Рішення № 30117629, 19.03.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2013 р. справа № 911/693/13-г

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-Техно», Київська обл., м. Васильків

про стягнення 191 054,41 гривень

за участю представників:

від позивача: Соборук Ю.Ф. (довіреність №09/09-12 від 27.09.2012р.)

від відповідача: Мархайчук О.В. (директор)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.02.2013р. Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка» (далі-ПАТІІ «Слобожанська будівельна кераміка»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-Техно» (далі-ТОВ «МД-Техно»/відповідач) про стягнення 191 054,41 грн., з яких: 96 000,00 грн. авансу, сплаченого за договором №2/12/11 від 12.12.2011р., 53 952,00 грн. пені, 36 000,00 грн. штрафу, 4 434,41 грн. 3% річних та 668,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов вказаного договору.

У відповідності до наданих суду представником відповідача пояснень, відповідач позов в частині вимоги про стягнення 96 000,00 грн. авансу, сплаченого за договором №2/12/11 від 12.12.2011р. не визнав з огляду на повне виконання зазначеного зобов'язання, а решта позовних вимог визнається останнім у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.02.2013р. порушено провадження у справі №911/693/13-г та призначено справу до розгляду на 19.03.2013р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2011р. між ПАТІІ «Слобожанська будівельна кераміка» (далі-замовник) та ТОВ «МД-Техно» (далі-виконавець) укладено договір №2/12/11, відповідно до якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання комплексу робіт, вартість, терміни виконання та опис яких приведені у додатках №1, 2.

Оплата даного договору проводиться (відбувається) авансовими платежами згідно графіка фінансування робіт, приведеного у додатку №3 (п. 3.1 Договору).

На виконання умов Договору позивачем було сплачено відповідачу 192 000,00 грн. у якості попередньої оплати вартості робіт за Договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень останнього №35 від 11.01.2012р., №170 від 13.02.2012р., №270 від 12.03.2012р.

Натомість, у зв'язку з відсутністю технічної можливості розробки працездатної конструкції та її виготовлення, відповідач свої зобов'язання за Договором в частині виконання шефмонтажних і пусконалагоджувальних робіт не виконав, про що останній повідомив позивача 07.05.2012р. своїм листом №1/07/05. Крім того, зазначеним листом відповідач зобов'язався повернути позивачу суму отриманого за Договором авансу до 29.05.2012р., а також сплатити передбачені Договором штрафні санкції.

Листами від 27.06.2012р., 22.08.2012р., 27.09.2012р., 05.11.2012р., 15.01.2013р. відповідач також гарантував позивачу повернення сплаченого за Договором авансу та сплату штрафних санкцій. Копії зазначених листів містяться в матеріалах справи.

Посилаючись на те, що відповідач передбачені умовами Договору роботи не виконав, а отриманий за Договором аванс повернув частково, позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача 96 000,00 грн. решти сплаченого за Договором авансу.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Приписами статей 175, 173, 317 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Водночас, в процесі розгляду даної справи представником відповідача було подано суду платіжні доручення №19 від 05.03.2013р., №22 від 13.03.2013р. зі змісту яких слідує, що відповідачем в якості повернення коштів за невиконанні за Договором було сплачено позивачу 96 000,00 грн.

За таких обставин, після порушення провадження у даній справі відповідачем свої обов'язки за Договором в частині повернення решти отриманого за Договором авансу виконані у повному обсязі.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З огляду наведеного, а також враховуючи те, що станом на день винесення даного рішенням відповідачем сплачено позивачу решту отриманого за Договором авансу у сумі 96 000,00 грн., зазначений факт підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та визнається обома сторонами, суд дійшов висновку про припинення провадження у даній справі в частині вимоги позивача про стягнення з відповідача 96 000,00 грн. сплаченого за Договором авансу в порядку п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

У зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання робіт, передбачених Договором, в тому числі додатком №1, позивач просить суд стягнути з відповідача:

- 53 952,00 грн. пені, нарахованої з підстав п. 5.1 Договору, за періоди:

з 17.04.2012р. по 27.12.2012р. на 192 000,00 грн. заборгованості,

з 28.12.2012р. по 15.02.2013р. на 96 000,00 грн. заборгованості;

- 36 000,00 грн. штрафу, нарахованого з підстав 5.2 Договору на загальну суму Договору.

