Ухвала суду № 30131064, 14.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" березня 2013 р. м. Київ К/9991/22752/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Вестатстрой" до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Закрите акціонерне товариство "Вестатстрой" (далі -ЗАТ "Вестатстрой") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області (далі -ДПІ у м. Краматорську) в якому просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року позов ЗАТ "Вестатстрой" задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Краматорську залишено без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року -без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у м. Краматорську подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ЗАТ "Вестатстрой" у задоволенні позову.

ЗАТ "Вестатстрой" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу ДПІ у м. Краматорську.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Сторони в судове засідання не з'явились, а тому відповідно до вимог ст. 222 КАС України розгляд справи проведено в письмовому провадженні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у м. Краматорську була проведена позапланова виїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Виват-Пром»за період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року. За результатами перевірки складений акт №2183/23-2-30073921 від 07.10.2010 року.

Згідно висновків Акту перевірки, ТОВ «Виват-Пром»у грудні 2009 року на адресу ЗАТ «Вестастрой»відповідно до договору поставки №174/03 від 04.12.2009 року було відвантажено товарно-матеріальні цінності, на що були виписані видаткові та податкові накладні на загальну суму 862426,78 грн. у тому числі ПДВ 143737,79 грн. На підставі отриманих від ТОВ "Виват-Пром" податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту за грудень 2009 року суму податку на додану вартість у розмірі 143737,80 грн. В той же час ЗАТ «Вестастрой»не включено до складу валових витрат суми придбаних товарів від ТОВ «Виват -Пром»товарно-матеріальних цінностей в розмірі 718689,00 грн. по вищевказаним прибутковим накладним, у зв'язку з тим, що придбані товарно-матеріальні цінності були використані при проведенні ремонтних робіт власних основних засобів. Оскільки на думку податкового органу угода позивача з ТОВ «Виват-Пром»була нікчемною в силу ст.ст. 215, 228 ЦК України, а господарські операції на підставі неї здійснювались без товарно і без мети настання реальних наслідків з метою набуття податкової вигоди, то позивачем порушені п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", внаслідок чого позивачем занижено суми ПДВ 118301 грн. за грудень 2009 р. і завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 25437 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001712302/0/41737 від 20 жовтня 2010 року, яким позивачу донараховано ПДВ у сумі 177451,50 грн., у тому числі за основним платежем 118301, 00 грн., за штрафними санкціями 59150,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія судців Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.12.2009 року між позивачем та ТОВ «Виват-Пром»був укладений договір постачання №174/03. На підставі вказаного договору відбулося постачання товарно-матеріальних цінностей на адресу позивача. На підставі отриманих від ТОВ "Виват-Пром" податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту звітного податкового періоду за грудень 2009 року суму податку на додану вартість у розмірі 143737,80 грн.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальником таких товарів (послуг).

Згідно з п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. А згідно з п.п. 7.4.5 вказаної статті не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними та митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг і банківським документом, яким засвідчує перерахування коштів в оплату вартості такі робіт (послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними ним підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п. 7.5.1 дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п. 7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.7.4 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Відповідно до п.п. 7.7.5, п.п. 7.7.6 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Також судами попередніх інстанцій зазначено, що виконання та реальність зазначених договорів підтверджується матеріалами справи.

Щодо визнання правочину недійсним, судами попередніх інстанцій вірно зазначено наступне.

Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними.

Згідно з ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи зазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Краматорську №0001712302/0/41737 від 20 жовтня 2010 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року -без змін.

Ухвала є остаточною, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко М. О. Федоров