Ухвала суду № 30129885, 22.11.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2012 р. справа № 2а-5376/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Семененка Я.В. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Пасічника Т.В.

представників сторін:

позивача : - Бондарук Н.С., дов. від 26.07.12 р.

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2011 р. у справі № 2а-5376/10/0470

за позовом Нікопольської об'єднаної державної податковій інспекції

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вояджер Плюс"

про визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області (далі - Нікопольська ОДПІ) звернулась з адміністративним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вояджер Плюс" (далі - ТОВ "Вояджер Плюс", Товариство) до Державного бюджету України податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 56920 грн. та штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток підприємств у сумі 28 460 грн. (всього 85 380 грн.).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2009 р. у справі № 2а-2143/09/0470 (суддя Бондар М. В.) у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Постанову суду мотивовано тим, що оскільки закону, який би визначив підстави, порядок і механізм донарахування податкових зобов'язань із застосуванням непрямих методів, не існувало на час визначення податкових зобов'язань, то за відсутності прямо передбачених у законодавстві підстав, застосування позивачем при визначенні звичайної ціни непрямих методів при визначенні податкових зобов'язань є неправомірним.

Не погодившись з постановою суду, Нікопольською ОДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2011 р. у справі № 2а-5376/10/0470, як таку що винесена ї порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд не врахував того факту, що відсутність методики визначення податкових зобов'язань за непрямими методами не впливає на правомірність застосування процедури нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами із використанням звичайних цін.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники відповідача . Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників відповідача суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторони, виходячи з приписів ст. 196 ч.4 КАС України, не перешкоджає розгляду скарги.

Представником позивача в судовому засіданні надані пояснення щодо доводів апеляційної скарги, вимоги стосовно задоволення апеляційної скарги підтримано.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Нікопольською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Вояджер Плюс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 11.03.2008 р. по 30.09.2009 р., за результатами якої складений акт № 2575/232/35663091 від 30.12.2009 р.

За наслідками перевірки 30.12.2009 р. позивачем складено акт, в якому, встановлено порушення відповідачем:

- п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 56 920 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 42 504 грн.;

- п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 54 224 грн.

При цьому, суми завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток та заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість визначено з урахуванням п.п.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.4.3.5 п.4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є застосування звичайних цін для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість по операціях з продажу металопрокату (труб, катанки, арматури, листа сталевого, балок тощо) в період з 11.03.2008 р. по 30.09.2009 р. приватним підприємцям - фізичним особам, вказаним в акті перевірки, на умовах, «не співставних» з умовами продажу іншим покупцям.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Нікопольської ОДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав:

В ході документальної перевірки фахівцями Нікопольської ОДПІ встановлено, що середня торгівельна націнка в операціях з продажу ТОВ «Вояджер Плюс» товарів (послуг) на адресу інших суб'єктів господарської діяльності в період з 11.03.2008 р. по 30.09.2009 р. становила 11,2 %. Обсяги продажу товарів (послуг) на адресу суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, що сплачують єдиний податок та не є платниками податку на прибуток у 2008 році - 42,2 %, у 2009 році - 24,4 %. Аналізом торгівельної націнки в операціях з продажу відповідачем товарів (послуг) на адресу суб'єктів господарської діяльності - фізичних осіб було встановлено, що торгівельна націнка на 1 тоні проданого металопрокату (труб, катанки, арматури, листа сталевого, балок тощо) в більшості випадків не перевищувала 2 грн. (або 0,04 %), що більше ніж на 20 %, є нижчою за середній рівень торгівельної націнки по підприємству.

При цьому, за поясненнями відповідача приватні підприємці купували у тому числі неліквідний товар, такий як обрізи металопродукції, продукцію зі втратою товарного виду, деформованої металопродукції та інше, тому ціни на відвантажену приватним підприємцям продукцію були економічно вигідними для ТОВ «Вояджер Плюс», а отже відповідали рівню справедливих ринкових цін.

Згідно п.п.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2181) якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до п.п.4.3.2. п.4.3 ст.4 Закону № 2181 за непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб (п.п.4.3.3 п.4.3 ст.4 Закону № 2181).

Застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється (п.п.4.3.4 п.4.3 ст.4 Закону № 2181).

Колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що податківцями застосовано визначення податкового зобов'язання по непрямим методам в порушення підпунктів 4.3.1 - 4.3.5 пункту 4.3 Закону № 2181, оскільки в акті перевірки немає висновків або посилань на те, що ТОВ «Вояджер Плюс» не підтверджено будь-якими обліковими документами будь-які задекларовані розрахунки, тобто валові доходи або витрати, податковий кредит або податкові зобов'язання. Крім того, позивачем не надано суду підтвердження відсутності у Товариства будь-яких первинних документів або даних бухгалтерського обліку.

До того ж, підпункт 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181 встановлює виключний перелік випадків, коли податкове зобов'язання визначається контролюючим органом, а саме:

а) платник податку не надає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завишення суми його податкових зобов'язань, що заявлені в податкових деклараціях;

в) контролюючий орган в результаті проведення камеральної перевірки встановлює арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податку податкової декларації, які призвели до заниження або завишення суми податкового зобов'язання;

г) відповідно до законів з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Нікопольською ОДПІ не заперечується відсутність у відповідача заборгованості за визначеними та узгодженими платником зобов'язаннями, тому підстави для визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами у податкової служби також відсутні.

Скаржник зазначає, що податковим органом не застосовувались непрямі методи визначення сум зобов'язань щодо конкретного податку, а зобов'язання визначались «з використанням звичайних цін», який полягав у дослідженні та співставленні продажу товарів у межах господарської діяльності самого Товариства іншим контрагентам.

Між тим, відповідно до п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно п.п.1.20.2. п.1.20 ст.1 Закону № 334 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Послуги з продажу вказаної вище металопродукції не відносяться до таких, що регулюються державою, згідно положень Закону України "Про ціни і ціноутворення".

Крім того, при оподаткуванні податком на додану вартість звичайні ціни, відповідно до пункту 1.18 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР, розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачає обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.71 КАС України).

Так, позивачем не доведено, що ціна продажу, погоджена сторонами господарських операцій з приватними підприємцями, не відповідає рівню ринкових цін.

Отже, позивачем не доведено правомірність винесення рішень від 19.01.2010 р. №1/232/1329 про нарахування ТОВ «Вояджер Плюс» податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у сумі 56 920 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток підприємств у сумі 28 460 грн. (всього 85 380 грн.) та № 2/232/1330 про нарахування ТОВ «Вояджер Плюс» податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 54 224 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у сумі 27 112 грн. (всього 81 336 грн.), що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог податкового органу щодо стягнення вказаних сум.

Таким чином, в межах доводів заявленої апеляційної скарги, враховуючи наявні матеріали справи, висновки суду першої інстанції, судова колегія дійшла висновку, що підстави для скасування судового рішення в даній справі, відсутні. Судове рішення в даній справі є законним та обґрунтованим, підстав для застосування ст. 202 КАС України, не встановлено.

Керуючись 196, п.1.ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2011 р. у справі № 2а-5376/10/0470 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 травня 2011р. у справі № 2а-5376/10/0470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко

Суддя: І.Ю. Добродняк