Статтею 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами статей 611, 612, 530, 627, 629 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

У відповідності до календарного плану (додаток №1) до Договору, передбачені умовами Договору роботи остаточно мають бути виконані 12.04.2012р.

Пунктами 5.1, 5.2 Договору передбачено, що у випадку чи прострочення постачання устаткування, чи неналежного виконання робіт з провини виконавця, останній сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від суми, що була перерахована на користь виконавця протягом всього строку Договору за кожен день прострочення.

У разі, якщо прострочення прийнятих на себе зобов'язань триватиме понад 45 календарних днів замовник має право вимагати від виконавця повернення грошових коштів, сплачених протягом дії Договору та додатково оплати штраф у розмірі 15% загальної суми Договору.

Загальна суму договору складає 240 000,00 грн. (п. 2.1 Договору).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про стягнення такої неустойки у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010р. у справі № 14/80-09-2056 та постанові Вищого господарського суду України від 28.08.2012р. у справі №5016/210/2012(17/22).

За таких обставин, оскільки відповідач свої Договірні зобов'язання в частині своєчасного виконання погодженого сторонами об'єму робіт не виконав, зазначений факт визнається обома сторонами у повному обсязі, суд дійшов висновку про підставність нарахування позивачем пені та штрафу в порядку пунктів 5.1, 5.2 Договору.

Водночас, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, встановлений за згодою сторін в договорі, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду наведеного, враховуючи, що арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом в межах вказаного позивачем періоду, з урахуванням положень Договору та вимог вищезазначених норм Закону, зокрема, в частині обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, становить 22 032,78 грн., суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 53 952,00 грн. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 22 032,78 грн.

Проте, оскільки розмір штрафу, заявленого позивачем до стягнення відповідає вимогам вищезазначених норм Закону, положенням Договору, а також є арифметично вірним, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 36 000,00 грн. штрафу підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з несвоєчасним поверненням відповідачем сум отриманого за Договором авансу, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 434,41 грн. 3% річних та 668,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих на 192 000,00 грн. та 96 000,00 грн. заборгованості за Договором з підстав ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на положення п. 5.2 Договору обов'язок по поверненню сплачених за Договором коштів у відповідача виникає за умови прострочення останнім договірних зобов'язань понад 45 календарних днів та пред'явлення замовником (позивачем) відповідної вимоги про повернення коштів.

Натомість, в порушення вимог ст. 33, 34 ГПК України, суду не надано доказів пред'явлення позивачем відповідачу вимоги про повернення сплаченого за Договором авансу, наявність якого є підставою для виникнення у відповідача обов'язку по поверненню вказаних коштів.

З огляду наведеного, а також враховуючи ненадання позивачем суду доказів, зі змісту яких можливо встановити період, з якого відповідач вважається таким, що прострочив у розумінні ст. 612 ЦК України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 4 434,41 грн. 3% річних та 668,00 грн. інфляційних втрат не відповідає вимогам статей 611, 612, 625 ЦК України, а тому задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2012р. у справі №5002-18/273-2011.

При винесенні даного рішення судом також було враховано, що гарантійні листи відповідача про повернення суми сплаченого за Договором авансу за своєю правовою природою не змінюють вимог п. 5.2 Договору в частині виникнення в останнього обов'язку по поверненню отриманих від позивача коштів після пред'явлення відповідної вимоги. При цьому, доказів погодження сторонами внесення змін до Договору щодо порядку та строків повернення сплаченого авансу, суду не надано.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також пропорційно розміру заборгованості, яка існувала на моменту порушення провадження у даній справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 530, 610, 611, 612, 625, 627, 629, 837, Цивільного кодексу України, ст. 173, 175, 230, 231, 317 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-Техно» 96 000,00 грн. заборгованості припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-Техно» (08600, Київська обл.,м. Васильків, вул. Калініна, 24 Б, кв. 40, ідентифікаційний код 20610628) на користь Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка» (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2Б, ідентифікаційний код 21129873) 22 032 (двадцять дві тисячі тридцять дві) грн. 78 коп. пені, 36 000 (тридцять шість) грн. 00 коп. штрафу та 3 080 (три тисячі вісімдесят) грн. 66 коп. судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 21.03.2013р.

Суддя В.А. Ярема