господарювання (ТОВ «Миракод»).

Доказів участі Товариства разом з ТОВ «Миракод»у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, складених під час перевезення придбаного ним дизельного палива, також не є спростуванням реальності спірних господарських операцій. Адже товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку Товариства здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення.

Посилання ДПІ на відсутність у ТОВ «Миракод»об'єктивної можливості для виконання поставки спірних нафтопродуктів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були об'єктивно відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

У той же час слід зазначити, що оскаржувані за цим позовом дії Ізмаїльської ОДПІ з проведення перевірки Товариства є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства. Тому такі дії не створюють для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав, а відтак не підлягають оскарженню в судовому порядку.

А відтак провадження у цій частині позовних вимог підлягає закриттю в порядку пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 157, 220, 222, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 у справі № 1570/2472/2012 скасувати в частині визнання неправомірними дій Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби щодо проведення документальної виїзної позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАД" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Миракод»за період з 01.09.2009 по 28.02.2010.

У цій частині позовних вимог провадження у справі закрити.

3. В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 у справі № 1570/2472/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.В. Приходько О.І. Степашко