Ухвала суду № 30122440, 19.03.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/5885/12

Головуючий у 1-й інстанції: Шаповалова Т.М.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Матохнюка Д.Б. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представників позивача: Сковоронського І.В., Максимчук А.І.

представника відповідача: Охрімовського Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічне акціонерне товариство "Вінницьке управління механізації і автотранспорту будівництва" до Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Вінницької області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2012 року публічне акціонерне товариство "Вінницьке управління механізації і автотранспорту будівництва" (далі - ПАТ "Вінницьке УМіАБ", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представники позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, працівниками Вінницької ОДПІ проведена позапланова невиїзна перевірка з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ПП "Ізіда-ОВ" за червень та липень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт №2704/22/05465488 від 31 жовтня 2012 року.

В ході перевірки виявлене та відображене в акті порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 , п.200.3, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що полягає в неправомірному завищенні податкового кредиту за перевіряємий період на 291476 грн.

На підставі висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000622300 від 04 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 364 345,00 грн., в тому числі за основним платежем - 291 476,00 грн., та за штрафними санкціями - 72 869,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Вінницьке УМіАБ", суд першої інстанції виходив з того, що вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки висновки перевірки, на підставі яких прийняте оскаржуване рішення, є необґрунтованими.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, в період який перевірявся, між позивачем та ПП "Ізіда-ОВ" укладено договір суборенди майна №4/2012 від 15 червня 2012 року, відповідно до умов якого ПАТ "ВУМіАБ" (орендар) отримало від ПП "Ізіда-ОВ" (орендодавець) в суборенду та використовувало у вказаний період будівельну техніку та обладнання до неї, інше рухоме майно згідно із Додатком 1 до договору. Майно, що є предметом договору суборенди, ПП "Ізіда-ОВ" попередньо отримало в оренду від його власника - ТОВ "Відродження", згідно умов Договору №02-06/12 оренди майна від 14 червня 2012р. та договір №3/2012 купівлі-продажу від 14 червня 2012 року відповідно до умов якого ПАТ "ВУМіАБ" (покупець) придбало у ПП "Ізіда-ОВ" (продавець) запчастини до автотранспорту та будівельної техніки згідно видаткових накладних на загальну суму 310 536,00 грн., в тому числі ПДВ -51 736,00 грн.

Підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за результатами господарських взаємовідносин із ПП "Ізіда-ОВ", оскільки дані відносини не мали реального товарного характеру.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 200.1. ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з

визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, суд з поміж вказаного також враховує, що згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Так, Верховний Суд України у постанові від 27 березня 2012 року (справа № 21-737во10) зазначив, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-Х1V зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операцій, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 наведеного Положення.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 статті 2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги повинні оформлятись відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої послуги.

На думку суду, надані позивачем первинні документи є належними, допустимими та достовірними доказами, які документально підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Відповідач вказує на нереальність господарської операції за договором від суборенди майна №4/2012 від 15 червня 2012 року, оскільки відповідно до наданих УДАІ ГУМВС України облікових карток TOB "Відродження" не є власником транспортних засобів, які в подальшому передавалися в суборенду позивачу, з державними номерними знаками АВ1093ВЕ, АВ3506АЕ, АВ7793ВЕ, АВ7800ВЕ та АВ6840ХХ, а тому вони не могли передаватися в оренду та бути предметом вищезгаданих договорів оренди та суборенди майна.

Як встановлено судом першої інстанції, в додатку №1 до договору №4/2012 від 15 червня 2012 року допущено описки і неправильно зазначено номерні знаки чотирьох транспортних засобів, зокрема: №46 - автомобіль ЗИЛ МЗЗ АВ3506АЕ, в той час як вірний номерний знак -АВ3506ВЕ (а.с.76, т.2); № 52-КРАЗ256 АВ7793ВЕ, вірний номерний знак - АВ7793ВС (а.с.82, т.2); №55 КРАЗ 6510 АВ7800ВЕ, правильний номерний знак - АВ7800ВС (а.с.85, т.2); №57 -н/пр.- трайлер ЧМЗАП АВ6840ХХ, правильний номерний знак АВ6840ХТ(а.с.87, т.2).

