Ухвала суду № 30121065, 28.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 р. Справа № 2729/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді-доповідача - Богаченка С.І.,

суддів - Качмара В.Я., Затолочного В.С.,

при секретарі судового засідання - Барана П.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області та Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року в справі за позовом Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області до Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення суми,-

0,В С Т А Н О В И Л А :

12.03.2009 року ДПІ у Сокальському районі Львівської області звернулася до суду з позовною заявою до Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення з податкового боргу в сумі 1 782 441 грн. 00 коп.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія», код ЄДРПОУ 00178175, в користь державного бюджету 1780 316 (один мільйон сімсот вісімдесят тисяч триста шістнадцять) грн. податкового боргу.

Не погодившись із постановою її оскаржили ДПІ у Сокальському районі Львівської області та ДВАТ «Шахта «Надія», вважають, що судом першої інстанції при винесенні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення позовних вимог.

Апелянт ДПІ у Сокальському районі Львівської області просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю.

Вказує на те, що судом першої інстанції при прийняті рішення не було враховано, що відповідач по справі на момент виникнення оскаржуваного податкового боргу вже був боржником перед бюджетом по сплаті податків та зборів, у відповідності до ст.6 «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ, податковим органом до відповідача по справі приймались заходи, спрямовані на погашення податкового боргу, а саме: надіслано податкові вимоги: № 1/7 від 23.10.01р. та №2/6 від 26.11.01; проведено опис активів відповідача по справі, внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого та нерухомого майна.

Апелянт ДВАТ «Шахта «Надія» просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю доповідача, представників сторін по справі, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ДВАТ «Шахта «Надія» зареєстроване Сокальською районною державною адміністрацією Львівської області 16.03.2001 року, підтвердженням чого є копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи.

Як вбачається із матеріалів справи, що податковий борг підприємства згідно податкової декларації з податку на додану вартість (графа 27) від 17.11.2008 року становить 1 782 441 грн. 00 коп. Даний податковий борг нарахований по сплаті податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 782 441 грн. 00 коп.

Згідно вимог ст.20 Закону України «Про систему оподаткування», контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законом.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю з наступних підстав.

Згідно пункту 5.1 статті 5 цього Закону податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Пунктом 5.3. статті 5 Закону № 2181-ІІІ передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 пункту статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно підпункту 4.1.4«а» пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-ІІІ податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового ) місяця.

Відповідно до пункту 4.1.5 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-ІІІ якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

З наведених вище норм вбачається, що податкове зобов'язання самостійне визначене платником податку у податковій декларації, вважається узгодженим з моменту подання платником відповідної податкової декларації, яка у разі його несплати платником податків у встановлені законом строки, визнається сумою його податкового боргу.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ визначений принцип рівності бюджетних інтересів.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-ІІІ передбачено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.1999 року «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому відповідно до пункту 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Як видно із матеріалів справи, відповідачем по справі було частково сплачено борг в сумі 2 125,00 грн. (платіжне доручення №1410 від 31.07.2009 року), де призначення платежу - ПДВ за жовтень 2008 року, щодо решти боргу, то у матеріалах справи відсутні відомості про його сплату.

Законом № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Отже, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 Закону № 2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податків сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Згідно статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частина четверта статті 70 цього Кодексу визначає, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги вірно прийшов до висновку, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 195, 197, ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області та Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія» - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року по справі №2а-2117/09/1370 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий С.І. Богаченко

Суддя В.С. Затолочний

Суддя В.Я. Качмар

Повний текст виготовлений 06.03.2012 року.