Постанова № 30130799, 20.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 р. Справа № 5024/1146/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П.суддівГольцової Л.А. (доповідач) Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на рішення та на постановуГосподарського суду Херсонської області від 11.10.2012 Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2012у справі№ 5024/1146/2012господарського судуХерсонської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доСкадовської міської радипровизнання недійсним п. 1, п. 2 рішення від 30.03.2012 № 269 та внесення змін до п. 8 договору оренди земліза участю представників сторін:

позивача: ФОП ОСОБА_4;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 11.10.2012 у справі №5024/1146/2012 (суддя Ярошенко В.П.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Поліщук Л.В., судді - Бандури Л.І., Туренко В.Б.) рішення Господарського суду Херсонської області від 11.10.2012 у справі №5024/1146/2012 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції у цій справі, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між Скадовською міською радою (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) 28.09.2010 укладено договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 81,0 кв.м, з яких 15,0 кв.м - під кіоском, а 66,0 кв.м - під літнім майданчиком, із земель житлової та громадської забудови Скадовської міської ради, яка знаходиться в АДРЕСА_1, для обслуговування кіоску "ІНФОРМАЦІЯ_1" з літнім майданчиком.

Договір укладено строком до 31.03.2011. Після закінчення строку договору Орендар має право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору).

Згідно з п. 37 договору, його дія припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено, що відповідає положенням ст. 31 Закону України "Про оренду землі".

Підставою припинення договору є закінчення строку, на який його укладено (п. 39 договору).

Пунктом 21 договору сторонами узгоджено, що після припинення дії договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Судами досліджено, що Господарським судом Херсонської області прийнято рішення від 02.12.2011 у справі №5024/1934/2011 (залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012), яким встановлено, що ФОП ОСОБА_4 17.02.2011 зверталась до Скадовської міської ради з пропозицією продовжити строк дії договору оренди землі від 28.09.2010 на 5 років, однак 15.04.2011 Скадовською міською радою прийнято рішення № 65 "Про врегулювання земельних відносин", пунктом 4 якого позивачу відмовлено у продовженні зазначеного договору оренди землі у зв'язку з прийнятим міською радою рішенням від 22.12.2006 № 154 та закінченням строку дії даного договору оренди землі.

Результатом розгляду справи №5024/1934/2011 стало визнання недійсним п.4 рішення Скадовської міської ради від 15.04.2011№ 65 в частині відмови ФОП ОСОБА_4 в продовженні строку дії договору оренди земельної ділянки від 28.09.2010 та зобов'язання міської ради повторно розглянути заяву ФОП ОСОБА_4 про продовження дії договору оренди.

Господарськими судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 27.03.2012 позивач повторно звернулась до Скадовської міської ради із заявою про поновлення до 31.03.2015 дії договору оренди земельної ділянки від 28.09.2010, додавши, при цьому, проект відповідної додаткової угоди.

Розглянувши заяву ФОП ОСОБА_4, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2012 у справі № 5024/1934/2011, Скадовська міська рада 30.03.2012 прийняла рішення № 269, яким ФОП ОСОБА_4 відмовила у продовженні спірного договору оренди землі у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди землі та у зв'язку зі змінами в чинному законодавстві по розміщенню тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП ОСОБА_4, як правильно визначено судами, послалась на безпідставну відмову Скадовською міською радою в продовженні строку дії вказаного вище договору оренди земельної ділянки, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, в зв'язку з чим, в задоволенні цих вимог слід відмовити.

Статтею1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. При цьому, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно приписів ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ст. 124 ЗК України).

У відповідності до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, є прийняття рішення сесією про надання в оренду земельної ділянки.

В силу ст.ст. 31, 34 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що орендар немає права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, зважаючи на зазначене вище, суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що оскільки спірний договір оренди припинив свою дію, нового договору укладено не було, рішення про надання земельної ділянки у користування чи про поновлення договору оренди землі власником земельної ділянки - Скадовською сільською радою не приймалося, а чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі державної та комунальної власності, реалізація права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності відповідного рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

В свою чергу, беручи до уваги матеріали справи в їх сукупності, місцевий господарський суд мотивовано звернув увагу, що рішення про поновлення договору оренди землі від 28.09.2010 не приймалось, навпаки Скадовською сільською радою було прийнято рішення від 30.03.2012 № 269, яким відмовлено відповідачеві у продовженні права оренди земельної ділянки.

При цьому, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, невірно застосував до спірних правовідносин положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі", якою врегульовані питання поновлення договору оренди землі, оскільки предметом спору у даній справі є визнання недійсним рішення ради, яким відмовлено позивачу в продовженні договору оренди та внесення змін до договору.

Поряд з цим, фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом апеляційної інстанції з достатньою повнотою, а тому незважаючи на допущені помилки у застосуванні норм матеріального права, висновки апеляційного господарського суду відповідають цим обставинам.

Суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято (п. 2.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Як вірно встановлено судами, з огляду на те, що позовна вимога про визнання недійсним п. 1, п. 2 рішення від 30.03.2012 № 269 задоволенню не підлягає, то, відповідно, задоволенню також не підлягає й позовна вимога про внесення змін до п. 8 договору оренди землі.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 1115, 1117 ГПК України.

Згідно з п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Доводи ФОП ОСОБА_4, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 11.10.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 №5024/1146/2012 - без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Л.Б. ІВАНОВА