Разом з цим, факт реальності зазначеної операції підтверджується наданими свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, визначених у додатку №1 до договору ( а.с. 64-88, т.2), власниками яких значиться ТОВ "Відродження". При цьому, надано свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів АВ3506ВЕ, АВ7793ВС, АВ7800ВС та АВ6840ХТ, де співпадають відповідно марки, модель, тип транспортного засобу. Також, всі об'єкти зазначені в додатку №1 до договору є основними засобами ТОВ "Відродження" згідно переліку станом на 1 липня 2012 року (а.с.59-63, т.2) та відсутні у власності позивача (а.с.89-98, т.2).

Крім того, вказані транспортні засоби були використані в господарській діяльності позивача, що підтверджується, актами надання послуг, податковими накладними, журналами обліку роботи будівельних механізмів за червень-липень 2012 року, подорожніми листами, товарно-транспортними накладними, розпорядженнями позивача щодо закріплення майна за водіями, іншими працівниками. Використання транспортних засобів АВ3506ВЕ, АВ7793ВС, АВ7800ВС та АВ6840ХТ підтверджується наступними доказами: №46 автомобіль ЗИЛ МЗЗ АВ3506ВЕ - подорожнім листом №007110 від 26 червня 2012 року (а.с.173, т.2); № 52-КРАЗ256 АВ7793ВС подорожній лист №007104 від 30 червня 2012 року - подорожнім листом №007104 (а.с.178, т.2); №55 КРАЗ 6510 АВ7800ВС - подорожнім листом №011472 від 31 липня 2012 року, №011463 від 30 червня 2012 року (а.с.180-181, т.2) №57 -н/пр.- трайлер ЧМЗАП АВ6840ХТ - подорожнім листом № 634026 (а.с.163, т.2). Автомобіль № 40 ГАЗ-3110 АВ1093ВЕ, власником якого значиться ПАТ "ВУМіАБ", то зазначений автомобіль рахується як основний засіб станом на 01 липня 2012 року за ТОВ "Відродження", був переданий йому згідно акту приймання-передачі майна від ПАТ "ВУМіАБ" для збільшення статутного капіталу ТОВ "Відродження" на підставі рішення загальних зборів від 18 серпня 2009 року (а.с.166-168, т.1), зазначений автомобіль значиться в акті під №59 з номерним знаком "7240". Згідно даних облікової картки транспортного засобу (а.с.99-100, т.2) попередній номерний знак автомобіля ГАЗ-3110 АВ1093ВЕ -АВ7240АВ. Згідно пояснень представника позивача він використовувався як службовий легковий автомобіль, що підтверджується подорожніми листами №001839, №001394 ( а.с.167-168, т.2).

Також відповідач зазначає, що у ПП "Ізіда-ОВ" відсутні необхідні умови для результатів вказаних господарських операції, відповідної економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів для здійснення основного виду діяльності, керівні особи та персонал відсутні за місцем реєстрації підприємства, а також щодо ПП "Ізіда-ОВ" направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Однак, відповідачем не зазначено наявність чи відсутність яких саме основних фондів і виробничих активів ПП "Ізіда-ОВ", могли впливати, та яким чином, на виконання умов вказаних договорів.

Також суперечливою є позиція податкового органу щодо відсутності ПП "Ізіда-ОВ" за місцемзнаходження.

Так, у матеріалах справи наявна довідка з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якої станом на момент укладення договору купівлі-продажу та договору суборенди майна та здійснення господарських операцій з позивачем (червень- липень 2012р.) підтверджені відомості про юридичну особу (запис від 24 вересня 2012 року), а запис про відсутність за юридичною адресою ПП "Ізіда-ОВ" внесено лише 19 листопада 2012 року.

Крім того, в цій частині колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу відповідача на наступне.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, констатація відповідачем фактів порушень позивачем податкового законодавства ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, та є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Зазначене є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 22 березня 2013 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Матохнюк Д.Б.

Мельник-Томенко Ж. М.